Київ, 6 вересня 2003 року.
Володимир Ляшко
На хвилях радіо “Свобода” програма “Тиждень регіонів”. Серед основних тем, яких ми торкнемося в цьому огляді, такі:
- Про що свідчить хвиля кадрових змін у керівництві обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ? - Новий навчальний рік і старі проблеми українського шкільництва. - Майбутнє місцевих ЗМІ.
З київської студії радіо “Свобода” вас, шановні слухачі, вітає журналіст Володимир Ляшко та звукорежисер Михайло Петренко.
Отже, розпочнемо з міліцейської теми. Новий керівник МВС призначив поки що виконуючими обов’язками нових керівників управлінь МВС у Одеській і Київській областях.
2 вересня наказом міністра ВС України М.Білоконя звільнено з посад начальника управління МВС України в Дніпропетровській області Д.Завидонова та начальника УМВС в Житомирській області П.Грозинського. Як повідомив начальник Центру громадських зв’язків МВС України О.Зарубицький, обидва керівники звільнені зі своїх посад за власним бажанням. Подібне, як зазначають в своїх оглядах аналітики, трапляється надзвичайно рідко.
Що ж відбувається в міліцейському відомстві, яке завжди відзначалося закритістю консерватизмом і віддаленістю від традицій громадянського суспільства?
Основні тенденції діяльності МВС можна простежити по тому, що відбувається у столичному обласному управлінні, яке до недавнього часу очолював генерал Василь Зарубенко. Цими днями виконуючий обов’язки начальника Київського обласного управління МВС призначений Віктор Захаров.
Отже, розглянемо цю тему докладніше.
За ці два роки поки В.Зарубенко очолював обласне управління міліції, регіональна преса, підпорядкована обласній держадміністрації, писала про успіхи міліції багато. Сьогодні ж про зміни в обласному управлінні МВС обласна газета “Київська правда” надрукувала лише коротеньке повідомлення Центру громадських зв’язків головного управління МВС у Київській області. Мовчить з цього приводу і офіційний веб-сайт Київської обласної держадміністрації.
Що ж трапилося з генералом Зарубенком? Чому він змушений був залишити цю посаду? Відповідь на це питання можна знайти хіба що на сторінках деяких газет.
Так впродовж кількох місяців газета “Вечірні вісті”, яка є рупором БЮТ, друкує ряд статей під заголовком - “Як стати прокурором: особливості слідства”. У них наводяться численні факти знущань і каліцтв громадян, затриманих і заарештованих працівниками міліції Київської області.
Ця ж газета та газета “Факти і коментарі” нещодавно надрукували матеріали з приводу обставин, за яких із СІЗО Іванкова безпідставно був випущений на волю небезпечний злочинець, якого розшукували працівники міліції Молдови (якийсь Георгій Каламарак).
А цими днями столична газета “Грані плюс” оприлюднила анонімний лист від співробітників правоохоронних органів Київської області, які повідомляють, що за “оборотку” з Каламараком генерал Зарубенко отримав кілька мільйонів доларів. Повідомляють автори листа і про незаконний продаж лісу та металу із забрудненої Чорнобильської зони в ті роки, коли Зарубенко був першим заступником главку по Чорнобильській зоні.
Йдеться в листі і про інші зловживання генерала, який міг дарувати вищому міліцейському начальству України дорогі закордонні автомобілі.
Цього листа співробітники правоохоронних органів Київщини адресують також представникам влади та Президенту України. Поки що невідомо, як зреагує новий міністр та президент на цей компромат, хоча у своєму виступі на урочистому зібранні з нагоди 12-ї річниці незалежності України Л.Кучма дав різко негативну оцінку діяльності МВС.
Своїми думками з приводу останніх подій в області в обласній міліції поділився і народний депутат від Київщини Євген Жовтяк.
Євген Жовтяк
Зарубенко був досить типовим обласним керівником і справно поповнював кишені міліцейського керівництва і керівництва держави. В цьому плані він не міг бути їм небезпечним.
Що можна сказати? Які “заслуги” Зарубенка? Це і відомі скандали з усуненням мера Василькова Поповича, це і фальсифікація виборів 2000-го року, це і фальсифікація кримінальної справи проти Л.Ковальчука, це і побори з підприємців, рекет (особливо побори з придорожніх кафе), це і хабарі за призначення або збереження посади. Зарубенку платили всі: від рядового міліціонера до відповідального працівника у МВС (кожна посада мала свою розцінку).
Я думаю, що цим він не дуже відрізнявся від інших обласних керівників, які були, і, думаю, які будуть, доки президентом є Кучма, новопризначені, які так само будуть здійснювати ці побори і платити наверх.
Володимир Ляшко
Є.Жовтяк вважає, що на кар’єрі генерала Зарубенка хрест поставила справа вже зі згадуваним Карамалаком.
Євген Жовтяк
А погорів він на тому, що йому все сходило з рук, що стосувалося України, але він не врахував міжнародного резонансу, коли за хабара відпустив молдавського кримінального авторитета, який перебував в міжнародному розшуку, за яким числилася велика кількість вбивств на території Молдови, в тому числі, замах на президента Молдови.
Очевидно, що якби він відпустив будь-якого авторитета українського, то це йому зійшло б з рук. Проте негативна реакція міжнародного співтовариства призвела до того, що Кучма змушений був показати, що він буцімто бореться з корупцією в рядах міліції.
Володимир Ляшко
Не дивується народний депутат Євген Жовтяк і тому анонімному листу міліціонерів з київської області, який з’явився у газеті “Грані плюс”.
Євген Жовтяк
Це відому будь-кому на Київщині, хто хоча б трішечки цікавиться станом справ в правоохоронних органах. Це, справді, все було в київській обласній міліції. Я, на жаль, не думаю, що зі зміною обласного керівника щось поміняється. Повторюю: Зарубенко був гвинтиком у цій системі, яка ще створена Кравченком і, знаючи, що Кравченко продовжує формувати політику МВС, я не допускаю, що щось зміниться.
Володимир Ляшко
Цього понеділка розпочався новий навчальний рік. Для українського шкільництва головною бідою і надалі залишається незадовільне фінансування закладів освіти і низька зарплата вчителів. Це породжує соціальні конфлікти. У численних скаргах до уряду і ВР вчителі доходять висновку, що йдеться про приниження їхньої громадянської гідності, і що за рахунок їхніх жебрацьких зарплат продовжується “латання” бюджетних дірок, в той час, як уряд розглядає можливість про дострокове погашення боргів перед міжнародними фінансовими інституціями.
