Київ, 15 січня 2002 - Напередодні парламентських виборів і народні депутати, і урядовці починають імітувати бурхливу діяльність, спрямовану на захист інтересів виборців. Скажімо, ще торішнього літа Кабінет Міністрів підготував один цікавий законопроект із доволі гучною назвою – це закон про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст України. Документ уже кілька разів виносився на розгляд сесії парламенту, однак щоразу у депутатів до нього не доходили руки.
Чи справді зазначений законодавчий акт зможе змінити вкрай погану ситуацію, зокрема, соціальну на українській периферії?
Хто б не повертався з української провінції, чи то знайомий чиновник, чи підприємець,що має у глибинці бізнес, чи й колега–журналіст, усі наголошують на одному: провінція - то окрема держава зі своїми законами. І здебільшого закони ці називаються надзвичайно просто - міжособистістні стосунки між суб’єктами влади.
Від їх тривалості й міцності залежить майже усе у містечках. Власне, так було і зардянських часів. Зараз хіба що цим виявам міжособистої дружби керівників різних рівнів властива незавуальованість. Публічність, як модно нині говорити. Тому програма розвитку малих міст аж ніяк би не завадила. Принаймні, хоча б трохи скаламутити тихе провінційне болото – і владне, і фінансове, і соціальне. Адже завданнями програми є насамперед сформувати державну підтримку малих міст, а також створити умови для їхнього розвитку за рахунок власних матеріальних, трудових , природних ресурсів. Окрім цього, програма передбачає фінансувати малі міста за рахунок різних джерел – інвестицій,бюджету, доброчинних внесків і таке інше. До речі, на 1-е січня минулого року в Україні нараховувалося 344 малих міста. У них проживає 13 відсотки населення. Але повертаючись до програми, потрібно наголосити, що проголошені декларації, цілі й завдання є напрочуд красивими, а от реальних механізмів їх досягнення не розроблено. Можливо, це тимчасово. І дивись, перед самими виборами з’являться конкретні закони для втілення підтримки малих містечок. Поки ж, принаймні,радує уже сам факт появи подібного документа. БорисБезпалий із УНР каже,що програма є вагомим документом.
БЕСПАЛИЙ: «Великі міста мають свої потужні лобістські групи. Інтереси Києва потужно лобіюються у парламенті. Інтереси Донбасу також лобіюються. А інтереси маленьких містечок взагалі поза увагою, ці населені пункти повністю занедбані. І сам факт привернення до них уваги є неоціненним. Звичайно, окрім програми, про них мають дбати у кожному конкретному випадку. Наприклад, я брав активну участь у розробці закону “Про соціально-економічний експеримент в Ірпені”. Яка є проблема? Під однією міськрадою зберігається кілька населених пунктів. Оці конгломерати невеликих населених пунктів – це ї є проблема. Тому не тільки Київ і Севастополь повинні мати окремий статус, а всі невеличкі міста також. Їх потрібно захищати як клас - дуже ретельно та уважно.»
Володимир Бондаренко із Реформ-Конгресу скептично ставиться у цілому до появи таких програм. І вважає,що найкращим виявом підтримки провінції були б зміни у законодавстві , що передбачали б абсолютну бюджетну самостійність містечок. Щоб 169 міст обласного підпорядкування не їздили б до губернаторів із простягнутою рукою.
БОНДАРЕНКО: «Тому я звертаю увагу- якщо Кабінет Міністрів справді хоче підтримати малі міста, то треба повернутися до золотої книги Магдебурзького права, де містам надано право самостійно розвиватися і не просити ні в кого фінанси. Ось тому , якщо програма буде витримана у цих рамках, то провінція , що називається, воскресне. Оскільки у кожного міста є своя родзинка. Її необхідно підтримати. Я ,наприклад, нещодавно, був у Миргороді. Там є своя перлина - миргородські води. Але місто було занедбане. Кажуть, прийшов місцевий керівник,який був у непоганих стосунках із главою облдержадміністрації. У зв’язку з цим Миргород отримав кошти на асфальтування центральної вулиці. Ну а якщо би прийшов не друг губернатора,а його опонент, то, очевидно, у Миргороді до цього часу були б калюжі у центрі. Тому що це не може залежати від стосунків між керівниками, а повинна бути побудована законодавча база. В основі будь-якої влади лежить 3 речі – це майно, земля і фінанси. При фінансовій, майновій самостійності міст та права розпоряджатися землею на совїх територіях міста відродяться самі. Не треба буде їм допомагати, ухвалюючи закони і програми.»
