Київ, 23 червня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Іноді буває так, що після весняного, літнього або ж осіннього дощу тебе тягне на подвиги, і ти опиняєшся в КПЗ, і худий мінтон показує на тобі свою тягу до влади, лишає сліди від дубця на тілі вічності, а потім кометою мчить у часопростір, і тільки фуранька його майорить і тремтить невпізнаним літаючим об’єктом. Поет дивиться на усе те і пише вірша про голову літаючу, паралельно мріючи про єдину, неповторну ніжну дівчинку, яка розчинилась, булькнула назавжди в туманах алкогольних та буйствах занечищених.
Проклятий бабцями російського патріархату він, колінкуючи в Каноссу, протирає щойно куплені джинси і думає про дощ весняний, літній, осінній та намагається забуть образу завдану дубцем мінтона. Увімкнувши комп’ютера, пацанчик цей з насолодою загрузає у “Павутині” і, збазгравши електронне поганяло, лізе у “Самвидав. нет” і товче там самозакоханого віршика про незнищенну любов до самого себе: “Ти”, - пише він, - “що століть п’ять з половиною генія одного лиш виродила, та й геній твій під мармизочуприною, не геній, а так собі, шваль. Ти претендуєш на святе, на почуття Батьківщини? Припни вуха аби не слухать постфутурматерщини, я адже не некрофіл, а антипатик обрядотрадицій, серед тебе – старих – і тебе – мудил, тебе візьму молодицю...”
Таким ось дещо примітивним чином хлопчина цей намагається вискочить за бридке коло газетної банальщини. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.
Надія Шерстюк
“Парламент з другої спроби переобрав Ніну Карпачову на посаду Уповноваженого з прав людини. На цей раз за неї проголосували 280 народних обранців”, - інформацію про це знаходимо на сайті “Кореспондент.нет”.
У розвиток правозахисної теми “Майдан.орг” знайомить своїх читачів з дослідженням Києво-Могилянської академії про обізнаність мешканців Києва і Донецька зі своїми правами і свободами. Було опитано близько 30 осіб. Найбільше цінує захист прав людини молодь до 30 років. “Причому”, - пише часопис, - “чим вище рівень освіти громадян, тим вище рівень правової культури”.
“Віце-спікер ВР, почесний президент телеканалу “Інтер” Олександр Зінченко”, - повідомляє “Телекритика”, - “відтепер не матиме впливу на політику цього електронного ЗМІ”. Відхід Зінченка від справ “Інтеру” пов’язують з його спробою реформувати канал, а також з бажанням СДПУ(о) перетворити це електронне ЗМІ на партійний канал.
“Українська правда” публікує одкровення головного есдека Віктора Медведчука. “Мій батько”, - зізнався голова СДПУ(о), - “був членом ОУН. У 1944 його заарештували і заслали до Сибіру, де народився я”. Віктор Медведчук повідав й інші подробиці свого особистого життя: “Маю дочку, вона навчається у Швейцарії, студентка Женевського університету. Думаю, що працювати буде у нас, в Україні. Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні – тележурналістку Оксану Марченко”.
На сайті української служби ВВС знаходимо інтерв’ю з Олегом Скрипкою, котрий перебуває на гастролях у Лондоні. “В Україні”, - розмірковує музикант, - “існує масова культура, яка насправді є якоюсь синтетичною культурою. В розумінні культури українське суспільство перебуває у печерному періоді. Після розвалу Радянського Союзу відбувся великий відкат, виросло ціле покоління напівбандити, бандитська культура і манера поведінки стала загальною” .
Андрій Охрімович
Десь отак в загальному та дещо бандитському ключі на сайті “Самвидав. нет” клепають свої “стишата” отруєні бацилою краси хлоп’ята.
“На окружній”, - пише збуджений повним місяцем поет, - “в розтягнутому совдепівському светрику та спідничці закачаній нагору, стоїть українська літературна хвойда, і ніхто її не бере”. Ніхто нас не пустить в Париж, там не вмирають справжні поети Стус і Ґудзь, і я, і ти. Не йтимуть на наші могили вдячні нащадки. Та ні, не за поетику всі нас любили, а що плавали “вмєстє” в лайні. Тож чого стоїте і чекаєте? Для нас ще не вигадали домовин. Поезія, наче секс. Рекомендую бавитись, тоді доживете до сотень роковин”, – завершує свою похмільну риторику віртуальний поет.