З таким принизливим становищем освітяни миритися не хочуть. Суди Львівщини, приміром, задовольнили позови освітян на суму 20 мільйонів гривень, які заборгувала їм держава згідно зі статтею 57-ю “Закону України про освіту” за період з 1997 по 2000-й роки. І хоча в області підвищили зарплату вчителям на 22%, вона не становить навіть половини зарплати працівників промисловості області. Хоча, за згаданим законом, рівні зарплат у цих галузях мають бути однаковими.
Ситуацію аналізує наша львівська кореспондентка Галина Терещук.
Галина Терещук
Тричі на тиждень у Франківський районний відділ освіти надходять судові рішення, адже 2100 вчителів цього району Львова звернулися в суд тим, щоб повернути заборгованість із зарплати за 1997-й – 2000-й роки. Ці гроші їм передбачені згідно із ст. 57 “Закону про освіту” (а саме, виплати за вислугу літ і на оздоровлення). А ще зарплата освітян має прирівнюватися до середньої у промисловості.
Лише у Франківському районі судові справи ухвалені на користь понад 460-ти вчителів, 43-м - виплачені 62 тисячі гривень. Майно районного відділу освіти описане, і накладений арешт на рахунки управління. Хоча, продавши все майно відділу освіти за найвищими цінами, то його вартість не сягне 3-х тисяч гривень і це при тому, що всім педагогам у Франківському районі заборгували понад 4-ри мільйони гривень. Це, радше, формальний крок з боку судовиконавців.
Заступник начальника відділу освіти Франківського району Львова Ольга Бащук каже:
Ольга Бащук
Є формальний бік справи. Ми користуємося всім нашим майном, але це, крім моральної тривоги і неспокою, нашій роботі не заважає. Ми як працювали, так і працюємо на освітнього працівника.
Галина Терещук
Загалом в області виплачені понад 3 мільйони гривень педагогам, згідно позивних заяв. Ці кошти взяті із цьогорічного бюджету, хоча проблема має вирішуватися на державному рівні, але її доводиться регулювати на місцевому. Оскільки ВР України не визнала не виплачені кошти боргом, то в місцевому бюджеті вони, звісно, не передбачені.
Щоб виплатити всім вчителям України заборгованість за ст. 57-ю, потрібно понад 15 мільярдів гривень. Вчителям Львова заборговано 4-ри мільярди. Хоча, на думку народного депутат від Львівщини Тараса Стецьківа, ці гроші можна знайти, якщо, наприклад, припинити потік контрабанди через Західну регіональну митницю.
Вислідом низької зарплати у школах Львова є потреба в учительських кадрах. Зокрема, навіть у Львові не вистачає педагогів іноземних мов, інформатики, праці. Переважно вони виїжджають працювати у Польщу.
Голова Львівської обласної адміністрації О.Сендега в інтерв’ю радіо “Свобода” зауважив:
Олександр Сендега
Звичайно, сьогодні є потреба в педагогічних кадрах. Це найбільша проблема в початковій школі. Тому сьогодні вузи і Дрогобицький педагогічний університет і інститут працюють над цим. Я розумію, що треба розв’язувати і питання соціального захисту, і створення відповідних умов для вчителя.
Галина Терещук
До слова, до 1939-го року у Львові діяло 120 шкіл. Нині – така ж цифра. Не порівняти, що тепер відвідують школи значно більше дітей, аніж 60 років тому. Сьогодні класи переповнені, і це впливає на рівень знань учнів. Не у всіх школах належні побутові умови, недостатньо сучасної техніки. Переважно, школи існують за кошти батьків, а учні відвідують ще й репетиторів. Але це може дозволити собі лише той, хто може оплатити додаткові заняття.
Володимир Ляшко
Українське школярство має пережити ще одну складну і болючу смугу: закриття частини шкіл через недостатнє фінансування і скорочення числа учнів: народжуваність у багатьох регіонах різко падає.
На півдні Україні проблеми набувають специфічної гостроти, через небажання багатьох місцевих керівників розширювати мережу українських шкіл і традиційно сильним російським чинником на політичне і економічне життя цих регіонів.
Так негативного суспільного резонансу набула історія довкола закриття Донецької школи №36 з українською мовою навчання. Впродовж останніх років її намагалися закрити кілька років, що, власне, і перешкоджало розвитку школи, яка так і не розвинулася з 9-річки у нормальну школу.
На донецькі події змушені були реагувати держсекретар Міносвіти Віталій Журавський і віце-прем’єр Дмитро Табачник. Вони закликали міську раду Донецька переглянути рішення щодо закриття школи, але міська рада на це не зважила.
Охоронці металургійного заводу за розпорядженням керівництва міськради вивезли меблі, парти і стільці, а учнів та вчителів до школи не пустили. В четвер відбулася сесія міськради, яка розглянула це питання.
Повідомляє наш кореспондент Сергій Гармаш.
Сергій Гармаш
У квітні поточного року відбулася сесія міськради про ліквідацію 36-ї школи Ленінського району міста. Мотивовано воно було тим, що школа розрахована на 420 учнів, а після випуску 9-го класу в травні цього року у школі залишилося 72 учні. Така ситуація зумовлена загально-демографічною ситуацією на Донеччині.
Втім, частина батьків та педколектив не погодилися з ліквідацією свого навчального закладу. Їх підтримали місцеві організації місцевого Товариства оборони прав людини, “Просвіти”, та партії “Собор”, які через численні звернення до депутатів ВР та у державні органи надали цьому питанню політичного звучання.
Тим часом, 40 учнів 36-ї школи з першого вересня так і не почали занять, а вимагали зберегти свою школу.
В середу в Донецьк спеціально для вивчення цього питання прилетіла член Профільного комітету ВР, сама до недавнього вчителька, депутат Тамара Проскуратова. Ось яких вона висновків дійшла.
Тамара Проскуратова
Ситуація така: діти навчаються в україномовній школі. Перевіривши всі документи, я переконалася, що ніяких документів, які б підтверджували те, що цій школі наданий статус україномовної, немає.
Сергій Гармаш
Пані Проскуратова запевнила журналістів.
