Прага, 31 жовтня 2002 – Українські засоби інформації задихаються, і їхні журналісти протестують проти політичної цензури — серед них наростає невдоволення дедалі більшим впливом державного керівництва на засоби інформації. Про перший в історії незалежної України відвертий протест журналістів проти цензури, що набула широкого розмаху в вигляді директив, як висвітлювати події, розповідає читачеві в четвер швейцарський щоденник «Ноє Цюрхер Цайтунґ».
Журналісти в Україні готуються до повстання – так бачить нинішнє становище в українських засобах інформації кореспондент швейцарської газети. Він пише в своїй статті про добре відому українцям, але важко уявлювану для швейцарців діяльність, за його виразом, «президентської інформаційної поліції» в Україні. Згадавши наостанок своєї оповіді також і про події зі зміною керівництва в агентстві «УНІАН», швейцарський журналіст доходить висновку: якщо вже інформаційним агентствам вказують, про що треба повідомляти, то становище в Україні більш ніж критичне. Навіщо залякувати тисячі засобів інформації, коли тієї ж мети можна досягти, притиснувши лише на кілька інформагентств? – таку думку керівника незалежної радіостанції «Континент» Сергія Шолоха наводить автор статті.
Для журналістів, яких зачепили такі дії, і для спостерігачів немає сумніву, пише «Ноє Цюрхер Цайтунґ»: інформаційна поліція розквартирована в президентському палаці. А там, нагадує газета, керівником адміністрації став у червні Віктор Медведчук, керівник партії об’єднаних соціял-демократів, що її автор статті називає клубом олігархів, найбагатших із-поміж нових українських скоробагатьків. Разом із Григорієм Суркісом, почесним головою футбольного клубу «Динамо» (Київ) і керівником українського футбольного союзу, Медведчук, як пише «Ноє Цюрхер Цайтунґ», керує кланом, що контролює низку газет і телекомпаній, а також економічну імперію, яка охоплює все від торгівлі зерном чи енергетичних компаній до портів і виробництва сталі.
Саме Медведчука й його стратегів в Україні вважають за творців і авторів так званих «темників», зазначає автор статті й додає слова голови парламентського комітету зі свободи слова й інформації Миколи Томенка про те, що з призначенням Медведчука на нинішню посаду державна інформаційна політика в Україні принципово змінилася і зараз Медведчук думає лише про одне: здобути абсолютний контроль над засобами інформації в державі.
Ці зміни впали в очі й швейцарському журналістові: він звертає увагу, як, наприклад, телеканали повідомляють про опозиційні демонстрації – і ловлять у кадр, як правило, лише пенсіонерів, переважно з подобизнами Сталіна в руках, не помічаючи ні націонал-демократів Віктора Ющенка, ні молоді. Зауважив автор статті в «Ноє Цюрхер Цайтунґ» і те, що повідомлення на різних каналах і в газетах на ту саму тему по суті нерідко зшиті за одним і тим самим зразком.
Додам, що сам Віктор Медведчук дотримується протилежної думки: днями в листі до доповідача Парламентської Асамблеї Ради Європи Ганне Северінсен він написав, що в Україні відсутня політична цензура. Про це, на думку Медведчука, свідчить моніторинґ українських засобів інформації за один із тижнів жовтня, що його провело саме ж Головне управління інформаційної політики адміністрації президента України. Аналіз цього моніторинґу засвідчив, мовиться в тому листі, скільки центральних та реґіональних газет, телекомпаній, радіостанцій та інтернет-видань критично інформували про діяльність президента, уряду та, наприклад, Міністерства внутрішніх справ, Генпрокуратури та Державної податкової адміністрації. А це, за твердженням Медведчука, красномовно свідчить про плюралізм думок в українських засобах інформації, рівень свободи слова і справедливість тверджень української влади про відсутність політичної цензури в Україні.