Але, найімовірніше, що проблемами малих міст перейматиметься уже наступний парламент.
Чи справді зазначений законодавчий акт зможе змінити вкрай погану ситуацію, зокрема, соціальну на українській периферії?
Хто б не повертався з української провінції, чи то знайомий чиновник, чи підприємець,що має у глибинці бізнес, чи й колега–журналіст, усі наголошують на одному: провінція - то окрема держава зі своїми законами. І здебільшого закони ці називаються надзвичайно просто - міжособистістні стосунки між суб’єктами влади.
Від їх тривалості й міцності залежить майже усе у містечках. Власне, так було і зардянських часів. Зараз хіба що цим виявам міжособистої дружби керівників різних рівнів властива незавуальованість. Публічність, як модно нині говорити. Тому програма розвитку малих міст аж ніяк би не завадила. Принаймні, хоча б трохи скаламутити тихе провінційне болото – і владне, і фінансове, і соціальне. Адже завданнями програми є насамперед сформувати державну підтримку малих міст, а також створити умови для їхнього розвитку за рахунок власних матеріальних, трудових , природних ресурсів. Окрім цього, програма передбачає фінансувати малі міста за рахунок різних джерел – інвестицій,бюджету, доброчинних внесків і таке інше. До речі, на 1-е січня минулого року в Україні нараховувалося 344 малих міста. У них проживає 13 відсотки населення. Але повертаючись до програми, потрібно наголосити, що проголошені декларації, цілі й завдання є напрочуд красивими, а от реальних механізмів їх досягнення не розроблено. Можливо, це тимчасово. І дивись, перед самими виборами з’являться конкретні закони для втілення підтримки малих містечок. Поки ж, принаймні,радує уже сам факт появи подібного документа. БорисБезпалий із УНР каже,що програма є вагомим документом.
БЕСПАЛИЙ: «Великі міста мають свої потужні лобістські групи. Інтереси Києва потужно лобіюються у парламенті. Інтереси Донбасу також лобіюються. А інтереси маленьких містечок взагалі поза увагою, ці населені пункти повністю занедбані. І сам факт привернення до них уваги є неоціненним. Звичайно, окрім програми, про них мають дбати у кожному конкретному випадку. Наприклад, я брав активну участь у розробці закону “Про соціально-економічний експеримент в Ірпені”. Яка є проблема? Під однією міськрадою зберігається кілька населених пунктів. Оці конгломерати невеликих населених пунктів – це ї є проблема. Тому не тільки Київ і Севастополь повинні мати окремий статус, а всі невеличкі міста також. Їх потрібно захищати як клас - дуже ретельно та уважно.»
Володимир Бондаренко із Реформ-Конгресу скептично ставиться у цілому до появи таких програм. І вважає,що найкращим виявом підтримки провінції були б зміни у законодавстві , що передбачали б абсолютну бюджетну самостійність містечок. Щоб 169 міст обласного підпорядкування не їздили б до губернаторів із простягнутою рукою.
БОНДАРЕНКО: «Тому я звертаю увагу- якщо Кабінет Міністрів справді хоче підтримати малі міста, то треба повернутися до золотої книги Магдебурзького права, де містам надано право самостійно розвиватися і не просити ні в кого фінанси. Ось тому , якщо програма буде витримана у цих рамках, то провінція , що називається, воскресне. Оскільки у кожного міста є своя родзинка. Її необхідно підтримати. Я ,наприклад, нещодавно, був у Миргороді. Там є своя перлина - миргородські води. Але місто було занедбане. Кажуть, прийшов місцевий керівник,який був у непоганих стосунках із главою облдержадміністрації. У зв’язку з цим Миргород отримав кошти на асфальтування центральної вулиці. Ну а якщо би прийшов не друг губернатора,а його опонент, то, очевидно, у Миргороді до цього часу були б калюжі у центрі. Тому що це не може залежати від стосунків між керівниками, а повинна бути побудована законодавча база. В основі будь-якої влади лежить 3 речі – це майно, земля і фінанси. При фінансовій, майновій самостійності міст та права розпоряджатися землею на совїх територіях міста відродяться самі. Не треба буде їм допомагати, ухвалюючи закони і програми.»
Але, найімовірніше, що проблемами малих міст перейматиметься уже наступний парламент.