Варшава, 17 жовтня 2001 – Чутки мають під собою ґрунт. Ще влітку українське міністерство закордонних справ надіслало до польського МЗС документи на Василя Куйбіду – львівського міського голову. Куйбіду начебто пропонували на посаду посла України в Польщі. Кажу «начебто», бо сам Куйбіда про це нічого не знав, а міністерство закордонних справ України не могло не розуміти, що ця кандидатура в Польщі абсолютно «непрохідна». Після історії з польським військовим цвинтарем у Львові – це щонайменше скандал. Але МЗС України, знаючи це, все ж посилає документи на Куйбіду.
Чому так було зроблено, стало зрозуміло лише пізніше, коли ноту щодо Куйбіди відкликали, а у Павличка, що довідувався про все з преси, попросили вибачення. Мовляв, Дмитре Васильовичу, сталося непорозуміння, працюйте спокійно. І тут же за спиною Павличка надіслали ноту на Сюзанну Станік. Українська сторона добре розуміла: якщо в Польщі був шум навколо першої кандидатури, то не зважаться ж поляки не сприйняти і кандидатуру наступну. Таким чином Куйбіду, брутально кажучи, кинули під танк для того, аби легше пішла справа з Сюзанною Станік. Чому ж було розроблено таку комбінацію і чому все робилося в такій таємниці? Може поясненням могли б послужити матеріали, які кружляють у середовищі польських журналістів.
Йдеться про якісь дуже несимпатичні справи, пов’язані з іменем Сюзанни Станік. Але, оскільки був спротив громадськості вже щодо першої запропонованої кандидатури, себто Куйбіди, то ніби не випадає якось Україні давати зрозуміти, що врешті-решт це внутрішня справа України – кого посилати своїм послом. Хоча поляки півтора місяці не підписували аґреману на Станік. У дипломатичній практиці це щось-таки означає. 16 жовтня стало відомо, що аґреман на Сюзанну Станік підписано. Багато хто при цьому знизує плечима, бо політична ситуація після парламентських виборів у Польщі несприятлива для саме таких змін. «Я б не здивувався, якби до Польщі прислали Бориса Тарасюка,- сказав професор Осадчук, відомий експерт польсько-українських і польсько-німецьких відносин, особа наближена до президента Кваснєвського,- але Польщу не можна трактувати як смітник, на який викидають заплямовану українську номенклятуру». Професор Осадчук був різкий в оцінках і в своєму виступі на відкритті українсько-польського університету в присутності Кучми і Кваснєвського. Він сказав, що Київ повинен присилати до Варшави відповідних людей.
Можливо оцінки авторитетного вченого дещо похитнули переконання Леоніда Кучми, бо коли його на пресовій конференції журналісти запитали про посла, президент відповів, що посла міняти, мовляв, будемо, але на кого – не скажу, бо Польща ще може не дати аґрема. Президент, схоже, був засумнівався, але ці сумніви розвіялися, як доріжка на небі від його літака.
Чому так було зроблено, стало зрозуміло лише пізніше, коли ноту щодо Куйбіди відкликали, а у Павличка, що довідувався про все з преси, попросили вибачення. Мовляв, Дмитре Васильовичу, сталося непорозуміння, працюйте спокійно. І тут же за спиною Павличка надіслали ноту на Сюзанну Станік. Українська сторона добре розуміла: якщо в Польщі був шум навколо першої кандидатури, то не зважаться ж поляки не сприйняти і кандидатуру наступну. Таким чином Куйбіду, брутально кажучи, кинули під танк для того, аби легше пішла справа з Сюзанною Станік. Чому ж було розроблено таку комбінацію і чому все робилося в такій таємниці? Може поясненням могли б послужити матеріали, які кружляють у середовищі польських журналістів.
Йдеться про якісь дуже несимпатичні справи, пов’язані з іменем Сюзанни Станік. Але, оскільки був спротив громадськості вже щодо першої запропонованої кандидатури, себто Куйбіди, то ніби не випадає якось Україні давати зрозуміти, що врешті-решт це внутрішня справа України – кого посилати своїм послом. Хоча поляки півтора місяці не підписували аґреману на Станік. У дипломатичній практиці це щось-таки означає. 16 жовтня стало відомо, що аґреман на Сюзанну Станік підписано. Багато хто при цьому знизує плечима, бо політична ситуація після парламентських виборів у Польщі несприятлива для саме таких змін. «Я б не здивувався, якби до Польщі прислали Бориса Тарасюка,- сказав професор Осадчук, відомий експерт польсько-українських і польсько-німецьких відносин, особа наближена до президента Кваснєвського,- але Польщу не можна трактувати як смітник, на який викидають заплямовану українську номенклятуру». Професор Осадчук був різкий в оцінках і в своєму виступі на відкритті українсько-польського університету в присутності Кучми і Кваснєвського. Він сказав, що Київ повинен присилати до Варшави відповідних людей.
Можливо оцінки авторитетного вченого дещо похитнули переконання Леоніда Кучми, бо коли його на пресовій конференції журналісти запитали про посла, президент відповів, що посла міняти, мовляв, будемо, але на кого – не скажу, бо Польща ще може не дати аґрема. Президент, схоже, був засумнівався, але ці сумніви розвіялися, як доріжка на небі від його літака.
