Прага, 22 січня 2002 – Ні для кого з освічених людей, тим більше, для політиків, не секрет, що політична історія відіграє дуже важливу роль у визначенні спадкоємності минулих політичних процесів з сучасною державною політикою, у визначенні рекомендацій для утвердження тенденцій до поєднання традицій суспільства з його суспільно-політичними новаціями. Врахування впливу історії на сучасність дозволяє політичним партіям, владі держави досягати достатнього і дієвого рівня порозуміння з народом, а ігнорація таких спадкоємностей традицій і сучасності породжує відчуженість між правлячими політичними силами і активною частиною громадян суспільства.
Це як у легенді про Мауґлі, коли дикун, незважаючи на те, що він виріс серед звірів, мусів завжди казати їм для порозуміння:ви і я однієї крові. Так само політики, що намагаються по-справжньому порозумітися з народом, мусять завжди нагадувати йому, що вони мають з ним спільні історичні, національні, культурні корені. І не просто нагадувати час від часу про це і перманентно співпереживати з народом ті історичні етапи минулого, які цей народ шанує, як визначальні для нього. Уявляєте собі, щоб зробили звірі з Мауґлі, коли б вони органічно не сприймали його, як такого, що жив за їхніми традиціями.
Сьогодні, коли Україна на одинадцятому році своєї незалежності, відзначає 83-ю річницю злуки всіх своїх земель за часів Директорії, дивно чути від політичних лідерів пропрезидентського спрямування про сприйняття самого факту цієї злуки з відкиданням історичного змісту національно-визвольних змагань українців на початку ХХ століття. Навіть посилання на ніби-то наміри цих київських політиків йти шляхом нинішніх європейських демократій не можуть не викликати підозри у активної частини народу щодо бажання цих політиків будувати державу з нуля, на принципах так званого «нового патріотизму», котрий позбавлений будь-якої історичної пам’яті про героїв минулих національно-визвольних змагань в Україні. Приставка «новий» напрошує тут аналогії з «новими українцями», з «новими русскімі», що нічого окрім несприйняття більшістю народу не викликає. Не дивно, що навіть у споріднених з владними структурами Києва аналітичних колах термін «новий патріотизм» викликав щонайменше - обережні застереження.
Нинішнє відзначення дня злуки українських земель, окрім того, що воно проходить в умовах політичного протистояння напередодні виборів, продемонструвало також намагання деяких сил якось пристосувати хоча б шматочок історії аборигенів, якими вони хочуть управляти, для своїх власних політичних цілей. Але ці сили ніяк не сприймають, що злука то була якраз українських, а не якихось там «нових патріотичних земель». Тут знову напрошується порівняння з кіплінґовським героєм, щоб зробили звірі з Мауґлі, якби він сказав їм раптом відверто: ви і я не однієї крові…
Це як у легенді про Мауґлі, коли дикун, незважаючи на те, що він виріс серед звірів, мусів завжди казати їм для порозуміння:ви і я однієї крові. Так само політики, що намагаються по-справжньому порозумітися з народом, мусять завжди нагадувати йому, що вони мають з ним спільні історичні, національні, культурні корені. І не просто нагадувати час від часу про це і перманентно співпереживати з народом ті історичні етапи минулого, які цей народ шанує, як визначальні для нього. Уявляєте собі, щоб зробили звірі з Мауґлі, коли б вони органічно не сприймали його, як такого, що жив за їхніми традиціями.
Сьогодні, коли Україна на одинадцятому році своєї незалежності, відзначає 83-ю річницю злуки всіх своїх земель за часів Директорії, дивно чути від політичних лідерів пропрезидентського спрямування про сприйняття самого факту цієї злуки з відкиданням історичного змісту національно-визвольних змагань українців на початку ХХ століття. Навіть посилання на ніби-то наміри цих київських політиків йти шляхом нинішніх європейських демократій не можуть не викликати підозри у активної частини народу щодо бажання цих політиків будувати державу з нуля, на принципах так званого «нового патріотизму», котрий позбавлений будь-якої історичної пам’яті про героїв минулих національно-визвольних змагань в Україні. Приставка «новий» напрошує тут аналогії з «новими українцями», з «новими русскімі», що нічого окрім несприйняття більшістю народу не викликає. Не дивно, що навіть у споріднених з владними структурами Києва аналітичних колах термін «новий патріотизм» викликав щонайменше - обережні застереження.
Нинішнє відзначення дня злуки українських земель, окрім того, що воно проходить в умовах політичного протистояння напередодні виборів, продемонструвало також намагання деяких сил якось пристосувати хоча б шматочок історії аборигенів, якими вони хочуть управляти, для своїх власних політичних цілей. Але ці сили ніяк не сприймають, що злука то була якраз українських, а не якихось там «нових патріотичних земель». Тут знову напрошується порівняння з кіплінґовським героєм, щоб зробили звірі з Мауґлі, якби він сказав їм раптом відверто: ви і я не однієї крові…
