Прага, 7 лютого 2003 – Одного разу, 80 років тому, зійшлись у Празі Дмитро Антонович – видатний історик і громадський діяч, у минулому – дипломат, відомий учений – хімік Іван Горбачевський, художник Іван Кулець, який недавно повернувся з Парижа, скульптор Кость Стаховський і талановитий графік Іван Мозалевський. Усіх виштовхнув з дому більшовицький переворот, усіх у міжвоєнній Чехословаччині об’єднала нелегка емігрантська доля. В непростих умовах саме ці п’ятеро мужніх людей заснували в Празі Українську студію пластичного мистецтва, яка за понад 30 років свого існування здобула собі авторитет як серед своїх, так і серед чеських митців. Марія Леонтович-Лошак була серед останніх студентів Студії.
У Державному архіві Канади в місті Оттава зберігається лист Оксани Лятуринської, до речі, також студентки празької Студії українського мистецтва, до Катерини Антонович – дружини Дмитра Антоновича. Оксана Лятуринська знала відому художницю Катерину Антонович ще з Праги. В листі Лятуринська згадує празьке життя, колег-художників і пише про Дмитра Антоновича, який від перших днів роботи Студії й до своєї смерті в 1945 році був її незмінним директором. Оксана Лятуринська пише: ’’Професор Антонович заслужив на гідне відзначення. Це професор, який викликав велику пошану до себе. Він з тих науковців, якими треба гордитися”.
Українська студія пластичного мистецтва в Празі якраз належить до тих великих діянь Дмитра Антоновича і його товаришів, якими треба пишатися. Студія згуртувала навколо себе найвідоміших українських митців. Одні тут викладали, наприклад, художник Сергій Мако чи графік Роберт Лісовський. Інші, й тих більше, були студентами Студії. Щороку вони проводили свої виставки, їх відразу помітили пражани. Дуже швидко українську Студію чехи почали називати неформально – Українська академія. І прагнули там навчатись. За три міжвоєнні десятиліття Студію, яка працювала за програмою вищого навчального закладу, закінчило близько 60 чеських митців. Дмитро Антонович з приводу першої інавгураційної виставки Студії зазначив: ’’Група празької студії повинна задовольняти на часі спрагу до мистецької науки всіх молодих українських сил за кордонами України, тому вона не може обмежитись якимись напрямами в мистецтві. Мистецтво українського народу є ширше, ніж об’єднання певних мистецьких напрямків”.
У споминах багатьох людей з різних літ українська мистецька Прага виринає часто і завжди несподівано. Наприклад, поетеса і художник Галина Мазуренко згадувала про допомогу, яку надавав чеський уряд українській Студії. Було важко, не раз – скрутно з харчами чи одягом, але полотно на картини було, – написала про ці літа, вже живучи в Лондоні, Галина Мазуренко.
І Оксана Лятуринська завжди з теплом згадувала Студію, хоча життя в Празі не укладалось для неї надто щасливо. Оксана навчалась у класі скульптора Костя Стаховського, вплив цього майстра відбився на її творчості. Зокрема, схильність займатись анімалістичною пластикою, ліпити тваринок, у чому Оксані не було рівних. У Центральному державному архіві в Празі зберігаються негативи цих творів, гарних, пластично напружених, з інстинктом неперевершеної внутрішньої сили гірських антилоп, носорогів, турів. Одного разу в Празі Оксані розбилась ціла серія цих творів, інші десь безслідно пропали. Але її творчість як визначне мистецьке явище не згубилась у часі.
Так само і в роботах скульптора Марії Леонтович-Лошак відчувається влив сильного мистецького середовища, яким, без сумніву, була Українська Студія пластичного мистецтва в Празі. Ця художниця вступила до Української Студії в 1950 році, тобто за кілька років перед тим, як режим комуністичної Чехословаччини закрив Студію, чи як вона тоді називалась – Народну Академію. Марія Леонтович-Лошак, до речі, походить з відомої української родини Леонтовичів, також була ученицею Костя Стаховського. ÏÏ твори на празькій виставці – леви, лебеді, могутній баран – несуть впливи і культуру Студії, якою вона перейшла. Так через понад півстоліття у Празі, як цільний і яскравий вияв, повернулась до нас традиція української академічної школи, яка витримала іспит і перед сучасниками, і перед історією.
