Симферополь, 22 листопада 2001 - Радянський режим вчинив чимало злочинів перед народами, які заселяли простори Радянської імперії. І один з них – депортація кримськотатарського народу, болгар, вірмен, греків і німців з Кримського півострова.
“Стогін і плач розносилися по усьому Криму. Плакала і стогнала сама земля”, - так описує депортацію кримськотатарського народу з Криму один із свідків. 18 травня 19944 року за наказом Державного комітету оборони СРСР радянські каральні війська вивезли з Криму майже 188 тисяч кримських татар, з яких тільки за офіційними даними через погані умови утримання, хвороби і недоїдання до 1948 року померли 45 тис. осіб. Смертність кримських татар у перші роки депортації перевищувала народжуваність майже у 7 разів. З 1944 до 1948 рр. втекли 8 692 спецпоселенці, більшість з них були спіймані і розстріляні. За даними Національного руху, у висланні кримськотатарський народ втратив більше половини свого чисельного складу.
Як пише відомий російський історик Валерій Возгрін, більшість свідків тих днів стверджують, що карателі не дозволяли людям брати з собою продукти навіть у найскромнішій кількості.Особливо він звертає увагу на свідомі знущання, тобто викликані не якимось “інтересом справи”, а чи то садистськими нахилами, чи то, скоріше за все, ворожим, аж до ненависті, ставленням до інородців. Він пише про безсудні і санкціоновані страти мирних мешканців-татар. Багато сучасників депортації свідчать про те, що до ешелонів не було доставлено тяжкохворих (нетранспортабельних) кримських татар; їх ліквідували. Ліквідували і душевнохворих, не щадили навіть людей з імпульсивної психікою. Є дані про те, що всіх, хто знайшов у собі мужність опиратися депортації, також розстріляли. Проте, страта загрожувала й тим, хто покірно підкорявся. Чимало фактів, що карателі знущалися над мирними мешканцями оголошуючи, що усіх їх буде розстріляно. Очікування страти стало жорстокою і масовою моральною тортурою.
За даними газети “Авдет”, дві третини кримських татар вислано до Узбекистану, близько 10 тисяч сімей – в Молотовську, Горьківську, Свердловську області і Марійську АРСР Російської Федерації. А протягом літа 1944 року – тривала демобілізація кримських татар із лав Червоної Армії та відправлення їх на спецпоселення. У всіх колишніх військовослужбовців було вилучено військові квитки. Їм заборонено носити погони, вогнепальну і холодну зброю. Водночас, як пише Валерій Возгрін, кілька сотеть кримських татар – офіцерів Радянської Армії, які вимагали повернення до Криму своїх сімей, у 1945 році було розстріляно.
28 квітня 1956 року – Указом Президії Верховної Ради СРСР було знято обмеження щодо спецпоселення кримських татар. Проте, пункт 2 Указу гласив, цитую: “Зняття обмежень... не тягне за собою повернення майна, конфіскованого при виселенні, спецпоселенці не мають права повертатися.” Кінець цитати. Протягом наступних 50 років депортації тисячі кримськиїх татар попри заборону намагалися повернутися на батьківщину. Лише одиницям з них це вдалося. Їм не дозволяли купувати житло, а самостійно збудовані будинки – руйнувалися, їх силою вивозили за межі Криму і викидали прямо край дороги. Їх не прописували, їх не брали на роботу, а дітей – до школи і дитсадків. Крим був закритий для кримських татар, тут повоєнним переселенцям вдовблювали в голови, що всі татари – зрадники. В Криму тоді знищувалася будь-яка згадка про його корінних мешканців.
Депортація принесла кримським татарам не тільки численні жертви і втрату всього майна. Народ було вирвано з його історичної ніші. Сотні історичних пам’яток кримськотатарського народу було зруйновано, тисячі населенних пунктів – перейменовано, закрито усі кримськотатарські школи, інститути, газети, театри, бібліотеки. Розвиток мови і культури зупинився на десятиліття. Над нацією нависла загроза знищення. І хоча, радянський колос впав, але наслідки депортації - кримські татари відчуватимуть ще не одне десятиліття.
