Прага, 29 липня 2003 - Контроверсійний проект викликає серед глядачів широку гаму почуттів – від гніву та обурення до захоплення мистецьким виразом. Велика триметрова постать Христа з виразними ознаками муки на обличчі “одягнена” в тренувальний костюм, зависла на гімнастичних кільцях. Самі ж кільця немов спускаються з небесних глибин, щедро всіяних зорями. Навколо Христа-спортсмена на стінах - великі фото. На них заповнені по вінця трибуни стадіону. А щоб і цього не було замало, оживлений образ Христа, спроектований спеціальною відеоапаратурою, відбивається, пливе, гойдається на стінах павільйону.
Автори проекту, що носить офіційну назву “Суперстар”, чехо-словацькі митці з груп “Камера скура” і “Кунст-Фу”. Не можна стверджувати, що художники не передбачали ефекту, який їхній проект може викликати у глядачів. Ні, стверджують вони, ми не мали наміру ображати чиїсь релігійні почуття. У нас Христос – це тільки символ. Ми прагнули показати, що в наш час спортсмени для багатьох стали богами. Наприклад, наш чеський Домінік Гашек. На хокейних стадіонах не раз лунало “Гашек – Бог”. Автори висунули й таку мотивацію свого творчого задуму: Італія – релігійна країна і водночас - країна спорту. Коли ж стала відома головна тема бієнале – “Мрії та зустрічі”, наш вибір був однозначний: Христос як гімнаст, він символ і він живий.
Самі ж автори проекту залишаються в тіні. Ніхто досі не знає їхніх прізвищ, а лише назви груп “Камера скура” і “Кунст-фу”. На виставки люди ходять заради спілкування з роботами, а не заради тих, хто їх створив, - головний аргумент художників. На їхню думку, анонімність взагалі є головною ознакою сучасного мистецтва. Наприклад, диск-жокеї. Хто знає їхні імена? А яку казкову музику вони роблять! Відтак анонімний чехословацький Христос і далі продовжує гнівити, дивувати, задумуватись і мучити своїх також анонімних глядачів. Передусім, запитанням: як співвідносяться між собою мораль і мистецтво?
Автори проекту, що носить офіційну назву “Суперстар”, чехо-словацькі митці з груп “Камера скура” і “Кунст-Фу”. Не можна стверджувати, що художники не передбачали ефекту, який їхній проект може викликати у глядачів. Ні, стверджують вони, ми не мали наміру ображати чиїсь релігійні почуття. У нас Христос – це тільки символ. Ми прагнули показати, що в наш час спортсмени для багатьох стали богами. Наприклад, наш чеський Домінік Гашек. На хокейних стадіонах не раз лунало “Гашек – Бог”. Автори висунули й таку мотивацію свого творчого задуму: Італія – релігійна країна і водночас - країна спорту. Коли ж стала відома головна тема бієнале – “Мрії та зустрічі”, наш вибір був однозначний: Христос як гімнаст, він символ і він живий.
Самі ж автори проекту залишаються в тіні. Ніхто досі не знає їхніх прізвищ, а лише назви груп “Камера скура” і “Кунст-фу”. На виставки люди ходять заради спілкування з роботами, а не заради тих, хто їх створив, - головний аргумент художників. На їхню думку, анонімність взагалі є головною ознакою сучасного мистецтва. Наприклад, диск-жокеї. Хто знає їхні імена? А яку казкову музику вони роблять! Відтак анонімний чехословацький Христос і далі продовжує гнівити, дивувати, задумуватись і мучити своїх також анонімних глядачів. Передусім, запитанням: як співвідносяться між собою мораль і мистецтво?