Тим часом, в тому ж таки бандитсько-романтичному ключі газети, ні з того, ні з сього, повідомили про оголошення фактичного старту президентської компанії. Останні ініціативи Леоніда Кучми стосовно одночасних виборів і Президента, і Верховної Ради спрацювали, як шило в сідницю.
З подальшими міркуваннями Віктор Недоступ. Віктор Недоступ
Опозиційний Петро Симоненко на запитання, хто з претендентів на президентське крісло найбільш проросійський, відповів по-червоному чарівно: “Єдиним гарантом дружби України та Росії може стати президент-комуніст.”
Голова політвиконкому партії “Трудова Україна”, депутат Андрій Деркач розважив “Україну. ру” своєю стратегічною ініціативою “Достатній ізоляціонізм”. Україна, виявляється, не є суб’єктом міжнародної політики, а навпаки – об’єктом. Звідси – висновок. Україна мусить зосередитись на собі. “А це – як?”: Запитає невтаємничений хтось. А геополітично. Створити вісь: Москва – Київ – Берлін. Ще й додати авторський винахід “До Європи разом з Росією”. Тим часом деякі російські спостерігачі кусають губу. З ослабленням Деркача відчутно заслабне лобіювання інтересів російських підрядчиків.
Натомість Верховна Рада затвердила нову концепцію національної безпеки. Серед пріоритетів національних інтересів - захист державного суверенітету, територіальної цілісності, державних кордонів, а також створення конкурентно здібної ринкової економіки. Адже, попри всі ментальні та політичні граблі, українська економіка має позитивний інвестиційний потенціал. Це відзначила замісник міністра фінансів Сполучених штатів Америки Ненсі Лі на зустрічі з першим віце-прем’єром Миколою Азаровим.
Ще одну приємну геополітичну посмішку озвучив керівник українського Інституту глобальних стратегічних досліджень Вадим Карасьов: “Україна отримала шанс увійти до нової геостратегічної зони так званої “молодої Європи.” Та й генеральний директорат з питань торгівлі Європейської комісії в особі директора по Україні Франсуази Ле Бай запевняє, що розширення Євросоюзу аж ніяк не вплине на рівень експорту українських товарів.
Однак все це замість ейфорії викликає низку запитань. Чому західні кордони України міцніші від східних? Можливо високі зверхники бояться орди нелегальних мігрантів з якої-небудь Швейцарії, Великої Британії або іншої європейської країни? Можливо з заходу, а не зі сходу струмує потужний наркотранзит? Чи може Євросоюз лобіює в Україні реверс труби Одеса-Броди, а не Росія? І нарешті, де Чечня: у Європі чи в політичній корпорації, під назвою Російська Федерація? Андрій Охрімович Серед усіх політичних партій в Україні є одна щонайменше унікальна. Вона найдовше була партією влади. Повної. Всеохопної. Тотальної. І називається вона Комуністичною партією України.
Минулої суботи у Києві вона провела свій черговий, 37-й з‘їзд. Партія ця знову хоче влади і настирно переконує всіх нас у тому, що то не приватні фантазії якогось божевільного поета.
Мій колега Сергій Грабовський зайшов на сайт “КПУ.Кієв.Юей”, аби погадати: що було, що буде і чим душа заспокоїться?
Сергій Грабовський
Сайт Компартії України зустрічає відвідувача червоним кольором і серпами з молотами. Сайт, звісна річ, виконаний мовою Леніна, і тільки поодинокі матеріали тут вміщені державною мовою України.
Найцікавіше на сайті комуністів, як і на сайтах інших політичних партій, – це лінки, посилання, довідники споріднених рухів. Як то кажуть, скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Як відомо, КПУ входить в структуру з назвою СКП-КПРС, тобто об‘єднання комуністів постсовєтського простору. Як і належить, цю структуру очолює Геннадій Зюґанов – лідер російських комуністів.
Цікавою є інформація про керівні органи Компартії Литви: товариші Бурокявічюс, Єрмолавічюс, Куоляліс - всі перебувають у колонії суворого режиму. А от лідер комуністів Молдови Воронін, навпаки, сидить у президентському кріслі. Як то кажуть, два світи – два способи життя.