Тамара Проскуратова
Кожна дитина поза школою не залишена – їй запропонована 5-та школа і запропонована (на їхній вибір) інша школа. Діти хочуть навчатися українською мовою. Тут хочеться з’ясувати один факт. У цій 36-й проблемній школі 70-т учнів. Є поряд 45 школа, де учнів 712, коли до тієї школи додасться 70-т учнів 36-ї школи, оскільки зараз гостро йде проблема вивчення державної мови, то 45-й школі буде надано статус україномовної школи.
Сергій Гармаш
В роботі сесії міськради, яка відбувалася в четвер, окрім пані Проскуратової, брали участь і мали можливість виступити ще два народні депутати та лідер обласної “Просвіти” Марія Олійник і голова батьківського комітету 36-ї школи Людмила Проскуратова. Вони разом з іншими батьками та 10-ма дітьми, які пікетували сесію, наполягали на збереженні школи та надані їй статусу україномовної.
У своєму виступі голова батьківського комітету розказала про тиск, який районною владою та керівниками підприємств чинився на батьків.
Людмила Проскуратова
Вчора мого чоловіка викликав начальник цеху і заявив так: “Або ти пишеш заяву, що переводиш дітей у 45-ту школу, або ти будеш звільнений”.
Сергій Гармаш
Вона заявила про намір написати відповідну заяву до прокуратури. Сесія міськради ухвалила компромісне, як назвав його мер О.Лук’янченко, рішення. Ним підтверджується закриття 36-ї школи, і передача їх будівлі міській дитячій хореографічній школі. Але дітям, які не бажають навчатися в приміщенні 45-ї школи, буде надана можливість вчитися в її філії, яку розташують в крилі закритої 36-ї школи. Також рішенням депутатів передбачається збереження навчання українською мовою та учнівських колективів.
Крім цього, Донецька міська рада звернулася до лідерів політичних партій та громадських організацій не використовувати проблему закриття навчальних закладів у власних політичних цілях.
Володимир Ляшко
Представники батьківського комітету школи №36 вважають, що їхні права і думка щодо закриття школи зневажені. Це відчуття посилюється від усвідомлення реальної кількості школярів, які на Донеччині вчаться українською мовою. За даними, які навів в одному із інтерв’ю радіо “Свобода” народний депутат, голова Парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування А.Матвієнко, кількість учнів в україномовних школах Донбасу не перевищує 20%, тоді, як по Україні цей показник перевищує 75%.
Продовжимо тему використання української мови на південних теренах України.
Дедалі більше громадян в цьому регіоні вважають, що їхні права грубо порушують тим, що місцеві чиновники не знають і не хочуть знати державної мови і, фактично, проводять політику русифікації.
Про історію Сергія Мельничука і про те, як він відстоював свої права в Апеляційному суді минулого четверга розповідає наш луганський кореспондент Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Майже рік у судах різних інстанцій триває розгляд заяв і звернень луганця С.Мельничука. Одержавши від виконавчого комітету Луганської міської ради російськомовну відповідь на скаргу, написану українською мовою, він звернувся з відповідною заявою до прокуратури і наполягав на порушенні кримінальної справи проти посадових осіб міської ради. На його думку, вони порушили закон, не надавши йому, як належить, відповідь державною мовою. Але міська прокуратура відмовила йому в порушенні карної справи за ст. “Дискримінація за мовною ознакою”.
Ленінський районний суд міста Луганська теж не задовольнив позову, в якому Мельничук заявляв про планомірну, цілеспрямовану політику асиміляції українського населення у Луганську. Тоді С.Мельничук звернувся за підтримкою до громадських організацій. Активісти луганської обласної Асоціації громадських товариств і об’єднань національно-державницького спрямування зустрілися з прокурором Ногіним, але той при зустрічі з ними демонстративно відмовився спілкуватися державною мовою.
У зв’язку з цим, лідери громадських організацій виступили з Відкритим зверненням до Генерального прокурора України. У ньому, серед іншого, наголошується, що у Луганську були порушені процесуальні терміни розгляду заяви Мельничука. Далі цитую: “Таке ставлення прокурора Луганська Ногіна сприяє тотальній дискримінації українців за мовною ознакою. Комунальні, медичні, обслуговуючі служби міста Луганська не використовують у своїй роботі державну мову, що суперечить українському законодавству. Така дискримінація українців за мовною ознакою можлива лише за сприяння і потурання з боку органів, які контролюють дотримання законів у державі”.
А тим часом С.Мельничук звернувся до обласного Апеляційного суду, де 4-го вересня і приступили до розгляду його апеляції.
В інтерв’ю для радіо “Свобода” С.Мельничук так прокоментував перше засідання Апеляційного суду.
Сергій Мельничук
На самому засіданні я висловив свою точку зору на цю справу. А його “аргумєнти” на підставі, які є на мене, повинні бути скасовані, і повинне бути скасоване рішення Ленінського районного суду, і прийняте рішення про задовольняння моїх позовних вимог.
Я вважаю, що суд не був готовий винести рішення в такій безпрецедентній справі, тому суд оголосив перерву до 15 вересня. Якщо ця справа не буде вирішена на мою користь, то я буду звертатися до Європейського суду з прав людини. Я переконаний, що Європейський суд зобов’яже антиукраїнську владу дотриматися міжнародних угод і також власного українського законодавства стосовно мови.
Володимир Ляшко
Небувалої гостроти в ці дні набула дискусія щодо майбутнього місцевої (її ще називають комунальної) преси. Здебільшого йдеться про міські і районні газети, колишні друковані органи Компартії , які тепер повністю підпорядковані міським або районним держадміністраціям і районним радам.
У Симферополі пройшла конференція Асоціації працівників ЗМІ Криму, створені влітку з ініціативи Республіканського комітету з інформації АРК. Її делегати висловлювалися проти роздержавлення ЗМІ і закликали кримську владу не припиняти фінансування місцевої преси.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Конференція кримської асоціації працівників ЗМІ у Симферополі зібрала переважно головних редакторів комунальних видань з регіонів півострова. Саме вони найбільше залежать від Республіканського комітету з інформації АРК. Попри те, що роздержавлення комунальних і державних ЗМІ не стояло на порядку денному, воно стало головним на цьому заході. Майже кожен з ораторів, а майже всі вони були редакторами регіональних газет, бідкався, що влада відмовляється фінансувати їхні видання у повному обсязі, а за умов роздержавлення, ці ЗМІ помруть остаточно.
