Київ, 7 березня 2002 - Російська мова постійно звучить в Україні від 1654 року, коли гетьман Хмельницький погодився на розміщення у Києві двохтисячної московські залоги. До кінця ХVIII сторіччя цією мовою на українській землі розмовляли тільки російські військові та чиновники. Розширення побутування російської мови розпочалося по зруйнуванні Запорозької Січі. Частину її земель отримали російські поміщики, які переселяли туди кріпаків зі своїх маєтків у Росії.
У другій третині ХІХ сторіччя імперський уряд вдався до посиленої русифікації Правобережжя та заохочення переселення на Лівобережжя російських старовірів, купців та ремісників. Урядові репресії проти української мови, русифікація церкви, освіти, преси, судочинства, запровадження загальної військової повинності, сезонні міграції заробітчан з Росії, наплив російських робітників до Донбасу та Півдня зробили міста підросійської України російськомовними.
Українська революція та культурне відродження сприяли відновленню публічного використання української мови. Проте на початку 30-х років українізація була перервана комуністичним терором та штучним голодом.
У наступні півстоліття примусова русифікація стала складовою радянської політики асиміляції, суть якої сформулював Микита Хрущов: «Чим швидше ми почнемо говорити по-російськи, тим швидше побудуємо комунізм». Відтак, використання російської мови було в Україні ознакою політичної лояльності до режиму. Однак, проголосивши її «мовою міжнаціонального спілкування» та «другою рідною» для українців, московське керівництво нав’язувало їм замість літературної російської мови компартійний «канцелярист».
Відновлення незалежності України не привело до значного зменшення сфери вживання російської мови. Проте нині під впливом російських преси та телебачення літературна російська мова витискується з масового вжитку особливою «новомовою» з елементами кримінального арґо.
У другій третині ХІХ сторіччя імперський уряд вдався до посиленої русифікації Правобережжя та заохочення переселення на Лівобережжя російських старовірів, купців та ремісників. Урядові репресії проти української мови, русифікація церкви, освіти, преси, судочинства, запровадження загальної військової повинності, сезонні міграції заробітчан з Росії, наплив російських робітників до Донбасу та Півдня зробили міста підросійської України російськомовними.
Українська революція та культурне відродження сприяли відновленню публічного використання української мови. Проте на початку 30-х років українізація була перервана комуністичним терором та штучним голодом.
У наступні півстоліття примусова русифікація стала складовою радянської політики асиміляції, суть якої сформулював Микита Хрущов: «Чим швидше ми почнемо говорити по-російськи, тим швидше побудуємо комунізм». Відтак, використання російської мови було в Україні ознакою політичної лояльності до режиму. Однак, проголосивши її «мовою міжнаціонального спілкування» та «другою рідною» для українців, московське керівництво нав’язувало їм замість літературної російської мови компартійний «канцелярист».
Відновлення незалежності України не привело до значного зменшення сфери вживання російської мови. Проте нині під впливом російських преси та телебачення літературна російська мова витискується з масового вжитку особливою «новомовою» з елементами кримінального арґо.