“Стогін і плач розносилися по усьому Криму. Плакала і стогнала сама земля”, - так описує депортацію кримськотатарського народу з Криму один із свідків. 18 травня 19944 року за наказом Державного комітету оборони СРСР радянські каральні війська вивезли з Криму майже 188 тисяч кримських татар, з яких тільки за офіційними даними через погані умови утримання, хвороби і недоїдання до 1948 року померли 45 тис. осіб. Смертність кримських татар у перші роки депортації перевищувала народжуваність майже у 7 разів. З 1944 до 1948 рр. втекли 8 692 спецпоселенці, більшість з них були спіймані і розстріляні. За даними Національного руху, у висланні кримськотатарський народ втратив більше половини свого чисельного складу.
Як пише відомий російський історик Валерій Возгрін, більшість свідків тих днів стверджують, що карателі не дозволяли людям брати з собою продукти навіть у найскромнішій кількості.Особливо він звертає увагу на свідомі знущання, тобто викликані не якимось “інтересом справи”, а чи то садистськими нахилами, чи то, скоріше за все, ворожим, аж до ненависті, ставленням до інородців. Він пише про безсудні і санкціоновані страти мирних мешканців-татар. Багато сучасників депортації свідчать про те, що до ешелонів не було доставлено тяжкохворих (нетранспортабельних) кримських татар; їх ліквідували. Ліквідували і душевнохворих, не щадили навіть людей з імпульсивної психікою. Є дані про те, що всіх, хто знайшов у собі мужність опиратися депортації, також розстріляли. Проте, страта загрожувала й тим, хто покірно підкорявся. Чимало фактів, що карателі знущалися над мирними мешканцями оголошуючи, що усіх їх буде розстріляно. Очікування страти стало жорстокою і масовою моральною тортурою.
За даними газети “Авдет”, дві третини кримських татар вислано до Узбекистану, близько 10 тисяч сімей – в Молотовську, Горьківську, Свердловську області і Марійську АРСР Російської Федерації. А протягом літа 1944 року – тривала демобілізація кримських татар із лав Червоної Армії та відправлення їх на спецпоселення. У всіх колишніх військовослужбовців було вилучено військові квитки. Їм заборонено носити погони, вогнепальну і холодну зброю. Водночас, як пише Валерій Возгрін, кілька сотеть кримських татар – офіцерів Радянської Армії, які вимагали повернення до Криму своїх сімей, у 1945 році було розстріляно.
28 квітня 1956 року – Указом Президії Верховної Ради СРСР було знято обмеження щодо спецпоселення кримських татар. Проте, пункт 2 Указу гласив, цитую: “Зняття обмежень... не тягне за собою повернення майна, конфіскованого при виселенні, спецпоселенці не мають права повертатися.” Кінець цитати. Протягом наступних 50 років депортації тисячі кримськиїх татар попри заборону намагалися повернутися на батьківщину. Лише одиницям з них це вдалося. Їм не дозволяли купувати житло, а самостійно збудовані будинки – руйнувалися, їх силою вивозили за межі Криму і викидали прямо край дороги. Їх не прописували, їх не брали на роботу, а дітей – до школи і дитсадків. Крим був закритий для кримських татар, тут повоєнним переселенцям вдовблювали в голови, що всі татари – зрадники. В Криму тоді знищувалася будь-яка згадка про його корінних мешканців.
Депортація принесла кримським татарам не тільки численні жертви і втрату всього майна. Народ було вирвано з його історичної ніші. Сотні історичних пам’яток кримськотатарського народу було зруйновано, тисячі населенних пунктів – перейменовано, закрито усі кримськотатарські школи, інститути, газети, театри, бібліотеки. Розвиток мови і культури зупинився на десятиліття. Над нацією нависла загроза знищення. І хоча, радянський колос впав, але наслідки депортації - кримські татари відчуватимуть ще не одне десятиліття.