Каже голова Асоціації, головний редактор газети “Кєрчєнскій рабочій” Юрій Щерба.
Юрій Щерба
Після виходу “Закону про роздержавлення ЗМІ” регіональні видання не зможуть розраховувати на бюджетне фінансування. І що станеться? Нерентабельні ЗМІ або закриються, або їх гуртом чи в роздріб скуплять. Правий буде той, хто сильніший. І, природно, він встановить свої закони.
Володимир Притула
Намалював жахливу картину Юрій Щерба. Але, на відміну від інших своїх колег-редакторів, які, крім скарг на важку долю, прохань допомогти матеріально і закликів не допустити роздержавлення преси, ні на що інше не спромоглися, пан Щерба запропонував конкретний вихід: не чекаючи ухвалення згаданого закону, припинити фінансові дотації комунальним газетам і перейти на ґрантову систему.
Така система виписана у проекті основних напрямків розвитку інформаційної політики з використання інформаційного простору АРК, підготовленому Рескомом з інформації і, зрештою, підтриманою конференцією Кримської асоціації працівників ЗМІ. Згідно з положеннями цього документу Рескомінформ Криму пропонує надавати ґранти загальною сумою в 1,5 мільйони гривень на рік за 4-ма програмами: “Встановлення української державності та законності”, “В стимулюванні міжконфесійної та міжнаціональної толерантності”, “Формування позитивного іміджу Криму” і “Програма “Зворотній зв’язок”. Правда, в проекті основних напрямків нічого немає про роздержавлення, і його ще має затвердити ВР Криму.
Думки журналістів стосовно новоствореної Асоціації розділилися. Її члени з районів вважають, що тепер їхні права буде кому захищати. Точку зору інших найточніше сформулював відомий кримський журналіст Микола Семена.
Микола Семена
Так звана “низова” преса в нашій країні вся створювалася в 30-ті роки в період розвитку колгоспного руху. Основне завдання її було мобілізувати людей на вступ до колгоспів і на активну участь у колгоспному русі. Це була, дійсно, “колгоспного” рівня журналістика.
Сьогодні, коли колгоспи вже відійшли з історії, то наступним кроком її розвитку є зникнення з арени їх студій і тих районних груп, які були створені саме для того, чого вже немає.
Тому роздержавлення цієї преси – це процес, який не можна зупинити. Він історично виправданий завдяки низькій професійності цих працівників цих редакцій. Вони виявилися не готові до цього процесу і не готові існувати самостійно. Вони з трудом сприймають ті нові умови, за якими вони повинні існувати. Вони не в змозі взяти на себе повну, а не лише часткову, відповідальність за існування газети, за існування колективу, за якісь фінансові проблеми, за труд, за організацію. Багато з них просто не готові. І через те об’єднуються в різні асоціації і виявляють спротив тим процесам, але цей процес незворотній і зупинити його неможливо.
Володимир Ляшко
Додам, що 4 вересня парламентська газета “Голос України” надрукувала Відкритого листа редакторів ЗМІ Київщини з приводу намагання провести законопроект, який фактично, переконані вони, веде до знищення української місцевої преси.
Завершимо програму репортажем нашої рівненської кореспондентки Валентини Одарченко про нових лауреатів Нобельської премії, прошу не плутати з Нобелівською премією.
Свою нагороду одразу отримали 5 лауреатів у мальовничому поліському селі, де впродовж 3-х днів тривав фестиваль гумору й сатири.
Валентина Одарченко
Рідко яка гуска долетить до середини озера Нобель. Власне, гуси тут не літають – вони тут ходять, бо вони домашні. А що село Нобель розташоване посередині цього великого симпатющого озера, то й літати нікуди не треба. Вдале для збереження флори і фауни географічне розташування села у лісовій місцині подалі від трас у Зарічненському районі на Рівненщині сільські жителі вважали не дуже зручним, мовляв, до цивілізації далеко. Проте вона не забарилася в особі цілої когорти українських гумористів, фельєтоністів і літературознавців, які одного дня, не без підказки рівненських письменників і краєзнавців, вигадали в Україні Нобельську, не плутати з Нобелівською, премію.
Говорить один із перших лауреатів, народний артист України Анатолій Паламаренко.
Анатолій Паламаренко
Ось і ще одна прекрасна риса нашого українства. Знайшли таке з незвичайною назвою містечко (а це містечко Нобель, воно старовинне, воно, кажуть, навіть старше столиці нашої сусідньої держави. Це говорить багато про що), але така дивна назва, вона узгоджується з всесвітньо відомою премією Нобелівською. І от наш українець відразу знайшов таку гумористичну підкладку під цю назву і відразу розвинув свою творчу фантазію, що тут, в цьому прекрасному куточку нашої України, збирають люди, збирається район, збираються люди з навколишніх районів і сіл, щоб визначити лауреата Нобельської премії на Рівненщині.
Валентина Одарченко
У 12 столітті у містечку Нобель на місці нинішнього села стояв неприступний замок Нобель. Згодом тут діяв Нобельський православний чоловічий монастир.
Справжньою окрасою фестивалю стало святкове дійство на приозерній сцені, навколо якої у природному амфітеатрі розташувалися глядачі.
Першими лауреатами Нобельської премії також визнано “патріарха української байки” Петра Красюка з Висоцька Дубровицького району Рівненщини та поета з Києва Петра Осадчука. В окремих номінаціях переможцями стали художній керівник фольклорного ансамблю “Джерело” Раїса Цапун з Рівного, Наталка Брижань з Хмельницького та юний читець Ілля Лабазєв зі Здолбунова.
Окрім 500-гривневої премії, встановленої Зарічненською райадміністрацією та облрадою, лауреати впродовж року матимуть ще й досі небачені в Нобелі привілеї: на безкоштовну чарку впродовж року у кожній нобельській хаті, ловлю риби нобельськими вудками, а за власного бажання, ще й на глиняний бюст, поставлений серед села.
Володимир Ляшко
Ви слухали оглядову програму “Тиждень регіонів”. У київській студії радіо “Свобода” над нею працювали журналіст Володимир Ляшко, звукооператор Михайло Петренко.
Бажаю нашим слухачам приємних вихідних! До зустрічі в ефірі!
