Бєлград, 26 лютого 2002 – Самовпевнений Мілошевич не обманює, коли перед судом заявляє, що за ним йшов увесь сербський народ та вся інтелігенція. До речі, його політику ніколи не схвалювали усі громадяни. Проте, на початку війн і майже до половини дев’яностих років його підтримувала більшість сербів. Тому не дивно, що й на початку судового процесу в Гаазі чимало громадян Сербії із захопленням сприйняли зухвалий виступ свого колишнього ідола.
Сербські кореспонденти з Гааги зазначають, що екс-президент залишився циніком й лицеміром, який ніколи не проявляє емоцій. Саме така його поведінка в минулому імпонувала людям у Сербії. Він вперто говорив, що Сербія не бере участі у війнах та, що виступає за мирне врегулювання криз. Він говорив, що етнічні албанці мають усі громадянські й національні права але, мовляв, не хочуть користуватися ними. Він говорив, що не чув про концтабори. Земляки йому вірили тому, що хотіли вірити, оскільки приємніше жити, коли не бачиш, що є табори, що є злочини, що людям іншої національності спалюють хати, що їх депортують, ґвалтують...
Один аналітик зазначає, що процес у Гаазі буде великим тестом для громадськості, оскільки до драматичних подій більшість ставилася так само незацікавлено й холоднокровно як і підсудний, начебто усе відбувалося десь далеко, а не в їхній країні. Завдяки пропаганді, люди справді вірили, що армія визволяє Вуковар, що трьохрічна облога Сараєва є вигадкою ворогів, що албанці добровільно покидають Косово. Отож, процес над Мілошевичем, на думку історика Латінки Перович, повинен стати свого роду моральним очищенням.
Саме тому Слободан Мілошевич безперервно стверджує, що йдеться про політичний процес й захищається політичними аргументами, відмовляючись говорити про конкретні злочини. Точніше, він намагається довести, що єдиним злочином була авіакампанія НАТО та – що сербські сили боролися лише проти албанських терористів.
Згадана професорка Перович відзначає, що сербська громадськість вкрай спрощено ставиться як до самого процесу, так і до минулого. На її думку, у Сербії в минулому десятилітті було створено анахронічний політичний лад й одночасно анахронічний світогляд й через це гаазький процес повинен відкрити людям очі та дати їм змогу, щоби збагнули суть кривавої драми. Незважаючи на вирок, який буде винесено, процес необхідний для протверезіння загалу. Якщо серби не зрозуміють, яку політику підтримували й до чого вона призвела, не буде умов ні для справжньої демократизації суспільства, тобто для приєднання Сербії до товариства цивілізованих європейських країн, від яких її віддалив режим Мілошевича.
Сербські кореспонденти з Гааги зазначають, що екс-президент залишився циніком й лицеміром, який ніколи не проявляє емоцій. Саме така його поведінка в минулому імпонувала людям у Сербії. Він вперто говорив, що Сербія не бере участі у війнах та, що виступає за мирне врегулювання криз. Він говорив, що етнічні албанці мають усі громадянські й національні права але, мовляв, не хочуть користуватися ними. Він говорив, що не чув про концтабори. Земляки йому вірили тому, що хотіли вірити, оскільки приємніше жити, коли не бачиш, що є табори, що є злочини, що людям іншої національності спалюють хати, що їх депортують, ґвалтують...
Один аналітик зазначає, що процес у Гаазі буде великим тестом для громадськості, оскільки до драматичних подій більшість ставилася так само незацікавлено й холоднокровно як і підсудний, начебто усе відбувалося десь далеко, а не в їхній країні. Завдяки пропаганді, люди справді вірили, що армія визволяє Вуковар, що трьохрічна облога Сараєва є вигадкою ворогів, що албанці добровільно покидають Косово. Отож, процес над Мілошевичем, на думку історика Латінки Перович, повинен стати свого роду моральним очищенням.
Саме тому Слободан Мілошевич безперервно стверджує, що йдеться про політичний процес й захищається політичними аргументами, відмовляючись говорити про конкретні злочини. Точніше, він намагається довести, що єдиним злочином була авіакампанія НАТО та – що сербські сили боролися лише проти албанських терористів.
Згадана професорка Перович відзначає, що сербська громадськість вкрай спрощено ставиться як до самого процесу, так і до минулого. На її думку, у Сербії в минулому десятилітті було створено анахронічний політичний лад й одночасно анахронічний світогляд й через це гаазький процес повинен відкрити людям очі та дати їм змогу, щоби збагнули суть кривавої драми. Незважаючи на вирок, який буде винесено, процес необхідний для протверезіння загалу. Якщо серби не зрозуміють, яку політику підтримували й до чого вона призвела, не буде умов ні для справжньої демократизації суспільства, тобто для приєднання Сербії до товариства цивілізованих європейських країн, від яких її віддалив режим Мілошевича.
