Прага, 5 грудня 2002 – Серед інших актуальних міжнародних тем західна преса, зокрема європейська порушує проблеми самміту керівників країн ЄС, що відбудеться наступного тижня, питання розширення Європейського союзу, а також перспективи возз’єднання грецької і турецької частин Кіпру.
Коментуючи деякі питання порядку денного самміту керівників ЄС наступного тижня в Копенгагені, коментатор німецької газети «Ді Вельт» Ґергард Ґнаук зупиняється зокрема на проблемі розширення Європейського союзу. Останнім часом до ЄС запрошено вісім центрально- і східноєвропейських країн, а також дві середземноморські. За словами автора, проблема нині полягає в тому – чи населення усіх цих країн підтримає в референдумах вступ до ЄС. Значною мірою це залежатиме також і від позицій європейських лідерів, підкреслює автор, особливо у справі сільськогосподарської політики. Приміром, Угорщина вимагає від ЄС негайних субсидій її виробництва зерна, Польща вимагає дозволу на виробництво 11-ти мільйонів тонн молока щороку. У центрі Праги в середу зібралося приблизно 10 тисяч чеських селян, які теж нарікають на надто низькі субсидії, обіцяні Європейським союзом. Коментатор наводить слова президента Польщі Кваснєвського, який каже: ми завжди знали, що Європейському союзові бракує грошей. Нині ми бачимо, що ЄС не знає чого він хоче. Ця фраза, за словами німецького коментатора, свідчить про далекі від ентузіазму настрої серед країн – кандидатів до ЄС.
Тим часом оглядач британської газети «Індепендент» Дональд Макинтаєр повертається до справи возз’єднання Кіпру. За його словами, нині грецька і турецька частини Кіпру мають найліпші від середини сімдесятих років можливості врегулювати конфлікт, який поділив цю острівну країну на дві ворогуючі частини. План ООН передбачає створення двох автономних частин однієї країни на зразок швейцарських кантонів. Возз’єднання автоматично забезпечує прилучення Кіпру до Європейського союзу. Автор сподівається, що врегулювання проблеми Кіпру послужить справі підтримки вступу до ЄС Туреччини з боку Греції, яка досі виступала проти членства Туреччини в Європейському союзі.
Передбачаючи такий позитивний розвиток подій, Макинтаєр вважає також, що усе це посприяє поліпшенню ситуації в ділянці прав людини в Туреччині. Автор наводить при цьому швидкі темпи демократизації в Португалії та Іспанії після диктаторських режимів, коли ці дві країни стали членами Європейського союзу.
Коментуючи деякі питання порядку денного самміту керівників ЄС наступного тижня в Копенгагені, коментатор німецької газети «Ді Вельт» Ґергард Ґнаук зупиняється зокрема на проблемі розширення Європейського союзу. Останнім часом до ЄС запрошено вісім центрально- і східноєвропейських країн, а також дві середземноморські. За словами автора, проблема нині полягає в тому – чи населення усіх цих країн підтримає в референдумах вступ до ЄС. Значною мірою це залежатиме також і від позицій європейських лідерів, підкреслює автор, особливо у справі сільськогосподарської політики. Приміром, Угорщина вимагає від ЄС негайних субсидій її виробництва зерна, Польща вимагає дозволу на виробництво 11-ти мільйонів тонн молока щороку. У центрі Праги в середу зібралося приблизно 10 тисяч чеських селян, які теж нарікають на надто низькі субсидії, обіцяні Європейським союзом. Коментатор наводить слова президента Польщі Кваснєвського, який каже: ми завжди знали, що Європейському союзові бракує грошей. Нині ми бачимо, що ЄС не знає чого він хоче. Ця фраза, за словами німецького коментатора, свідчить про далекі від ентузіазму настрої серед країн – кандидатів до ЄС.
Тим часом оглядач британської газети «Індепендент» Дональд Макинтаєр повертається до справи возз’єднання Кіпру. За його словами, нині грецька і турецька частини Кіпру мають найліпші від середини сімдесятих років можливості врегулювати конфлікт, який поділив цю острівну країну на дві ворогуючі частини. План ООН передбачає створення двох автономних частин однієї країни на зразок швейцарських кантонів. Возз’єднання автоматично забезпечує прилучення Кіпру до Європейського союзу. Автор сподівається, що врегулювання проблеми Кіпру послужить справі підтримки вступу до ЄС Туреччини з боку Греції, яка досі виступала проти членства Туреччини в Європейському союзі.
Передбачаючи такий позитивний розвиток подій, Макинтаєр вважає також, що усе це посприяє поліпшенню ситуації в ділянці прав людини в Туреччині. Автор наводить при цьому швидкі темпи демократизації в Португалії та Іспанії після диктаторських режимів, коли ці дві країни стали членами Європейського союзу.