Володимир Ляшко
На хвилях радіо “Свобода” програма “Тиждень регіонів”. Серед основних тем, яких ми торкнемося в цьому огляді, такі:
- Про що свідчить хвиля кадрових змін у керівництві обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ? - Новий навчальний рік і старі проблеми українського шкільництва. - Майбутнє місцевих ЗМІ.
З київської студії радіо “Свобода” вас, шановні слухачі, вітає журналіст Володимир Ляшко та звукорежисер Михайло Петренко.
Отже, розпочнемо з міліцейської теми. Новий керівник МВС призначив поки що виконуючими обов’язками нових керівників управлінь МВС у Одеській і Київській областях.
2 вересня наказом міністра ВС України М.Білоконя звільнено з посад начальника управління МВС України в Дніпропетровській області Д.Завидонова та начальника УМВС в Житомирській області П.Грозинського. Як повідомив начальник Центру громадських зв’язків МВС України О.Зарубицький, обидва керівники звільнені зі своїх посад за власним бажанням. Подібне, як зазначають в своїх оглядах аналітики, трапляється надзвичайно рідко.
Що ж відбувається в міліцейському відомстві, яке завжди відзначалося закритістю консерватизмом і віддаленістю від традицій громадянського суспільства?
Основні тенденції діяльності МВС можна простежити по тому, що відбувається у столичному обласному управлінні, яке до недавнього часу очолював генерал Василь Зарубенко. Цими днями виконуючий обов’язки начальника Київського обласного управління МВС призначений Віктор Захаров.
Отже, розглянемо цю тему докладніше.
За ці два роки поки В.Зарубенко очолював обласне управління міліції, регіональна преса, підпорядкована обласній держадміністрації, писала про успіхи міліції багато. Сьогодні ж про зміни в обласному управлінні МВС обласна газета “Київська правда” надрукувала лише коротеньке повідомлення Центру громадських зв’язків головного управління МВС у Київській області. Мовчить з цього приводу і офіційний веб-сайт Київської обласної держадміністрації.
Що ж трапилося з генералом Зарубенком? Чому він змушений був залишити цю посаду? Відповідь на це питання можна знайти хіба що на сторінках деяких газет.
Так впродовж кількох місяців газета “Вечірні вісті”, яка є рупором БЮТ, друкує ряд статей під заголовком - “Як стати прокурором: особливості слідства”. У них наводяться численні факти знущань і каліцтв громадян, затриманих і заарештованих працівниками міліції Київської області.
Ця ж газета та газета “Факти і коментарі” нещодавно надрукували матеріали з приводу обставин, за яких із СІЗО Іванкова безпідставно був випущений на волю небезпечний злочинець, якого розшукували працівники міліції Молдови (якийсь Георгій Каламарак).
А цими днями столична газета “Грані плюс” оприлюднила анонімний лист від співробітників правоохоронних органів Київської області, які повідомляють, що за “оборотку” з Каламараком генерал Зарубенко отримав кілька мільйонів доларів. Повідомляють автори листа і про незаконний продаж лісу та металу із забрудненої Чорнобильської зони в ті роки, коли Зарубенко був першим заступником главку по Чорнобильській зоні.
Йдеться в листі і про інші зловживання генерала, який міг дарувати вищому міліцейському начальству України дорогі закордонні автомобілі.
Цього листа співробітники правоохоронних органів Київщини адресують також представникам влади та Президенту України. Поки що невідомо, як зреагує новий міністр та президент на цей компромат, хоча у своєму виступі на урочистому зібранні з нагоди 12-ї річниці незалежності України Л.Кучма дав різко негативну оцінку діяльності МВС.
Своїми думками з приводу останніх подій в області в обласній міліції поділився і народний депутат від Київщини Євген Жовтяк.
Євген Жовтяк
Зарубенко був досить типовим обласним керівником і справно поповнював кишені міліцейського керівництва і керівництва держави. В цьому плані він не міг бути їм небезпечним.
Що можна сказати? Які “заслуги” Зарубенка? Це і відомі скандали з усуненням мера Василькова Поповича, це і фальсифікація виборів 2000-го року, це і фальсифікація кримінальної справи проти Л.Ковальчука, це і побори з підприємців, рекет (особливо побори з придорожніх кафе), це і хабарі за призначення або збереження посади. Зарубенку платили всі: від рядового міліціонера до відповідального працівника у МВС (кожна посада мала свою розцінку).
Я думаю, що цим він не дуже відрізнявся від інших обласних керівників, які були, і, думаю, які будуть, доки президентом є Кучма, новопризначені, які так само будуть здійснювати ці побори і платити наверх.
Володимир Ляшко
Є.Жовтяк вважає, що на кар’єрі генерала Зарубенка хрест поставила справа вже зі згадуваним Карамалаком.
Євген Жовтяк
А погорів він на тому, що йому все сходило з рук, що стосувалося України, але він не врахував міжнародного резонансу, коли за хабара відпустив молдавського кримінального авторитета, який перебував в міжнародному розшуку, за яким числилася велика кількість вбивств на території Молдови, в тому числі, замах на президента Молдови.
Очевидно, що якби він відпустив будь-якого авторитета українського, то це йому зійшло б з рук. Проте негативна реакція міжнародного співтовариства призвела до того, що Кучма змушений був показати, що він буцімто бореться з корупцією в рядах міліції.
Володимир Ляшко
Не дивується народний депутат Євген Жовтяк і тому анонімному листу міліціонерів з київської області, який з’явився у газеті “Грані плюс”.
Євген Жовтяк
Це відому будь-кому на Київщині, хто хоча б трішечки цікавиться станом справ в правоохоронних органах. Це, справді, все було в київській обласній міліції. Я, на жаль, не думаю, що зі зміною обласного керівника щось поміняється. Повторюю: Зарубенко був гвинтиком у цій системі, яка ще створена Кравченком і, знаючи, що Кравченко продовжує формувати політику МВС, я не допускаю, що щось зміниться.
Володимир Ляшко
Цього понеділка розпочався новий навчальний рік. Для українського шкільництва головною бідою і надалі залишається незадовільне фінансування закладів освіти і низька зарплата вчителів. Це породжує соціальні конфлікти. У численних скаргах до уряду і ВР вчителі доходять висновку, що йдеться про приниження їхньої громадянської гідності, і що за рахунок їхніх жебрацьких зарплат продовжується “латання” бюджетних дірок, в той час, як уряд розглядає можливість про дострокове погашення боргів перед міжнародними фінансовими інституціями.
