Белград, 24 грудня 2002 – Результати опитувань засвідчують, що сербське суспільство ще перебуває на роздоріжжі між минулим і майбутнім.
Частина громадян Сербії протягом цього року тричі марно голосувала за президента. Керівника республіки не обрано через те, що більше половини виборців бойкотувало вибори. Те саме у неділю 22 грудня повторилося в Чорногорії. Масовий бойкот, на думку оглядачів, засвідчує, що немає ні лідерів, ні партій, які спроможні запропонувати привабливі програми. Люди, іншими словами, не довіряють політичній еліті, а альтернатив – немає.
Проте, можлива й інша точка зору. Восьмидесятилітній політолог Десімир Тошич, який протягом десятиліть критикував режими Тіта й Мілошевича, каже, що проблема нині не в політичних діячах, а в суспільстві. За його словами, сербське суспільство ще неспроможне критично аналізувати ближче й віддалене минуле й визнати очевидні помилки. Суспільство звикло жити в однопартійній державі й під владою одного вождя, якого люди поважали тому, що боялися його.
Нині такого ідола немає. Згаданий політолог наголошує, що люди бояться демократії, оскільки не розуміють в чому її суть. Сербія чекає небесної манни, а її немає й не буде, каже Тошич. Вина нинішніх урядовців, на думку аналітика, в тому, що вони уникають розмов про болючі теми та полеміки з носіями консервативних ідей, серед яких переважають православні ієрархи, письменники та частина інтелігенції. Народ, якого пропагандисти в минулому називали небесним, не вміє ходити по землі, образно й саркастично пише Тошич. На його думку, провідні політичні діячі повинні не лише керувати державою, а й виховувати громадян. Прагнучи перебудувати суспільство, урядовці не сміють мовчати про злочини сербів над іншими народами та про згубну роль церковної й інтелектуальної еліти, яка упродовж десятиліть розповсюджувала винятковість сербів, а також ненависть і нетолерантність.
Щодо молодого покоління, то воно масово бойкотує вибори й політику взагалі тому, що його не цікавить ні консервативний націоналізм колишніх, ні прагматичний лібералізм нинішніх урядовців. Окремі оглядачі вважають, що саме це покоління без комплексів й ідеологічного баласту згодом зможе дати поштовх створенню політичних сил, які поведуть Сербію шляхом справжньої демократії. Оптимісти не забувають нагадати, що дуже важливим досягненням молодої сербської демократії є той факт, що більше немає недоторканних й непомильних ідолів. Народ збагнув, що урядовці - не чудотворці, а живі, та ще й грішні люди. А якщо немає чудотворців, не варто чекати небесної манни, тобто чудес. Залишається засукати рукава й братися до роботи.
Частина громадян Сербії протягом цього року тричі марно голосувала за президента. Керівника республіки не обрано через те, що більше половини виборців бойкотувало вибори. Те саме у неділю 22 грудня повторилося в Чорногорії. Масовий бойкот, на думку оглядачів, засвідчує, що немає ні лідерів, ні партій, які спроможні запропонувати привабливі програми. Люди, іншими словами, не довіряють політичній еліті, а альтернатив – немає.
Проте, можлива й інша точка зору. Восьмидесятилітній політолог Десімир Тошич, який протягом десятиліть критикував режими Тіта й Мілошевича, каже, що проблема нині не в політичних діячах, а в суспільстві. За його словами, сербське суспільство ще неспроможне критично аналізувати ближче й віддалене минуле й визнати очевидні помилки. Суспільство звикло жити в однопартійній державі й під владою одного вождя, якого люди поважали тому, що боялися його.
Нині такого ідола немає. Згаданий політолог наголошує, що люди бояться демократії, оскільки не розуміють в чому її суть. Сербія чекає небесної манни, а її немає й не буде, каже Тошич. Вина нинішніх урядовців, на думку аналітика, в тому, що вони уникають розмов про болючі теми та полеміки з носіями консервативних ідей, серед яких переважають православні ієрархи, письменники та частина інтелігенції. Народ, якого пропагандисти в минулому називали небесним, не вміє ходити по землі, образно й саркастично пише Тошич. На його думку, провідні політичні діячі повинні не лише керувати державою, а й виховувати громадян. Прагнучи перебудувати суспільство, урядовці не сміють мовчати про злочини сербів над іншими народами та про згубну роль церковної й інтелектуальної еліти, яка упродовж десятиліть розповсюджувала винятковість сербів, а також ненависть і нетолерантність.
Щодо молодого покоління, то воно масово бойкотує вибори й політику взагалі тому, що його не цікавить ні консервативний націоналізм колишніх, ні прагматичний лібералізм нинішніх урядовців. Окремі оглядачі вважають, що саме це покоління без комплексів й ідеологічного баласту згодом зможе дати поштовх створенню політичних сил, які поведуть Сербію шляхом справжньої демократії. Оптимісти не забувають нагадати, що дуже важливим досягненням молодої сербської демократії є той факт, що більше немає недоторканних й непомильних ідолів. Народ збагнув, що урядовці - не чудотворці, а живі, та ще й грішні люди. А якщо немає чудотворців, не варто чекати небесної манни, тобто чудес. Залишається засукати рукава й братися до роботи.
