Прага, 10 березня – Під час нещодавніх протестів опозиції її лідери звинувачували владу у бажанні принести в жертву суверенітет України заради власних інтересів. Однак деякі західні оглядачі вважають, що у цих звинуваченнях є лише частина правди, і ніхто так не зацікавлений у незалежності України, як її владна еліта. Марія Щур пояснює детальніше.
Незважаючи на мороз та небезпеку зіткнень з міліцією, у дні Шевченкових свят опозиції вдалося вивести на вулиці України кількадесят тисяч демонстрантів. Гарячі промови лідерів опозиції закликали до демократичних змін та звинувачували владу у національній зраді. «Агонія влади стає небезпечною для незалежності України. Позбавлена підтримки народу, вона шукає будь-якого способу зберегтися. У чужих столицях посланці влади торгують суверенітетом в обмін на гарантії збереження режиму», - промовляв на мітинґу лідер блоку Наша Україна Віктор Ющенко.
Проте не на словах, а на ділі представники влади демонструють, що нинішня посткомуністична Україна – це їхня держава. Навряд чи якась подія могла краще показати лояльність владної еліти цій державі, ніж голосування про затвердження державним гімном пісні «Ще не вмерла Україна». Без зайвих намовлянь з боку націонал-демократів пропрезидентська більшість, яка вийшла з лона комуністичної номенклатури, проголосувала «за» гімн незалежної України, в той час, як нереформовані комуністи та соціалісти вперто трималися гімну УРСР. І для деяких західних оглядачів жодного парадоксу у цьому немає, бо лише за часи незалежності номенклатура отримала майже необмежені можливості до збагачення.
Як говорить політолог із Університету Піттсбурґа, Ілія Пріцель, нинішня українська еліта більше, ніж будь-хто виграла від набуття Україною незалежності і тому триматиметься за неї щосили. «Підтримка номенклатурою незалежності у 1991 році базувалася на побоюванні втратити владу та привілеї внаслідок московської політики «ґласності» та «пєрєстройкі», - пише американський політолог. У своїй статті під назвою «Порожнє десятиліття України» він стверджує, що пострадянська українська еліта скористалася з унікальної політичної ситуації, коли вона могла консолідувати владу і одночасно не відчувати вимог реформ з боку пасивного електорату та опозиції. Остання більше цікавилася створенням національного міфу, ніж економічними реформами.
За відсутності зовнішнього контролю та внутрішньої опозиції, на думку американського вченого, київська номенклатура, нічим не обмежена, могла сполучити корупцію з розкраданням активів у безпрецедентних розмірах. За оцінкою іншого американського вченого Андерса Ослунда, на початках незалежності, масштаб розкрадання порівнювався із валовим національним продуктом країни. А пасивність населення породила таке явище, яке політолог Ілія Пріцель називає досі небаченим «міським кріпацтвом», коли робітники працювали не за гроші, а за пільги,наприклад, у вигляді помешкання.
На думку піттсбурґського професора, тепер, коли Росія стає поміркованою національною державою, українська владна еліта може шукати політичної підтримки Москви, не боячись втратити свою владу. А тому, говорить Ілія Пріцель, українській незалежності нічого не загрожує, що не можна твердити про самих українців.
Незважаючи на мороз та небезпеку зіткнень з міліцією, у дні Шевченкових свят опозиції вдалося вивести на вулиці України кількадесят тисяч демонстрантів. Гарячі промови лідерів опозиції закликали до демократичних змін та звинувачували владу у національній зраді. «Агонія влади стає небезпечною для незалежності України. Позбавлена підтримки народу, вона шукає будь-якого способу зберегтися. У чужих столицях посланці влади торгують суверенітетом в обмін на гарантії збереження режиму», - промовляв на мітинґу лідер блоку Наша Україна Віктор Ющенко.
Проте не на словах, а на ділі представники влади демонструють, що нинішня посткомуністична Україна – це їхня держава. Навряд чи якась подія могла краще показати лояльність владної еліти цій державі, ніж голосування про затвердження державним гімном пісні «Ще не вмерла Україна». Без зайвих намовлянь з боку націонал-демократів пропрезидентська більшість, яка вийшла з лона комуністичної номенклатури, проголосувала «за» гімн незалежної України, в той час, як нереформовані комуністи та соціалісти вперто трималися гімну УРСР. І для деяких західних оглядачів жодного парадоксу у цьому немає, бо лише за часи незалежності номенклатура отримала майже необмежені можливості до збагачення.
Як говорить політолог із Університету Піттсбурґа, Ілія Пріцель, нинішня українська еліта більше, ніж будь-хто виграла від набуття Україною незалежності і тому триматиметься за неї щосили. «Підтримка номенклатурою незалежності у 1991 році базувалася на побоюванні втратити владу та привілеї внаслідок московської політики «ґласності» та «пєрєстройкі», - пише американський політолог. У своїй статті під назвою «Порожнє десятиліття України» він стверджує, що пострадянська українська еліта скористалася з унікальної політичної ситуації, коли вона могла консолідувати владу і одночасно не відчувати вимог реформ з боку пасивного електорату та опозиції. Остання більше цікавилася створенням національного міфу, ніж економічними реформами.
За відсутності зовнішнього контролю та внутрішньої опозиції, на думку американського вченого, київська номенклатура, нічим не обмежена, могла сполучити корупцію з розкраданням активів у безпрецедентних розмірах. За оцінкою іншого американського вченого Андерса Ослунда, на початках незалежності, масштаб розкрадання порівнювався із валовим національним продуктом країни. А пасивність населення породила таке явище, яке політолог Ілія Пріцель називає досі небаченим «міським кріпацтвом», коли робітники працювали не за гроші, а за пільги,наприклад, у вигляді помешкання.
На думку піттсбурґського професора, тепер, коли Росія стає поміркованою національною державою, українська владна еліта може шукати політичної підтримки Москви, не боячись втратити свою владу. А тому, говорить Ілія Пріцель, українській незалежності нічого не загрожує, що не можна твердити про самих українців.