З таким принизливим становищем освітяни миритися не хочуть. Суди Львівщини, приміром, задовольнили позови освітян на суму 20 мільйонів гривень, які заборгувала їм держава згідно зі статтею 57-ю “Закону України про освіту” за період з 1997 по 2000-й роки. І хоча в області підвищили зарплату вчителям на 22%, вона не становить навіть половини зарплати працівників промисловості області. Хоча, за згаданим законом, рівні зарплат у цих галузях мають бути однаковими.
Ситуацію аналізує наша львівська кореспондентка Галина Терещук.
Галина Терещук
Тричі на тиждень у Франківський районний відділ освіти надходять судові рішення, адже 2100 вчителів цього району Львова звернулися в суд тим, щоб повернути заборгованість із зарплати за 1997-й – 2000-й роки. Ці гроші їм передбачені згідно із ст. 57 “Закону про освіту” (а саме, виплати за вислугу літ і на оздоровлення). А ще зарплата освітян має прирівнюватися до середньої у промисловості.
Лише у Франківському районі судові справи ухвалені на користь понад 460-ти вчителів, 43-м - виплачені 62 тисячі гривень. Майно районного відділу освіти описане, і накладений арешт на рахунки управління. Хоча, продавши все майно відділу освіти за найвищими цінами, то його вартість не сягне 3-х тисяч гривень і це при тому, що всім педагогам у Франківському районі заборгували понад 4-ри мільйони гривень. Це, радше, формальний крок з боку судовиконавців.
Заступник начальника відділу освіти Франківського району Львова Ольга Бащук каже:
Ольга Бащук
Є формальний бік справи. Ми користуємося всім нашим майном, але це, крім моральної тривоги і неспокою, нашій роботі не заважає. Ми як працювали, так і працюємо на освітнього працівника.
Галина Терещук
Загалом в області виплачені понад 3 мільйони гривень педагогам, згідно позивних заяв. Ці кошти взяті із цьогорічного бюджету, хоча проблема має вирішуватися на державному рівні, але її доводиться регулювати на місцевому. Оскільки ВР України не визнала не виплачені кошти боргом, то в місцевому бюджеті вони, звісно, не передбачені.
Щоб виплатити всім вчителям України заборгованість за ст. 57-ю, потрібно понад 15 мільярдів гривень. Вчителям Львова заборговано 4-ри мільярди. Хоча, на думку народного депутат від Львівщини Тараса Стецьківа, ці гроші можна знайти, якщо, наприклад, припинити потік контрабанди через Західну регіональну митницю.
Вислідом низької зарплати у школах Львова є потреба в учительських кадрах. Зокрема, навіть у Львові не вистачає педагогів іноземних мов, інформатики, праці. Переважно вони виїжджають працювати у Польщу.
Голова Львівської обласної адміністрації О.Сендега в інтерв’ю радіо “Свобода” зауважив:
Олександр Сендега
Звичайно, сьогодні є потреба в педагогічних кадрах. Це найбільша проблема в початковій школі. Тому сьогодні вузи і Дрогобицький педагогічний університет і інститут працюють над цим. Я розумію, що треба розв’язувати і питання соціального захисту, і створення відповідних умов для вчителя.
Галина Терещук
До слова, до 1939-го року у Львові діяло 120 шкіл. Нині – така ж цифра. Не порівняти, що тепер відвідують школи значно більше дітей, аніж 60 років тому. Сьогодні класи переповнені, і це впливає на рівень знань учнів. Не у всіх школах належні побутові умови, недостатньо сучасної техніки. Переважно, школи існують за кошти батьків, а учні відвідують ще й репетиторів. Але це може дозволити собі лише той, хто може оплатити додаткові заняття.
Володимир Ляшко
Українське школярство має пережити ще одну складну і болючу смугу: закриття частини шкіл через недостатнє фінансування і скорочення числа учнів: народжуваність у багатьох регіонах різко падає.
На півдні Україні проблеми набувають специфічної гостроти, через небажання багатьох місцевих керівників розширювати мережу українських шкіл і традиційно сильним російським чинником на політичне і економічне життя цих регіонів.
Так негативного суспільного резонансу набула історія довкола закриття Донецької школи №36 з українською мовою навчання. Впродовж останніх років її намагалися закрити кілька років, що, власне, і перешкоджало розвитку школи, яка так і не розвинулася з 9-річки у нормальну школу.
На донецькі події змушені були реагувати держсекретар Міносвіти Віталій Журавський і віце-прем’єр Дмитро Табачник. Вони закликали міську раду Донецька переглянути рішення щодо закриття школи, але міська рада на це не зважила.
Охоронці металургійного заводу за розпорядженням керівництва міськради вивезли меблі, парти і стільці, а учнів та вчителів до школи не пустили. В четвер відбулася сесія міськради, яка розглянула це питання.
Повідомляє наш кореспондент Сергій Гармаш.
Сергій Гармаш
У квітні поточного року відбулася сесія міськради про ліквідацію 36-ї школи Ленінського району міста. Мотивовано воно було тим, що школа розрахована на 420 учнів, а після випуску 9-го класу в травні цього року у школі залишилося 72 учні. Така ситуація зумовлена загально-демографічною ситуацією на Донеччині.
Втім, частина батьків та педколектив не погодилися з ліквідацією свого навчального закладу. Їх підтримали місцеві організації місцевого Товариства оборони прав людини, “Просвіти”, та партії “Собор”, які через численні звернення до депутатів ВР та у державні органи надали цьому питанню політичного звучання.
Тим часом, 40 учнів 36-ї школи з першого вересня так і не почали занять, а вимагали зберегти свою школу.
В середу в Донецьк спеціально для вивчення цього питання прилетіла член Профільного комітету ВР, сама до недавнього вчителька, депутат Тамара Проскуратова. Ось яких вона висновків дійшла.
Тамара Проскуратова
Ситуація така: діти навчаються в україномовній школі. Перевіривши всі документи, я переконалася, що ніяких документів, які б підтверджували те, що цій школі наданий статус україномовної, немає.
Сергій Гармаш
Пані Проскуратова запевнила журналістів.
