Прага, 4 жовтня 2002 – Історія Туринської Плащаниці простежується, так би мовити, історично лише з 14 століття, коли вона таємничим чином опинилася у Франції у місті Лірей у графа Жофре де Шарні. І коли він передав її до місцевої церкви в 1353 році, де Плащаницю виставили, це викликало рішучий протест місцевого єпископа, бо Шарні не міг пояснити походження цього унікуму. З 1578 року Плащаниця потрапляє до Туріна, де й зберігається до сьогодні. За цей час довкола реліквії проведено не одну серйозну наукову дискусію і не одну прискіпливу експертизу але загадка її походження так і не розкрита.
Православна церква опирається на свої перекази про те, що Свята Плащаниця в ХІ-ХІІ століттях зберігалася в Константинополі в храмі Святої Софії і що вона виставлялася тут у Страсний Тиждень. Особливо цінне свідчення Миколи Мазараті, котрий врятував Святу Плащаницю від вогню під час бунту імператорської гвардії в 1201 році: «Похоронні Ризи Господні. Вони з полотна і ще пронизані ароматом помазання». Свідчить про Святу Плащаницю в Константинополі під час розгрому міста в 1204 році хрестоносцями літописець Четвертого Хрестового походу Робер де Кларі. І потім історія згадує про Святу Плащаницю лише через 150 років уже у французькому Ліреї.
З того часу на долю реліквії випадало чимало пригод і небезпечних катастроф, пожеж, її кип’ятили в маслі, підігрівали, мили , терли але вона уціліла чудесним чином до наших днів. У 1898 році була зроблена перша фотографія Туринської Плащаниці. Ось тоді нею зацікавилися науковці. Насамперед, виявилося , що зображення лику Ісуса Христа на унікальному полотні негативне, як на фотоплівці, що неможливо пояснити при допомозі сьогоднішньої науки. Можна лише стверджувати, що традиція іконографії можливо виходить саме від цього зображення Сина Божого. Ясно, що образ на Святій Плащаниці не є результатом відбиття якихось фарб. Пилок різних рослинних залишків на Реліквії характерний для Палестини, Туреччини, Центральної Європи, де й історично міг пролягати шлях Туринського Полотна.
У 80-і роки 38 лабораторій світу одночасно провели свої аналізи радіо-вуглецевого методу, яким доводився раніше середньовічний вік Святої Плащаниці і лише 7 з них досягли більш-менш достовірних із точки зору науки результатів. Наприклад, один із основоположників цього методу Г.Гаув вважає, що не можна досліджувати Святу Плащаницю простими науковим методами, тут потрібна спеціальна методика. Чимало фізиків вважає що зображення на Реліквії є наслідком якихось ядерних процесів і внаслідок цього Христос воскрес у нову плоть: він проходив через «двері зачинені», і таке інше....
Версію «спалаху» невідомої енергії, як джерела зображення на Туринській Плащаниці, підтверджують експерти з інституту криміналістики Федеральної Служби Безпеки Росії. За їх даними, спалах невідомої людям енергії, що тривав мільйонні долі секунди, залишив фотографічно точний слід на полотні, і тканина ця за їх аналізом належить до рубежу до нашої ери.
Якщо можливо вчені помиляються. Навіть якщо допускати, що радіо-вуглецевий аналіз 1988 року дав точне датування Туринської Плащаниці 14-15 століттям нашої ери, то це не вирішує головного питання: яким чином на тканині було залишено голографічне зображення людини /до речі голографія винайдена Д.Габором лише у 1947 році/ адже воно було здійснене з точністю до однієї мільйонної долі міліметра. До того ж голограма була ще й негативом. А це означає, що ні в часи Христа, ні у період 1260-1390 років цього не міг зробити ніякий художник, ніякий учений.
Православна церква опирається на свої перекази про те, що Свята Плащаниця в ХІ-ХІІ століттях зберігалася в Константинополі в храмі Святої Софії і що вона виставлялася тут у Страсний Тиждень. Особливо цінне свідчення Миколи Мазараті, котрий врятував Святу Плащаницю від вогню під час бунту імператорської гвардії в 1201 році: «Похоронні Ризи Господні. Вони з полотна і ще пронизані ароматом помазання». Свідчить про Святу Плащаницю в Константинополі під час розгрому міста в 1204 році хрестоносцями літописець Четвертого Хрестового походу Робер де Кларі. І потім історія згадує про Святу Плащаницю лише через 150 років уже у французькому Ліреї.
З того часу на долю реліквії випадало чимало пригод і небезпечних катастроф, пожеж, її кип’ятили в маслі, підігрівали, мили , терли але вона уціліла чудесним чином до наших днів. У 1898 році була зроблена перша фотографія Туринської Плащаниці. Ось тоді нею зацікавилися науковці. Насамперед, виявилося , що зображення лику Ісуса Христа на унікальному полотні негативне, як на фотоплівці, що неможливо пояснити при допомозі сьогоднішньої науки. Можна лише стверджувати, що традиція іконографії можливо виходить саме від цього зображення Сина Божого. Ясно, що образ на Святій Плащаниці не є результатом відбиття якихось фарб. Пилок різних рослинних залишків на Реліквії характерний для Палестини, Туреччини, Центральної Європи, де й історично міг пролягати шлях Туринського Полотна.
У 80-і роки 38 лабораторій світу одночасно провели свої аналізи радіо-вуглецевого методу, яким доводився раніше середньовічний вік Святої Плащаниці і лише 7 з них досягли більш-менш достовірних із точки зору науки результатів. Наприклад, один із основоположників цього методу Г.Гаув вважає, що не можна досліджувати Святу Плащаницю простими науковим методами, тут потрібна спеціальна методика. Чимало фізиків вважає що зображення на Реліквії є наслідком якихось ядерних процесів і внаслідок цього Христос воскрес у нову плоть: він проходив через «двері зачинені», і таке інше....
Версію «спалаху» невідомої енергії, як джерела зображення на Туринській Плащаниці, підтверджують експерти з інституту криміналістики Федеральної Служби Безпеки Росії. За їх даними, спалах невідомої людям енергії, що тривав мільйонні долі секунди, залишив фотографічно точний слід на полотні, і тканина ця за їх аналізом належить до рубежу до нашої ери.
Якщо можливо вчені помиляються. Навіть якщо допускати, що радіо-вуглецевий аналіз 1988 року дав точне датування Туринської Плащаниці 14-15 століттям нашої ери, то це не вирішує головного питання: яким чином на тканині було залишено голографічне зображення людини /до речі голографія винайдена Д.Габором лише у 1947 році/ адже воно було здійснене з точністю до однієї мільйонної долі міліметра. До того ж голограма була ще й негативом. А це означає, що ні в часи Христа, ні у період 1260-1390 років цього не міг зробити ніякий художник, ніякий учений.
