Прага, 8 січня 2002 - Чехи широко відзначають 25 річницю Хартії-77. Автори цього правозахисного документу, який пізніше переріс у правозахисний рух, закликали комуністичну владу тогочасної Чехословаччини дотримуватися Конституції держави і поважати права своїх громадян.
Хартія-77 може надихати людей навіть сьогодні, переконаний президент Чехії Вацлав Гавел, який був одним із понад двох сотень сміливців, що поставили підписи під документом чверть століття тому. За словами Гавела, цей маніфест засвідчує те, що варто боротися за добру справу тільки тому що вона добра, навіть якщо така боротьба немає жодних шансів на швидкий успіх.
Автори Хартії-77 черпали наснагу в гельсінських угодах 75-го року. Хоча офіційна Прага, як і Москва, зобов’язалася виконувати міжнародні домовленості в галузі прав людини, на практиці про них ніхто й не пам’ятав. Вацлав Гавел та його побратими, готуючи свій правозахисний маніфест, не збиралися підривати основи комуністичної влади і лише закликали її до конструктивного діалогу. Та навіть це було загрозою для режиму. Текст хартії опублікували практично всі західні газети, але в самій Чехословаччині вона поширювалася лише у самвидаві. По країні прокотилася хвиля обшуків та арештів, підписанти втрачали працю, або ж були змушені емігрувати.
Комуністична преса щодня цькувала правозахисну інціативу як антигуманну і демагогічну. А наприкінці січня 77-го року влада організувала сумнозвісне зібрання у Національному театрі Чехословачични. Сотні співаків, акторів і митців поставили свої підписи під документом, який згодом увійшов в історію як антихартія.
Але попри тиск влади, діяльність дисидентів не зупинилась. За комуністичних часів свої підписи під хартією наважилася поставити понад тисяча осіб ― від студентів і митців до колишніх комуністичних чиновників, включно із колишніми членами ЦК Компартії Чехословачиини. Хартія-77 переросла у правозахисний рух із лав якого виникла ціла низка громадянських ініціатив, які називають сумлінням чеського суспільства.
Хартія-77 офіційно припинила свою діяльність у листопаді 92-року. Як мовиться у її останній заяві, вона виконала свою історичну роль. Щоправда, як тепер наголошує дехто із колишніх дисидентів, шлях до справжньої демократії для чехів ще не закінчився.
Хартія-77 може надихати людей навіть сьогодні, переконаний президент Чехії Вацлав Гавел, який був одним із понад двох сотень сміливців, що поставили підписи під документом чверть століття тому. За словами Гавела, цей маніфест засвідчує те, що варто боротися за добру справу тільки тому що вона добра, навіть якщо така боротьба немає жодних шансів на швидкий успіх.
Автори Хартії-77 черпали наснагу в гельсінських угодах 75-го року. Хоча офіційна Прага, як і Москва, зобов’язалася виконувати міжнародні домовленості в галузі прав людини, на практиці про них ніхто й не пам’ятав. Вацлав Гавел та його побратими, готуючи свій правозахисний маніфест, не збиралися підривати основи комуністичної влади і лише закликали її до конструктивного діалогу. Та навіть це було загрозою для режиму. Текст хартії опублікували практично всі західні газети, але в самій Чехословаччині вона поширювалася лише у самвидаві. По країні прокотилася хвиля обшуків та арештів, підписанти втрачали працю, або ж були змушені емігрувати.
Комуністична преса щодня цькувала правозахисну інціативу як антигуманну і демагогічну. А наприкінці січня 77-го року влада організувала сумнозвісне зібрання у Національному театрі Чехословачични. Сотні співаків, акторів і митців поставили свої підписи під документом, який згодом увійшов в історію як антихартія.
Але попри тиск влади, діяльність дисидентів не зупинилась. За комуністичних часів свої підписи під хартією наважилася поставити понад тисяча осіб ― від студентів і митців до колишніх комуністичних чиновників, включно із колишніми членами ЦК Компартії Чехословачиини. Хартія-77 переросла у правозахисний рух із лав якого виникла ціла низка громадянських ініціатив, які називають сумлінням чеського суспільства.
Хартія-77 офіційно припинила свою діяльність у листопаді 92-року. Як мовиться у її останній заяві, вона виконала свою історичну роль. Щоправда, як тепер наголошує дехто із колишніх дисидентів, шлях до справжньої демократії для чехів ще не закінчився.