Комуністи України у дружній лаві постсовєтських компартій поборюють паліїв Третьої світової війни, себто, американських імперіалістів, обстоюють непорушну єдність слов‘янських народів і готуються провести 13 липня у Києві збіговисько нелегальної парамілітарної організації: так званого “міжнародного союзу совєтських офіцерів”. Що ж, нічого дивного не буде, якщо ця організація цілком вільно проведе своє зібрання.
Надали ж комуністам ХХІ століття для партійного з‘їзду колишній “жовтневий палац культури”, а зараз Міжнародний центр культури і мистецтв: будинок, де комуністи ХХ століття закатували і розстріляли десятки тисяч українців.
Андрій Охрімович
“Вставай проклятьєм заклєйм’йонний”, - хороші слова, особливо у тій частині, де про голодних і рабів, як казав Федір Достоєвський, міркуючи над “Преступлєнієм і наказанієм”, кара за “преступлєніє” має бути невідворотною. Особливо, якщо злочин свій ви збараболили в Інтернеті.
Хлоп’ята ці називаються хакерами. Виключно задля чистого мистецтва вони “хакають” банки та рахунки добропорядних громадян. Але на кожну злочинну звивину є свій “болт з різьбою”. Це інтернет-поліцаї. Такі ж розумники, тільки з іншого боку барикади. Війна між ними точиться не тільки у віртуальному, а й у звичайному світі.
Далі Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Перекачані через “Павутину” з одного банківського рахунку на інший гроші часто-густо призводять до краху окремих компаній або зменшують грошові баланси поважних банків. Можливо, саме тому навчені сумним досвідом банки та фірми мають за честь пропонувати роботу кваліфікованим фахівцям - комп’ютерщикам.
А у поліцейських відділках багатьох країн створені спеціальні підрозділи для боротьби з електронним піратством. І цілком реальний, а не віртуальний суд карає електронних піратів реальним штрафом чи ув’язненням за скоєні злочини.
“Так, днями у США засуджено на три роки умовно хакера Уільяма Рейсіва за незаконний злам і перепрограмування окремих сегментів сайту арабського супутникового каналу “Аль-Джазіра”, - повідомив сайт CNN.com.
Сумним виглядає і майбутнє українського хакера Максима Височанського, заарештованого у Таїланді. Як повідомив речник МЗС України Маркіян Лубківський...
Маркіян Лубківський
Наше посольство у Таїланді підтримує постійний контакт з Височанським, де домовлено про те, що зустрічі Височанського з консулом відбуватимуться щоп’ятниці. Під час чергової зустрічі Височанський повідомив про те, що він почав отримувати електронну пошту з України. Крім того, він має можливість спілкуватися з іншими людьми, які перебувають у закладі. Його ситуація постійно перебуває на контролі нашого посольства.
Богдана Костюк
Вочевидь, Височанський буде ув’язнений на досить тривалий термін: своїми “інтернет-крадіжками” він зашкодив багатьом серйозним компаніям, включно з уславленою корпорацією MicroSoft. Яка, до речі, на своєму сайті повідомила про розробку нових систем електронного захисту для користувачів її продукції.
Андрій Охрімович
Горда мрія людства про подолання відмінностей між містом і селом, розумовою та фізичною працею, а також чоловіком і жінкою була улюбленою темою лекторів товариства "Знання" часів розвиненого соціалізму. Проблема лишається актуальною по нинішній день.
За даними соціологічних опитувань, для дітей з шістдесяти п’яти відсотків українських сімей, переважно сільських, вища освіта є неприступною. І справа тут не лише у фінансах, а, передусім, у низькому рівні викладання, відсутності бібліотек, комп’ютерів...
Тему розвиває Інна Набока.
Інна Набока
Відомий правозахисник і громадський діяч, колишній політв’язень Семен Глузман пропонує свій спосіб культурного оздоровлення країни, поліпшення стану української мови, а водночас, і зменшення освітнього та культурного відставання сільської молоді. На сайті видання "Універсум" universum.org.ua вміщено інтерв’ю з паном Глузманом, де він вперше публічно розповідає про свій проект.
