Вашингтон, 18 червня, 2003 - Сьогодні до Багдаду прибув перший заступник оборони США Пол Вулфовитц, який вважається одним з провідних розробників плану повалення Саддама Гуссейна. Під час візиту він повинен оцінити шляхи стабілізації ситуації в Іраку, яка, за оцінками спостерігачів, починає виходити з-під контролю американських сил. Останній звіт експертів Пентагону визначив наступні три місяці, як критичні для встановлення безпеки на іракській території. Разом з тим, як зазначає цього тижня журнал “Ньюсвік”, рівень хаосу в Іраку та сила спротиву іракців військам коаліції стали повною несподіванкою для багатьох посадовців адміністрації Буша. Вони, на думку журналу, концентрувалися на деталях проведення військової операції і недооцінили ступінь фінансових та інших зобов”язань, які США змушені взяти на себе після її завершення.
Коли Джордж Буш переміг на президентських виборах 2000 року, більшість експертів вважали його одним з найменш обізнаних у зовнішній політиці президентів у новітній історії Америки. Тому визначальну роль у формуванні його поглядів відігравали ті особистості, яких він призначив на провідні посади у державному апараті. Більшість з них належали до вузького кола так званих неоконсерваторів, яких відрізняв місіонерський запал при визначенні ролі США у світі та агресивність щодо тих держав, які не визнають американського лідерства. До числа цих осіб належать Річард Перл, який працював у Пентагоні за часів Рейгана, Джеймс Вулсі ( він довгий час очолював ЦРУ) та група інших впливових аналітиків і державних посадовців, котрі працювали в адміністраціях Рейгана та Буша- старшого. Серед теперешніх американських посадовці до неоконсерваторів відносять Пола Вулфовитца, Діка Чейні і Доналда Рамсфелда.
У період президентства демократа Біла Клінтона неоконсерватори втратили свій вплив на Білий дім, але вже у 1997 почали готуватися до повернення на Олімп американської влади. Саме тоді був створений так званий проект “Нове американське століття”, в рамках якого розроблялися щомісячні рекомендації щодо зовнішньої політики США. Центральною у цих рекомендаціях була мета повалення режиму Саддама Гуссейна. У листі до Президента Клінтона від 26 січня 1998 року група неоконсерваторів закликає його застосувати військову силу, щоб негайно позбавити Саддама Гуссейна влади через загрозу, яку він складає для безпеки США. У цьому ж листі вони наголошують, що не варто звертати увагу на позицію інших держав-членів Ради Безепеки ООН, оскільки зброя масового знищення в руках Гуссейна є передусім американською проблемою. І, на їхню думку, дипломатично цю проблему вже не вирішити. Серед інших, цей лист тоді підписали Доналд Рамсфелд, Пол Вулфовитц, Річард Армітаж, Джон Болтон і Пола Добрянськи. Всі вони з перемогою Буша обійняли керівні посади у Пентагоні і державному департаменті. Через шість років вони використали відчуття небезпеки в американському суспільстві після терактів 11 вересня для реалізації власної стратегії.
Однак групі неоконсерваторів в адміністрації Буша існує серйозна протидія, яка здійснюється, перш за все, державним секретарем США Коліном Павеллом.
Як зазначають американські експерти, війна з Іраком розпочалася б ще восени 2002 року, якби Коліну Павеллу не вдалося переконати Буша провести ще одно коло переговорів з державами-членами Ради Безпеки ООН і погодитися на проведення додаткових інспекцій в Іраку. Однак впливу Коліна Павелла виявилося недостатньо, щоб попередити війну в Іраку. Більшість неокосерваторів вважало, що самого повалення Саддама Гуссейна буде достатньо, щоб вирішити не лише іракську, але й близькосхідну проблему. “Шлях до миру на Близькому Сході проходить через Багдад,” – любили наголошувати вони. Тепер, коли щодня в Іраку відбуваються теракти, а на вулицях іракських міст й досі панує хаос, адвокати повалення Гуссейна виявилися розгубленими.
За останніми офіційними підрахунками, кожний тиждень військової присутності США в Іраку буде коштувати 1 мільярд доларів і ще невідому кількість життів американських солдатів. Можливо, якби ці підрахунки були зроблені не зараз, а шість років тому, останні два роки в історії США були б зовсім інакшими.
Коли Джордж Буш переміг на президентських виборах 2000 року, більшість експертів вважали його одним з найменш обізнаних у зовнішній політиці президентів у новітній історії Америки. Тому визначальну роль у формуванні його поглядів відігравали ті особистості, яких він призначив на провідні посади у державному апараті. Більшість з них належали до вузького кола так званих неоконсерваторів, яких відрізняв місіонерський запал при визначенні ролі США у світі та агресивність щодо тих держав, які не визнають американського лідерства. До числа цих осіб належать Річард Перл, який працював у Пентагоні за часів Рейгана, Джеймс Вулсі ( він довгий час очолював ЦРУ) та група інших впливових аналітиків і державних посадовців, котрі працювали в адміністраціях Рейгана та Буша- старшого. Серед теперешніх американських посадовці до неоконсерваторів відносять Пола Вулфовитца, Діка Чейні і Доналда Рамсфелда.
У період президентства демократа Біла Клінтона неоконсерватори втратили свій вплив на Білий дім, але вже у 1997 почали готуватися до повернення на Олімп американської влади. Саме тоді був створений так званий проект “Нове американське століття”, в рамках якого розроблялися щомісячні рекомендації щодо зовнішньої політики США. Центральною у цих рекомендаціях була мета повалення режиму Саддама Гуссейна. У листі до Президента Клінтона від 26 січня 1998 року група неоконсерваторів закликає його застосувати військову силу, щоб негайно позбавити Саддама Гуссейна влади через загрозу, яку він складає для безпеки США. У цьому ж листі вони наголошують, що не варто звертати увагу на позицію інших держав-членів Ради Безепеки ООН, оскільки зброя масового знищення в руках Гуссейна є передусім американською проблемою. І, на їхню думку, дипломатично цю проблему вже не вирішити. Серед інших, цей лист тоді підписали Доналд Рамсфелд, Пол Вулфовитц, Річард Армітаж, Джон Болтон і Пола Добрянськи. Всі вони з перемогою Буша обійняли керівні посади у Пентагоні і державному департаменті. Через шість років вони використали відчуття небезпеки в американському суспільстві після терактів 11 вересня для реалізації власної стратегії.
Однак групі неоконсерваторів в адміністрації Буша існує серйозна протидія, яка здійснюється, перш за все, державним секретарем США Коліном Павеллом.
Як зазначають американські експерти, війна з Іраком розпочалася б ще восени 2002 року, якби Коліну Павеллу не вдалося переконати Буша провести ще одно коло переговорів з державами-членами Ради Безпеки ООН і погодитися на проведення додаткових інспекцій в Іраку. Однак впливу Коліна Павелла виявилося недостатньо, щоб попередити війну в Іраку. Більшість неокосерваторів вважало, що самого повалення Саддама Гуссейна буде достатньо, щоб вирішити не лише іракську, але й близькосхідну проблему. “Шлях до миру на Близькому Сході проходить через Багдад,” – любили наголошувати вони. Тепер, коли щодня в Іраку відбуваються теракти, а на вулицях іракських міст й досі панує хаос, адвокати повалення Гуссейна виявилися розгубленими.
За останніми офіційними підрахунками, кожний тиждень військової присутності США в Іраку буде коштувати 1 мільярд доларів і ще невідому кількість життів американських солдатів. Можливо, якби ці підрахунки були зроблені не зараз, а шість років тому, останні два роки в історії США були б зовсім інакшими.
