Київ, 31 серпня 2001 – Понад 200 років тому імператриця Катерина ІІ “пожалувала” німецькому підприємцеві Якову Унґерові родючі землі в Катеринославській губернії, у мальовничій долині по берегах річки Кривий Торець. А вже сам Унґер, у свою чергу, “виписав” із Німеччини спеціалістів і за їхньою допомогою побудував один із перших і найкращих у Донбасі цегляних заводів.
Навколо заводу поступово зростало робітниче селище. Хазяїн заводу багато мандрував по світу. Переказують, що саме після повернення з Америки, вражений побаченим за океаном, він назвав своє селище при заводі … Нью-Йорком. Ця екзотична для юзівської глибинки назва протрималася до 1951 р., коли її, як таку, що компрометувала “трудове донецьке містечко”, “за численними проханнями трудящих” було замінено на російську кальку “Новгородське”.
А наприкінці ХІХ ст. робітниче селище Нью-Йорк опинилося в епіцентрі німецької селянської колонізації в Донбасі. На цей час хвиля переселенського руху минула – імперський уряд скасував усі пільги, що їх перед тим було “навічно” обіцяно колоністам. Разом із тим на початку 70-х рр. швидкий природній приріст населення в німецьких колоніях призвів до гострого дефіциту землі. Усвідомивши це, німецькі колоністи почали скуповувати ділянки в великих російських землевласників. Оскільки власних грошей для цього не вистачало, повсюдно створювалися спеціальні каси для купівлі нових земель. Кожен німецький селянин вносив до неї певну суму, і подекуди в таких касах налічувалося до кількох сотень тисяч золотих рублів. Усі ці кошти витрачалися лише на придбання наділу для безземельних синів німецьких селян. Саме вони дали поштовх другій хвилі німецької селянської колонізації на землях України.
До 1917 р. на теренах колишньої імперії було створено понад 200 дочірніх німецьких поселень, в основному хуторів. Вибір кандидатів на переселення здійснювався згідно з суворими критеріями: новий переселенець мав вести безбідний, згідно з німецькими традиціями, спосіб життя, бути працелюбним і хазяйновитим, мати у власності воза, одну борону, двох коней, двох корів і достатньо грошей для будівництва власного будинку. 1889 р. за дорученням менонітських громад із Хортицької волості у вдови графа Іґнатьєва по берегах річки Кривий Торець було куплено 15 тисяч десятин землі – так Нью-Йорк став одним із найпотужніших серед німецьких менонітських поселень.
Навколо заводу поступово зростало робітниче селище. Хазяїн заводу багато мандрував по світу. Переказують, що саме після повернення з Америки, вражений побаченим за океаном, він назвав своє селище при заводі … Нью-Йорком. Ця екзотична для юзівської глибинки назва протрималася до 1951 р., коли її, як таку, що компрометувала “трудове донецьке містечко”, “за численними проханнями трудящих” було замінено на російську кальку “Новгородське”.
А наприкінці ХІХ ст. робітниче селище Нью-Йорк опинилося в епіцентрі німецької селянської колонізації в Донбасі. На цей час хвиля переселенського руху минула – імперський уряд скасував усі пільги, що їх перед тим було “навічно” обіцяно колоністам. Разом із тим на початку 70-х рр. швидкий природній приріст населення в німецьких колоніях призвів до гострого дефіциту землі. Усвідомивши це, німецькі колоністи почали скуповувати ділянки в великих російських землевласників. Оскільки власних грошей для цього не вистачало, повсюдно створювалися спеціальні каси для купівлі нових земель. Кожен німецький селянин вносив до неї певну суму, і подекуди в таких касах налічувалося до кількох сотень тисяч золотих рублів. Усі ці кошти витрачалися лише на придбання наділу для безземельних синів німецьких селян. Саме вони дали поштовх другій хвилі німецької селянської колонізації на землях України.
До 1917 р. на теренах колишньої імперії було створено понад 200 дочірніх німецьких поселень, в основному хуторів. Вибір кандидатів на переселення здійснювався згідно з суворими критеріями: новий переселенець мав вести безбідний, згідно з німецькими традиціями, спосіб життя, бути працелюбним і хазяйновитим, мати у власності воза, одну борону, двох коней, двох корів і достатньо грошей для будівництва власного будинку. 1889 р. за дорученням менонітських громад із Хортицької волості у вдови графа Іґнатьєва по берегах річки Кривий Торець було куплено 15 тисяч десятин землі – так Нью-Йорк став одним із найпотужніших серед німецьких менонітських поселень.