Він переконаний, що діти будуть говорити не суржиком і не російською мовою, лише тоді, коли свої перші казки і "масову дитячу" літературу читатимуть українською. А для цього потрібно, щоб ці книжки були у кожній сільській бібліотеці.
Існує базовий перелік книжок, стверджує пан Глузман, які кожна людина європейського зразка має прочитати обов’язково. Це казки Андерсена, Дюма, Жюль Верн, Майн Рід тощо. Їх пропонується розподілити за трьома рівнями: перший – міфи і казки; другий – фантастика та пригоди; третій – прості й доступні твори світової та вітчизняної класики, які вводять або, навіть, заманюють у велику літературу.
Пан Глузман та його однодумці мають намір видавати такі книжки українською мовою великими накладами та безкоштовно поширювати, особливо по сільських школах та бібліотеках.
Перелік творів має добирати авторитетна комісія експертів. Для залучення коштів на проект, його ініціатори звертатимуться до всіх, спроможних спонсорувати цю справу. У процесі кампанії будуть щомісяця інформувати мас-медіа і громадськість про те, кому послали запрошення, хто як відреагував, хто мовчить чи відмовляється. На кожній книжці буде обов’язково зазначено, за кошти якого спонсора вона видана.
Ось така ідея. Ще раз переконуюся, що останні романтики (ідеалісти) у нашій країні це ті, кого прийнято називати дисидентами, хоча Семен Глузман і не дуже любить це слово. Але попри всю утопічність, проект може спрацювати саме завдяки деякій наївності, а головне, публічності.
Що ж, нехай щастить його авторам у втіленні їхнього задуму. А про те, що з цього вийде, ми обов’язково повідомлятимемо.
Андрій Охрімович
І на завершення програми життєва історія. Запитує мій приятель “їдну” топ-модель: “Чи знаєте ви, шановна, чому Господь Бог дав моделькам розуму трошки більше ніж коням?” “Інтєрєсна, інтєрєсна, і пачєму же?..” “А щоб вони на подіум не гидили”, - сказав мій приятель і гидко засміявся.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі “Інтернет – майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий передачі Андрій Охрімович.
Іноді буває так, що після весняного, літнього або ж осіннього дощу тебе тягне на подвиги, і ти опиняєшся в КПЗ, і худий мінтон показує на тобі свою тягу до влади, лишає сліди від дубця на тілі вічності, а потім кометою мчить у часопростір, і тільки фуранька його майорить і тремтить невпізнаним літаючим об’єктом. Поет дивиться на усе те і пише вірша про голову літаючу, паралельно мріючи про єдину, неповторну ніжну дівчинку, яка розчинилась, булькнула назавжди в туманах алкогольних та буйствах занечищених.
Проклятий бабцями російського патріархату він, колінкуючи в Каноссу, протирає щойно куплені джинси і думає про дощ весняний, літній, осінній та намагається забуть образу завдану дубцем мінтона. Увімкнувши комп’ютера, пацанчик цей з насолодою загрузає у “Павутині” і, збазгравши електронне поганяло, лізе у “Самвидав. нет” і товче там самозакоханого віршика про незнищенну любов до самого себе: “Ти”, - пише він, - “що століть п’ять з половиною генія одного лиш виродила, та й геній твій під мармизочуприною, не геній, а так собі, шваль. Ти претендуєш на святе, на почуття Батьківщини? Припни вуха аби не слухать постфутурматерщини, я адже не некрофіл, а антипатик обрядотрадицій, серед тебе – старих – і тебе – мудил, тебе візьму молодицю...”
Таким ось дещо примітивним чином хлопчина цей намагається вискочить за бридке коло газетної банальщини. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.
Надія Шерстюк
“Парламент з другої спроби переобрав Ніну Карпачову на посаду Уповноваженого з прав людини. На цей раз за неї проголосували 280 народних обранців”, - інформацію про це знаходимо на сайті “Кореспондент.нет”.
У розвиток правозахисної теми “Майдан.орг” знайомить своїх читачів з дослідженням Києво-Могилянської академії про обізнаність мешканців Києва і Донецька зі своїми правами і свободами. Було опитано близько 30 осіб. Найбільше цінує захист прав людини молодь до 30 років. “Причому”, - пише часопис, - “чим вище рівень освіти громадян, тим вище рівень правової культури”.