Тамара Проскуратова
Кожна дитина поза школою не залишена – їй запропонована 5-та школа і запропонована (на їхній вибір) інша школа. Діти хочуть навчатися українською мовою. Тут хочеться з’ясувати один факт. У цій 36-й проблемній школі 70-т учнів. Є поряд 45 школа, де учнів 712, коли до тієї школи додасться 70-т учнів 36-ї школи, оскільки зараз гостро йде проблема вивчення державної мови, то 45-й школі буде надано статус україномовної школи.
Сергій Гармаш
В роботі сесії міськради, яка відбувалася в четвер, окрім пані Проскуратової, брали участь і мали можливість виступити ще два народні депутати та лідер обласної “Просвіти” Марія Олійник і голова батьківського комітету 36-ї школи Людмила Проскуратова. Вони разом з іншими батьками та 10-ма дітьми, які пікетували сесію, наполягали на збереженні школи та надані їй статусу україномовної.
У своєму виступі голова батьківського комітету розказала про тиск, який районною владою та керівниками підприємств чинився на батьків.
Людмила Проскуратова
Вчора мого чоловіка викликав начальник цеху і заявив так: “Або ти пишеш заяву, що переводиш дітей у 45-ту школу, або ти будеш звільнений”.
Сергій Гармаш
Вона заявила про намір написати відповідну заяву до прокуратури. Сесія міськради ухвалила компромісне, як назвав його мер О.Лук’янченко, рішення. Ним підтверджується закриття 36-ї школи, і передача їх будівлі міській дитячій хореографічній школі. Але дітям, які не бажають навчатися в приміщенні 45-ї школи, буде надана можливість вчитися в її філії, яку розташують в крилі закритої 36-ї школи. Також рішенням депутатів передбачається збереження навчання українською мовою та учнівських колективів.
Крім цього, Донецька міська рада звернулася до лідерів політичних партій та громадських організацій не використовувати проблему закриття навчальних закладів у власних політичних цілях.
Володимир Ляшко
Представники батьківського комітету школи №36 вважають, що їхні права і думка щодо закриття школи зневажені. Це відчуття посилюється від усвідомлення реальної кількості школярів, які на Донеччині вчаться українською мовою. За даними, які навів в одному із інтерв’ю радіо “Свобода” народний депутат, голова Парламентського комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування А.Матвієнко, кількість учнів в україномовних школах Донбасу не перевищує 20%, тоді, як по Україні цей показник перевищує 75%.
Продовжимо тему використання української мови на південних теренах України.
Дедалі більше громадян в цьому регіоні вважають, що їхні права грубо порушують тим, що місцеві чиновники не знають і не хочуть знати державної мови і, фактично, проводять політику русифікації.
Про історію Сергія Мельничука і про те, як він відстоював свої права в Апеляційному суді минулого четверга розповідає наш луганський кореспондент Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Майже рік у судах різних інстанцій триває розгляд заяв і звернень луганця С.Мельничука. Одержавши від виконавчого комітету Луганської міської ради російськомовну відповідь на скаргу, написану українською мовою, він звернувся з відповідною заявою до прокуратури і наполягав на порушенні кримінальної справи проти посадових осіб міської ради. На його думку, вони порушили закон, не надавши йому, як належить, відповідь державною мовою. Але міська прокуратура відмовила йому в порушенні карної справи за ст. “Дискримінація за мовною ознакою”.
Ленінський районний суд міста Луганська теж не задовольнив позову, в якому Мельничук заявляв про планомірну, цілеспрямовану політику асиміляції українського населення у Луганську. Тоді С.Мельничук звернувся за підтримкою до громадських організацій. Активісти луганської обласної Асоціації громадських товариств і об’єднань національно-державницького спрямування зустрілися з прокурором Ногіним, але той при зустрічі з ними демонстративно відмовився спілкуватися державною мовою.
У зв’язку з цим, лідери громадських організацій виступили з Відкритим зверненням до Генерального прокурора України. У ньому, серед іншого, наголошується, що у Луганську були порушені процесуальні терміни розгляду заяви Мельничука. Далі цитую: “Таке ставлення прокурора Луганська Ногіна сприяє тотальній дискримінації українців за мовною ознакою. Комунальні, медичні, обслуговуючі служби міста Луганська не використовують у своїй роботі державну мову, що суперечить українському законодавству. Така дискримінація українців за мовною ознакою можлива лише за сприяння і потурання з боку органів, які контролюють дотримання законів у державі”.
А тим часом С.Мельничук звернувся до обласного Апеляційного суду, де 4-го вересня і приступили до розгляду його апеляції.
В інтерв’ю для радіо “Свобода” С.Мельничук так прокоментував перше засідання Апеляційного суду.
Сергій Мельничук
На самому засіданні я висловив свою точку зору на цю справу. А його “аргумєнти” на підставі, які є на мене, повинні бути скасовані, і повинне бути скасоване рішення Ленінського районного суду, і прийняте рішення про задовольняння моїх позовних вимог.
Я вважаю, що суд не був готовий винести рішення в такій безпрецедентній справі, тому суд оголосив перерву до 15 вересня. Якщо ця справа не буде вирішена на мою користь, то я буду звертатися до Європейського суду з прав людини. Я переконаний, що Європейський суд зобов’яже антиукраїнську владу дотриматися міжнародних угод і також власного українського законодавства стосовно мови.
Володимир Ляшко
Небувалої гостроти в ці дні набула дискусія щодо майбутнього місцевої (її ще називають комунальної) преси. Здебільшого йдеться про міські і районні газети, колишні друковані органи Компартії , які тепер повністю підпорядковані міським або районним держадміністраціям і районним радам.
У Симферополі пройшла конференція Асоціації працівників ЗМІ Криму, створені влітку з ініціативи Республіканського комітету з інформації АРК. Її делегати висловлювалися проти роздержавлення ЗМІ і закликали кримську владу не припиняти фінансування місцевої преси.
Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Конференція кримської асоціації працівників ЗМІ у Симферополі зібрала переважно головних редакторів комунальних видань з регіонів півострова. Саме вони найбільше залежать від Республіканського комітету з інформації АРК. Попри те, що роздержавлення комунальних і державних ЗМІ не стояло на порядку денному, воно стало головним на цьому заході. Майже кожен з ораторів, а майже всі вони були редакторами регіональних газет, бідкався, що влада відмовляється фінансувати їхні видання у повному обсязі, а за умов роздержавлення, ці ЗМІ помруть остаточно.
