Київ, 11 грудня 2001 - Дмитро Фальківський (справжнє прізвище – Левчук) народився 3 листопада 1898 року у селі Великі Лепеси на Берестейщині. Він закінчив реальне училище у містечку Кобрині, навчався у Берестейській російській гімназії, де чотирнадцяти років почав писати вірші. 1918 року за більшовицьку аґітацію серед німецьких солдат Фальківський був ув’язнений до концтабору у селі Ліновому, звідки восени втік до Кобрина. Там він став членом комуністичної підпільної групи, згодом – членом Кобринського ревкому.
20-го року Фальківський вступив добровольцем до Червоної армії, а незабаром перейшов до Кобринського повітового відділу ЧК. За свідченням співробітника, Фальківський був знахідкою для партії, бо вмів знаходити шлях до людських сердець. Проте через три роки він захворів на сухоти і був демобілізований.
Фальківський переїхав до Києва і змінив прізвище. 24-го року він уперше опублікував свої вірші у журналі «Більшовик», а у журналі «Глобус» – першу поему «Чекіст». Поет, прозаїк, публіцист, перекладач і кіносценарист, Фальківський шість років працював секретарем журналу «Кіно», входив до літературних груп «Плуг», «Гарт», «Ланка», МАРС.
У ліриці Фальківського переважають автобіографічні мотиви. «Селянське серце» поета переживає як драму міське життя і відчуження від землі. Але поезія Фальківського – це також спогади чекіста про те, (цитата) «як ночами з нагана / Встромляв я у скроні набої». Це ще і розповідь про власноручно розстріляну кохану.
У листопаді 34-го року Фальківський був заарештований за звинуваченням у підготовці терористичних актів. 15 грудня виїзна сесія військової колеґії Верховного суду СРСР у приміщенні Інституту шляхетних дівчат у Києві засудила Фальківського до страти. Він був розстріляний 17 грудня разом із двадцятьма сьома іншими діячами української культури.
20-го року Фальківський вступив добровольцем до Червоної армії, а незабаром перейшов до Кобринського повітового відділу ЧК. За свідченням співробітника, Фальківський був знахідкою для партії, бо вмів знаходити шлях до людських сердець. Проте через три роки він захворів на сухоти і був демобілізований.
Фальківський переїхав до Києва і змінив прізвище. 24-го року він уперше опублікував свої вірші у журналі «Більшовик», а у журналі «Глобус» – першу поему «Чекіст». Поет, прозаїк, публіцист, перекладач і кіносценарист, Фальківський шість років працював секретарем журналу «Кіно», входив до літературних груп «Плуг», «Гарт», «Ланка», МАРС.
У ліриці Фальківського переважають автобіографічні мотиви. «Селянське серце» поета переживає як драму міське життя і відчуження від землі. Але поезія Фальківського – це також спогади чекіста про те, (цитата) «як ночами з нагана / Встромляв я у скроні набої». Це ще і розповідь про власноручно розстріляну кохану.
У листопаді 34-го року Фальківський був заарештований за звинуваченням у підготовці терористичних актів. 15 грудня виїзна сесія військової колеґії Верховного суду СРСР у приміщенні Інституту шляхетних дівчат у Києві засудила Фальківського до страти. Він був розстріляний 17 грудня разом із двадцятьма сьома іншими діячами української культури.