У Державному архіві Канади в місті Оттава зберігається лист Оксани Лятуринської, до речі, також студентки празької Студії українського мистецтва, до Катерини Антонович – дружини Дмитра Антоновича. Оксана Лятуринська знала відому художницю Катерину Антонович ще з Праги. В листі Лятуринська згадує празьке життя, колег-художників і пише про Дмитра Антоновича, який від перших днів роботи Студії й до своєї смерті в 1945 році був її незмінним директором. Оксана Лятуринська пише: ’’Професор Антонович заслужив на гідне відзначення. Це професор, який викликав велику пошану до себе. Він з тих науковців, якими треба гордитися”.
Українська студія пластичного мистецтва в Празі якраз належить до тих великих діянь Дмитра Антоновича і його товаришів, якими треба пишатися. Студія згуртувала навколо себе найвідоміших українських митців. Одні тут викладали, наприклад, художник Сергій Мако чи графік Роберт Лісовський. Інші, й тих більше, були студентами Студії. Щороку вони проводили свої виставки, їх відразу помітили пражани. Дуже швидко українську Студію чехи почали називати неформально – Українська академія. І прагнули там навчатись. За три міжвоєнні десятиліття Студію, яка працювала за програмою вищого навчального закладу, закінчило близько 60 чеських митців. Дмитро Антонович з приводу першої інавгураційної виставки Студії зазначив: ’’Група празької студії повинна задовольняти на часі спрагу до мистецької науки всіх молодих українських сил за кордонами України, тому вона не може обмежитись якимись напрямами в мистецтві. Мистецтво українського народу є ширше, ніж об’єднання певних мистецьких напрямків”.
У споминах багатьох людей з різних літ українська мистецька Прага виринає часто і завжди несподівано. Наприклад, поетеса і художник Галина Мазуренко згадувала про допомогу, яку надавав чеський уряд українській Студії. Було важко, не раз – скрутно з харчами чи одягом, але полотно на картини було, – написала про ці літа, вже живучи в Лондоні, Галина Мазуренко.
І Оксана Лятуринська завжди з теплом згадувала Студію, хоча життя в Празі не укладалось для неї надто щасливо. Оксана навчалась у класі скульптора Костя Стаховського, вплив цього майстра відбився на її творчості. Зокрема, схильність займатись анімалістичною пластикою, ліпити тваринок, у чому Оксані не було рівних. У Центральному державному архіві в Празі зберігаються негативи цих творів, гарних, пластично напружених, з інстинктом неперевершеної внутрішньої сили гірських антилоп, носорогів, турів. Одного разу в Празі Оксані розбилась ціла серія цих творів, інші десь безслідно пропали. Але її творчість як визначне мистецьке явище не згубилась у часі.
Так само і в роботах скульптора Марії Леонтович-Лошак відчувається влив сильного мистецького середовища, яким, без сумніву, була Українська Студія пластичного мистецтва в Празі. Ця художниця вступила до Української Студії в 1950 році, тобто за кілька років перед тим, як режим комуністичної Чехословаччини закрив Студію, чи як вона тоді називалась – Народну Академію. Марія Леонтович-Лошак, до речі, походить з відомої української родини Леонтовичів, також була ученицею Костя Стаховського. ÏÏ твори на празькій виставці – леви, лебеді, могутній баран – несуть впливи і культуру Студії, якою вона перейшла. Так через понад півстоліття у Празі, як цільний і яскравий вияв, повернулась до нас традиція української академічної школи, яка витримала іспит і перед сучасниками, і перед історією.