Каже голова Асоціації, головний редактор газети “Кєрчєнскій рабочій” Юрій Щерба.
Юрій Щерба
Після виходу “Закону про роздержавлення ЗМІ” регіональні видання не зможуть розраховувати на бюджетне фінансування. І що станеться? Нерентабельні ЗМІ або закриються, або їх гуртом чи в роздріб скуплять. Правий буде той, хто сильніший. І, природно, він встановить свої закони.
Володимир Притула
Намалював жахливу картину Юрій Щерба. Але, на відміну від інших своїх колег-редакторів, які, крім скарг на важку долю, прохань допомогти матеріально і закликів не допустити роздержавлення преси, ні на що інше не спромоглися, пан Щерба запропонував конкретний вихід: не чекаючи ухвалення згаданого закону, припинити фінансові дотації комунальним газетам і перейти на ґрантову систему.
Така система виписана у проекті основних напрямків розвитку інформаційної політики з використання інформаційного простору АРК, підготовленому Рескомом з інформації і, зрештою, підтриманою конференцією Кримської асоціації працівників ЗМІ. Згідно з положеннями цього документу Рескомінформ Криму пропонує надавати ґранти загальною сумою в 1,5 мільйони гривень на рік за 4-ма програмами: “Встановлення української державності та законності”, “В стимулюванні міжконфесійної та міжнаціональної толерантності”, “Формування позитивного іміджу Криму” і “Програма “Зворотній зв’язок”. Правда, в проекті основних напрямків нічого немає про роздержавлення, і його ще має затвердити ВР Криму.
Думки журналістів стосовно новоствореної Асоціації розділилися. Її члени з районів вважають, що тепер їхні права буде кому захищати. Точку зору інших найточніше сформулював відомий кримський журналіст Микола Семена.
Микола Семена
Так звана “низова” преса в нашій країні вся створювалася в 30-ті роки в період розвитку колгоспного руху. Основне завдання її було мобілізувати людей на вступ до колгоспів і на активну участь у колгоспному русі. Це була, дійсно, “колгоспного” рівня журналістика.
Сьогодні, коли колгоспи вже відійшли з історії, то наступним кроком її розвитку є зникнення з арени їх студій і тих районних груп, які були створені саме для того, чого вже немає.
Тому роздержавлення цієї преси – це процес, який не можна зупинити. Він історично виправданий завдяки низькій професійності цих працівників цих редакцій. Вони виявилися не готові до цього процесу і не готові існувати самостійно. Вони з трудом сприймають ті нові умови, за якими вони повинні існувати. Вони не в змозі взяти на себе повну, а не лише часткову, відповідальність за існування газети, за існування колективу, за якісь фінансові проблеми, за труд, за організацію. Багато з них просто не готові. І через те об’єднуються в різні асоціації і виявляють спротив тим процесам, але цей процес незворотній і зупинити його неможливо.
Володимир Ляшко
Додам, що 4 вересня парламентська газета “Голос України” надрукувала Відкритого листа редакторів ЗМІ Київщини з приводу намагання провести законопроект, який фактично, переконані вони, веде до знищення української місцевої преси.
Завершимо програму репортажем нашої рівненської кореспондентки Валентини Одарченко про нових лауреатів Нобельської премії, прошу не плутати з Нобелівською премією.
Свою нагороду одразу отримали 5 лауреатів у мальовничому поліському селі, де впродовж 3-х днів тривав фестиваль гумору й сатири.
Валентина Одарченко
Рідко яка гуска долетить до середини озера Нобель. Власне, гуси тут не літають – вони тут ходять, бо вони домашні. А що село Нобель розташоване посередині цього великого симпатющого озера, то й літати нікуди не треба. Вдале для збереження флори і фауни географічне розташування села у лісовій місцині подалі від трас у Зарічненському районі на Рівненщині сільські жителі вважали не дуже зручним, мовляв, до цивілізації далеко. Проте вона не забарилася в особі цілої когорти українських гумористів, фельєтоністів і літературознавців, які одного дня, не без підказки рівненських письменників і краєзнавців, вигадали в Україні Нобельську, не плутати з Нобелівською, премію.
Говорить один із перших лауреатів, народний артист України Анатолій Паламаренко.
Анатолій Паламаренко
Ось і ще одна прекрасна риса нашого українства. Знайшли таке з незвичайною назвою містечко (а це містечко Нобель, воно старовинне, воно, кажуть, навіть старше столиці нашої сусідньої держави. Це говорить багато про що), але така дивна назва, вона узгоджується з всесвітньо відомою премією Нобелівською. І от наш українець відразу знайшов таку гумористичну підкладку під цю назву і відразу розвинув свою творчу фантазію, що тут, в цьому прекрасному куточку нашої України, збирають люди, збирається район, збираються люди з навколишніх районів і сіл, щоб визначити лауреата Нобельської премії на Рівненщині.
Валентина Одарченко
У 12 столітті у містечку Нобель на місці нинішнього села стояв неприступний замок Нобель. Згодом тут діяв Нобельський православний чоловічий монастир.
Справжньою окрасою фестивалю стало святкове дійство на приозерній сцені, навколо якої у природному амфітеатрі розташувалися глядачі.
Першими лауреатами Нобельської премії також визнано “патріарха української байки” Петра Красюка з Висоцька Дубровицького району Рівненщини та поета з Києва Петра Осадчука. В окремих номінаціях переможцями стали художній керівник фольклорного ансамблю “Джерело” Раїса Цапун з Рівного, Наталка Брижань з Хмельницького та юний читець Ілля Лабазєв зі Здолбунова.
Окрім 500-гривневої премії, встановленої Зарічненською райадміністрацією та облрадою, лауреати впродовж року матимуть ще й досі небачені в Нобелі привілеї: на безкоштовну чарку впродовж року у кожній нобельській хаті, ловлю риби нобельськими вудками, а за власного бажання, ще й на глиняний бюст, поставлений серед села.
Володимир Ляшко
Ви слухали оглядову програму “Тиждень регіонів”. У київській студії радіо “Свобода” над нею працювали журналіст Володимир Ляшко, звукооператор Михайло Петренко.
Бажаю нашим слухачам приємних вихідних! До зустрічі в ефірі!