“Віце-спікер ВР, почесний президент телеканалу “Інтер” Олександр Зінченко”, - повідомляє “Телекритика”, - “відтепер не матиме впливу на політику цього електронного ЗМІ”. Відхід Зінченка від справ “Інтеру” пов’язують з його спробою реформувати канал, а також з бажанням СДПУ(о) перетворити це електронне ЗМІ на партійний канал.
“Українська правда” публікує одкровення головного есдека Віктора Медведчука. “Мій батько”, - зізнався голова СДПУ(о), - “був членом ОУН. У 1944 його заарештували і заслали до Сибіру, де народився я”. Віктор Медведчук повідав й інші подробиці свого особистого життя: “Маю дочку, вона навчається у Швейцарії, студентка Женевського університету. Думаю, що працювати буде у нас, в Україні. Збираюся вступити до шлюбу, закоханий у найгарнішу жінку в Україні – тележурналістку Оксану Марченко”.
На сайті української служби ВВС знаходимо інтерв’ю з Олегом Скрипкою, котрий перебуває на гастролях у Лондоні. “В Україні”, - розмірковує музикант, - “існує масова культура, яка насправді є якоюсь синтетичною культурою. В розумінні культури українське суспільство перебуває у печерному періоді. Після розвалу Радянського Союзу відбувся великий відкат, виросло ціле покоління напівбандити, бандитська культура і манера поведінки стала загальною” .
Андрій Охрімович
Десь отак в загальному та дещо бандитському ключі на сайті “Самвидав. нет” клепають свої “стишата” отруєні бацилою краси хлоп’ята.
“На окружній”, - пише збуджений повним місяцем поет, - “в розтягнутому совдепівському светрику та спідничці закачаній нагору, стоїть українська літературна хвойда, і ніхто її не бере”. Ніхто нас не пустить в Париж, там не вмирають справжні поети Стус і Ґудзь, і я, і ти. Не йтимуть на наші могили вдячні нащадки. Та ні, не за поетику всі нас любили, а що плавали “вмєстє” в лайні. Тож чого стоїте і чекаєте? Для нас ще не вигадали домовин. Поезія, наче секс. Рекомендую бавитись, тоді доживете до сотень роковин”, – завершує свою похмільну риторику віртуальний поет.
Тим часом, в тому ж таки бандитсько-романтичному ключі газети, ні з того, ні з сього, повідомили про оголошення фактичного старту президентської компанії. Останні ініціативи Леоніда Кучми стосовно одночасних виборів і Президента, і Верховної Ради спрацювали, як шило в сідницю.
З подальшими міркуваннями Віктор Недоступ. Віктор Недоступ
Опозиційний Петро Симоненко на запитання, хто з претендентів на президентське крісло найбільш проросійський, відповів по-червоному чарівно: “Єдиним гарантом дружби України та Росії може стати президент-комуніст.”
Голова політвиконкому партії “Трудова Україна”, депутат Андрій Деркач розважив “Україну. ру” своєю стратегічною ініціативою “Достатній ізоляціонізм”. Україна, виявляється, не є суб’єктом міжнародної політики, а навпаки – об’єктом. Звідси – висновок. Україна мусить зосередитись на собі. “А це – як?”: Запитає невтаємничений хтось. А геополітично. Створити вісь: Москва – Київ – Берлін. Ще й додати авторський винахід “До Європи разом з Росією”. Тим часом деякі російські спостерігачі кусають губу. З ослабленням Деркача відчутно заслабне лобіювання інтересів російських підрядчиків.
Натомість Верховна Рада затвердила нову концепцію національної безпеки. Серед пріоритетів національних інтересів - захист державного суверенітету, територіальної цілісності, державних кордонів, а також створення конкурентно здібної ринкової економіки. Адже, попри всі ментальні та політичні граблі, українська економіка має позитивний інвестиційний потенціал. Це відзначила замісник міністра фінансів Сполучених штатів Америки Ненсі Лі на зустрічі з першим віце-прем’єром Миколою Азаровим.