А я особисто вдячний неназваному кореспондентові швейцарського щоденника «Ноє Цюрхер Цайтунґ», що він не полінувався зазирнути до словника. Тепер я знаю, що «темник» — це від слова «тема», це всього лише перелік тем зі вказівками, як яку висвітлювати. Та мені й далі здається, що в Україні актуальніше те, що спало на думку відразу, коли я вперше почув це слово: наказ «затемнити» інформацію, який виходить із темних коридорів влади, щось темне й зловісне…
Журналісти в Україні готуються до повстання – так бачить нинішнє становище в українських засобах інформації кореспондент швейцарської газети. Він пише в своїй статті про добре відому українцям, але важко уявлювану для швейцарців діяльність, за його виразом, «президентської інформаційної поліції» в Україні. Згадавши наостанок своєї оповіді також і про події зі зміною керівництва в агентстві «УНІАН», швейцарський журналіст доходить висновку: якщо вже інформаційним агентствам вказують, про що треба повідомляти, то становище в Україні більш ніж критичне. Навіщо залякувати тисячі засобів інформації, коли тієї ж мети можна досягти, притиснувши лише на кілька інформагентств? – таку думку керівника незалежної радіостанції «Континент» Сергія Шолоха наводить автор статті.
Для журналістів, яких зачепили такі дії, і для спостерігачів немає сумніву, пише «Ноє Цюрхер Цайтунґ»: інформаційна поліція розквартирована в президентському палаці. А там, нагадує газета, керівником адміністрації став у червні Віктор Медведчук, керівник партії об’єднаних соціял-демократів, що її автор статті називає клубом олігархів, найбагатших із-поміж нових українських скоробагатьків. Разом із Григорієм Суркісом, почесним головою футбольного клубу «Динамо» (Київ) і керівником українського футбольного союзу, Медведчук, як пише «Ноє Цюрхер Цайтунґ», керує кланом, що контролює низку газет і телекомпаній, а також економічну імперію, яка охоплює все від торгівлі зерном чи енергетичних компаній до портів і виробництва сталі.
Саме Медведчука й його стратегів в Україні вважають за творців і авторів так званих «темників», зазначає автор статті й додає слова голови парламентського комітету зі свободи слова й інформації Миколи Томенка про те, що з призначенням Медведчука на нинішню посаду державна інформаційна політика в Україні принципово змінилася і зараз Медведчук думає лише про одне: здобути абсолютний контроль над засобами інформації в державі.
Ці зміни впали в очі й швейцарському журналістові: він звертає увагу, як, наприклад, телеканали повідомляють про опозиційні демонстрації – і ловлять у кадр, як правило, лише пенсіонерів, переважно з подобизнами Сталіна в руках, не помічаючи ні націонал-демократів Віктора Ющенка, ні молоді. Зауважив автор статті в «Ноє Цюрхер Цайтунґ» і те, що повідомлення на різних каналах і в газетах на ту саму тему по суті нерідко зшиті за одним і тим самим зразком.
Додам, що сам Віктор Медведчук дотримується протилежної думки: днями в листі до доповідача Парламентської Асамблеї Ради Європи Ганне Северінсен він написав, що в Україні відсутня політична цензура. Про це, на думку Медведчука, свідчить моніторинґ українських засобів інформації за один із тижнів жовтня, що його провело саме ж Головне управління інформаційної політики адміністрації президента України. Аналіз цього моніторинґу засвідчив, мовиться в тому листі, скільки центральних та реґіональних газет, телекомпаній, радіостанцій та інтернет-видань критично інформували про діяльність президента, уряду та, наприклад, Міністерства внутрішніх справ, Генпрокуратури та Державної податкової адміністрації. А це, за твердженням Медведчука, красномовно свідчить про плюралізм думок в українських засобах інформації, рівень свободи слова і справедливість тверджень української влади про відсутність політичної цензури в Україні.
А я особисто вдячний неназваному кореспондентові швейцарського щоденника «Ноє Цюрхер Цайтунґ», що він не полінувався зазирнути до словника. Тепер я знаю, що «темник» — це від слова «тема», це всього лише перелік тем зі вказівками, як яку висвітлювати. Та мені й далі здається, що в Україні актуальніше те, що спало на думку відразу, коли я вперше почув це слово: наказ «затемнити» інформацію, який виходить із темних коридорів влади, щось темне й зловісне…
