Київ, 21 серпня 2001 – Сьогодні (21 серпня) в Україні оголошено День жалоби. Трагедія на шахті імені Засядька привернула увагу держави до донецького реґіону. І важко не помітити, що там повільно, але впевнено опановує ситуацію молода і потужна генерація, яка мріє прийти до парламенту завдяки нещодавно створеній Партії реґіонів. Лідер цієї партії, за сумісництвом голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров наприкінці минулого тижня заявив, що об’єднується в єдину партію з НДП і “Трудовою Україною”. Проте пообіцяти ще не означає одружитися.
Лідери Партії реґіонів, скорочено ПР – головний податківець України Микола Азаров, донецький губернатор Віктор Янукович, мер Донецька Володимир Рибак – і не приховували, що свою партструктуру створили під майбутні парламентські вибори для того, щоб уже на київському парламентському рівні краще відстоювати інтереси донецького реґіону та керівного там донецького клану.
Донецькому кланові елементарно набридли столичні розбори, за якими нерідко губилася така функція держави, як протекціонізм під час експорту товарів із Донбасу. А це вугілля, метал, металопродукція – товари серйозні, втрачати їх через антидемпінґові процеси – це досить дороге задоволення. От клан і зосередив ресурси, підготував кадри, об’єднався в “Індустріальний союз Донбасу” і почав експансію не тільки фінансів до сусідніх реґіонів, а й політиків, майбутніх лобістів, до Києва.
Сьогодні не відомо, ні скільки членів нової партії, ні який масштаб її оргструктур, ні який її інформаційний ресурс, але всі в один голос стверджують, що, незважаючи на пізній початок, донецькі все надолужать – грошей у них хоч завались. І це схоже на правду, якщо згадати демонстраційні вояжі до Києва десятків тисяч уболівальників донецького футбольного клубу “Шахтар”, улюбленого дітища Рената Ахметова, як стверджують, справжнього боса донецького клану. Ахметов утер носа не так уболівальникам-киянам, як футбольно-об’єднаному соціал-демократові Григорієві Суркісові, котрому було вказано, що, звичайно, можна почувати себе “найчеснішим олігархом”, але недовго. Для київського клану, який чудово здійснював свої оборудки за спиною президента, пролунав серйозний дзвоник.
І тому не так важливо для характеристики ПР те, що вона готова об’єднуватися з НДП Пустовойтенка та трудовиками Тигипка. “Реґіональники” просто об’єднують ресурси і здобувають політичний “дах” в особі громадянського зятя президента і найтрудовішого олігарха країни Віктора Пінчука. Можна не сумніватися, що зі своєю відомою донецькою хваткою ПР із часом перемеле і НДП, і “Трудову Україну”. Але з часом, а сьогодні для неї головне – відсунути тандем Суркіса-Медведчука та приліпленого до них Олександра Волкова.
В поході донецького клану в особі Партії реґіонів на Київ є й інший, загалом позитивний для держави момент, який політолог Олесь Доній назвав “столицецентричність”. Цей похід свідчить, що донецька реґіональна еліта, як і представники еліт інших реґіонів, уже прагнуть реалізувати свої інтереси через Київ, столицю України. Раніше за всіх це почали Львів та Дніпропетровськ, але Донецьк, Харків, Симферополь, Одеса орієнтувалися на Москву, Америку, Стамбул, на дідька лисого, але не на Київ. Тепер картина змінюється, конкуренція посилюється, і столицю України можна привітати. А з часом, можливо, можна буде привітати і державу.
Лідери Партії реґіонів, скорочено ПР – головний податківець України Микола Азаров, донецький губернатор Віктор Янукович, мер Донецька Володимир Рибак – і не приховували, що свою партструктуру створили під майбутні парламентські вибори для того, щоб уже на київському парламентському рівні краще відстоювати інтереси донецького реґіону та керівного там донецького клану.
Донецькому кланові елементарно набридли столичні розбори, за якими нерідко губилася така функція держави, як протекціонізм під час експорту товарів із Донбасу. А це вугілля, метал, металопродукція – товари серйозні, втрачати їх через антидемпінґові процеси – це досить дороге задоволення. От клан і зосередив ресурси, підготував кадри, об’єднався в “Індустріальний союз Донбасу” і почав експансію не тільки фінансів до сусідніх реґіонів, а й політиків, майбутніх лобістів, до Києва.
Сьогодні не відомо, ні скільки членів нової партії, ні який масштаб її оргструктур, ні який її інформаційний ресурс, але всі в один голос стверджують, що, незважаючи на пізній початок, донецькі все надолужать – грошей у них хоч завались. І це схоже на правду, якщо згадати демонстраційні вояжі до Києва десятків тисяч уболівальників донецького футбольного клубу “Шахтар”, улюбленого дітища Рената Ахметова, як стверджують, справжнього боса донецького клану. Ахметов утер носа не так уболівальникам-киянам, як футбольно-об’єднаному соціал-демократові Григорієві Суркісові, котрому було вказано, що, звичайно, можна почувати себе “найчеснішим олігархом”, але недовго. Для київського клану, який чудово здійснював свої оборудки за спиною президента, пролунав серйозний дзвоник.
І тому не так важливо для характеристики ПР те, що вона готова об’єднуватися з НДП Пустовойтенка та трудовиками Тигипка. “Реґіональники” просто об’єднують ресурси і здобувають політичний “дах” в особі громадянського зятя президента і найтрудовішого олігарха країни Віктора Пінчука. Можна не сумніватися, що зі своєю відомою донецькою хваткою ПР із часом перемеле і НДП, і “Трудову Україну”. Але з часом, а сьогодні для неї головне – відсунути тандем Суркіса-Медведчука та приліпленого до них Олександра Волкова.
В поході донецького клану в особі Партії реґіонів на Київ є й інший, загалом позитивний для держави момент, який політолог Олесь Доній назвав “столицецентричність”. Цей похід свідчить, що донецька реґіональна еліта, як і представники еліт інших реґіонів, уже прагнуть реалізувати свої інтереси через Київ, столицю України. Раніше за всіх це почали Львів та Дніпропетровськ, але Донецьк, Харків, Симферополь, Одеса орієнтувалися на Москву, Америку, Стамбул, на дідька лисого, але не на Київ. Тепер картина змінюється, конкуренція посилюється, і столицю України можна привітати. А з часом, можливо, можна буде привітати і державу.