Ще одну приємну геополітичну посмішку озвучив керівник українського Інституту глобальних стратегічних досліджень Вадим Карасьов: “Україна отримала шанс увійти до нової геостратегічної зони так званої “молодої Європи.” Та й генеральний директорат з питань торгівлі Європейської комісії в особі директора по Україні Франсуази Ле Бай запевняє, що розширення Євросоюзу аж ніяк не вплине на рівень експорту українських товарів.
Однак все це замість ейфорії викликає низку запитань. Чому західні кордони України міцніші від східних? Можливо високі зверхники бояться орди нелегальних мігрантів з якої-небудь Швейцарії, Великої Британії або іншої європейської країни? Можливо з заходу, а не зі сходу струмує потужний наркотранзит? Чи може Євросоюз лобіює в Україні реверс труби Одеса-Броди, а не Росія? І нарешті, де Чечня: у Європі чи в політичній корпорації, під назвою Російська Федерація? Андрій Охрімович Серед усіх політичних партій в Україні є одна щонайменше унікальна. Вона найдовше була партією влади. Повної. Всеохопної. Тотальної. І називається вона Комуністичною партією України.
Минулої суботи у Києві вона провела свій черговий, 37-й з‘їзд. Партія ця знову хоче влади і настирно переконує всіх нас у тому, що то не приватні фантазії якогось божевільного поета.
Мій колега Сергій Грабовський зайшов на сайт “КПУ.Кієв.Юей”, аби погадати: що було, що буде і чим душа заспокоїться?
Сергій Грабовський
Сайт Компартії України зустрічає відвідувача червоним кольором і серпами з молотами. Сайт, звісна річ, виконаний мовою Леніна, і тільки поодинокі матеріали тут вміщені державною мовою України.
Найцікавіше на сайті комуністів, як і на сайтах інших політичних партій, – це лінки, посилання, довідники споріднених рухів. Як то кажуть, скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Як відомо, КПУ входить в структуру з назвою СКП-КПРС, тобто об‘єднання комуністів постсовєтського простору. Як і належить, цю структуру очолює Геннадій Зюґанов – лідер російських комуністів.
Цікавою є інформація про керівні органи Компартії Литви: товариші Бурокявічюс, Єрмолавічюс, Куоляліс - всі перебувають у колонії суворого режиму. А от лідер комуністів Молдови Воронін, навпаки, сидить у президентському кріслі. Як то кажуть, два світи – два способи життя.
Комуністи України у дружній лаві постсовєтських компартій поборюють паліїв Третьої світової війни, себто, американських імперіалістів, обстоюють непорушну єдність слов‘янських народів і готуються провести 13 липня у Києві збіговисько нелегальної парамілітарної організації: так званого “міжнародного союзу совєтських офіцерів”. Що ж, нічого дивного не буде, якщо ця організація цілком вільно проведе своє зібрання.
Надали ж комуністам ХХІ століття для партійного з‘їзду колишній “жовтневий палац культури”, а зараз Міжнародний центр культури і мистецтв: будинок, де комуністи ХХ століття закатували і розстріляли десятки тисяч українців.
Андрій Охрімович
“Вставай проклятьєм заклєйм’йонний”, - хороші слова, особливо у тій частині, де про голодних і рабів, як казав Федір Достоєвський, міркуючи над “Преступлєнієм і наказанієм”, кара за “преступлєніє” має бути невідворотною. Особливо, якщо злочин свій ви збараболили в Інтернеті.
Хлоп’ята ці називаються хакерами. Виключно задля чистого мистецтва вони “хакають” банки та рахунки добропорядних громадян. Але на кожну злочинну звивину є свій “болт з різьбою”. Це інтернет-поліцаї. Такі ж розумники, тільки з іншого боку барикади. Війна між ними точиться не тільки у віртуальному, а й у звичайному світі.
Далі Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Перекачані через “Павутину” з одного банківського рахунку на інший гроші часто-густо призводять до краху окремих компаній або зменшують грошові баланси поважних банків. Можливо, саме тому навчені сумним досвідом банки та фірми мають за честь пропонувати роботу кваліфікованим фахівцям - комп’ютерщикам.
А у поліцейських відділках багатьох країн створені спеціальні підрозділи для боротьби з електронним піратством. І цілком реальний, а не віртуальний суд карає електронних піратів реальним штрафом чи ув’язненням за скоєні злочини.
“Так, днями у США засуджено на три роки умовно хакера Уільяма Рейсіва за незаконний злам і перепрограмування окремих сегментів сайту арабського супутникового каналу “Аль-Джазіра”, - повідомив сайт CNN.com.
Сумним виглядає і майбутнє українського хакера Максима Височанського, заарештованого у Таїланді. Як повідомив речник МЗС України Маркіян Лубківський...
Маркіян Лубківський
Наше посольство у Таїланді підтримує постійний контакт з Височанським, де домовлено про те, що зустрічі Височанського з консулом відбуватимуться щоп’ятниці. Під час чергової зустрічі Височанський повідомив про те, що він почав отримувати електронну пошту з України. Крім того, він має можливість спілкуватися з іншими людьми, які перебувають у закладі. Його ситуація постійно перебуває на контролі нашого посольства.
Богдана Костюк
Вочевидь, Височанський буде ув’язнений на досить тривалий термін: своїми “інтернет-крадіжками” він зашкодив багатьом серйозним компаніям, включно з уславленою корпорацією MicroSoft. Яка, до речі, на своєму сайті повідомила про розробку нових систем електронного захисту для користувачів її продукції.
Андрій Охрімович
Горда мрія людства про подолання відмінностей між містом і селом, розумовою та фізичною працею, а також чоловіком і жінкою була улюбленою темою лекторів товариства "Знання" часів розвиненого соціалізму. Проблема лишається актуальною по нинішній день.
За даними соціологічних опитувань, для дітей з шістдесяти п’яти відсотків українських сімей, переважно сільських, вища освіта є неприступною. І справа тут не лише у фінансах, а, передусім, у низькому рівні викладання, відсутності бібліотек, комп’ютерів...
Тему розвиває Інна Набока.
Інна Набока
Відомий правозахисник і громадський діяч, колишній політв’язень Семен Глузман пропонує свій спосіб культурного оздоровлення країни, поліпшення стану української мови, а водночас, і зменшення освітнього та культурного відставання сільської молоді. На сайті видання "Універсум" universum.org.ua вміщено інтерв’ю з паном Глузманом, де він вперше публічно розповідає про свій проект.
Він переконаний, що діти будуть говорити не суржиком і не російською мовою, лише тоді, коли свої перші казки і "масову дитячу" літературу читатимуть українською. А для цього потрібно, щоб ці книжки були у кожній сільській бібліотеці.
Існує базовий перелік книжок, стверджує пан Глузман, які кожна людина європейського зразка має прочитати обов’язково. Це казки Андерсена, Дюма, Жюль Верн, Майн Рід тощо. Їх пропонується розподілити за трьома рівнями: перший – міфи і казки; другий – фантастика та пригоди; третій – прості й доступні твори світової та вітчизняної класики, які вводять або, навіть, заманюють у велику літературу.
Пан Глузман та його однодумці мають намір видавати такі книжки українською мовою великими накладами та безкоштовно поширювати, особливо по сільських школах та бібліотеках.
Перелік творів має добирати авторитетна комісія експертів. Для залучення коштів на проект, його ініціатори звертатимуться до всіх, спроможних спонсорувати цю справу. У процесі кампанії будуть щомісяця інформувати мас-медіа і громадськість про те, кому послали запрошення, хто як відреагував, хто мовчить чи відмовляється. На кожній книжці буде обов’язково зазначено, за кошти якого спонсора вона видана.
Ось така ідея. Ще раз переконуюся, що останні романтики (ідеалісти) у нашій країні це ті, кого прийнято називати дисидентами, хоча Семен Глузман і не дуже любить це слово. Але попри всю утопічність, проект може спрацювати саме завдяки деякій наївності, а головне, публічності.
Що ж, нехай щастить його авторам у втіленні їхнього задуму. А про те, що з цього вийде, ми обов’язково повідомлятимемо.
Андрій Охрімович
І на завершення програми життєва історія. Запитує мій приятель “їдну” топ-модель: “Чи знаєте ви, шановна, чому Господь Бог дав моделькам розуму трошки більше ніж коням?” “Інтєрєсна, інтєрєсна, і пачєму же?..” “А щоб вони на подіум не гидили”, - сказав мій приятель і гидко засміявся.
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
