Прага, 15 серпня 2001 - Ще задовго до Всесвітнього форуму українців, який розпочинається в Києві 18 серпня, навколо цієї події розгорілися гарячі політичні дискусії. За кордоном звучать навіть заклики повернути всі нагороди, які колись вручав президент Кучма. Сьогодні ми запросили до розмови відомого економіста Богдана Гаврилишина, президента фонду “Відродження” у Женеві. Про його зв’язок з чільними людьми в Україні яскраво свідчить лише такий факт ― сьогодні він є радником голови Верховної Ради України Плюща і прем’єра Кінаха, раніше був радником прем’єра Ющенка і президента Кравчука.
МД. Пане Гаврилишин, з вуст деяких представників діаспори мені доводилося чути, що їм соромно за нинішню Україну, тому що там процвітає корупція, вбивають незалежних журналістів, тому що досі така невтішна економічна ситуація. Чи у Вас є почуття сорому за Україну, чи навпаки, у Вас інші емоції?
БГ. “У мене інші емоції. Може тому я не вважаю себе частиною діаспори, хоча частину свого життя живу поза Україною. В мене немає такого почуття, бо, в першій мірі, саме на економічному фронті стан надзвичайно покращився за останні півтора року. Валовий продукт зростає на понад 9 відсотків на рік, інфляція знижується. Жнива, за прогнозами, будуть дуже добрі. Так що вже минулого року ми пішли вперед. А цього року темпи будуть ще вищими. Справді, перші вісім років був еконоімчний спад. Але тепер надзвичайно швидкі темпи зростання.”
МД. А як щодо інших проблем, про які часто говорять за кордоном, проблеми корупції і свободи слова в Україні. Як Ви ставитеся до цього?
“Корупція є, це є ясно. І те, що деяких журналістів переслідують чи в один, чи в другий спосіб, це також правда. Себто я не є гордий за все, що діється на Україні. Але в основному, якщо брати під увагу, яка в нас була спадщина, факт, що Україна зберегла свою незалежність цих десять років, і це в противагу до того, що прогнозувало ЦРУ. Вони передбачали, що Україна розпадеться на кілька окремих регіонів. Україна залишилася унітарною державою, заключила договори з усіма своїми сусідами. В Україні зберігся міжетнічний мир. Порівняйте це до того, що діється, наприклад, в Англії, де британці азійського походження підпалюють авта, розбивають магазини і т.д. У нас на Україні цього не діється. Так що треба брати все порівняльно. Так, турбують деякі речі: те, що українська мова ще не стала панівною мовою, що українська мова і культура свого роду мають статус меншин, хоча статистично ми є більшістю на Україні. Хвилює духовний стан, стан відношень між нашими церквами. Є проблеми, але щоб соромитися за те, що є Україна, я думаю, що це все занадто. І деякі люди з діаспори повинні більше бути на Україні, повинні більше робити щось для України, а не тільки сидіти і критикувати.”
МД: Як би Ви оцінили за ці останні десять років роль української діаспори в розбудові української держави і взагалі її внесок в українське політичне життя? Мені здається, що на відміну від інших центральноєвропейських держав, чи країн Балтії, в Україні представники діаспори не відіграли помітної ролі, чому?
БГ: “Дуже маленьку роль, є кілька виняткових особистостей, які прийняли українське громадянство, залишилися на Україні і навіть опинилися у Верховній Раді. Але це винятки. Майже немає жодних інвестицій західної діаспори, за винятком кількох багатих людей. І чомусь наївно вірили в цій діаспорі, що те, що робиться в Америці, то точно те саме треба робити на Україні. Це було неможливо. Те саме стосується Канади. Так що я думаю, що діаспора немає права так критично ставитися до України, беручи під увагу те, що вони абсолютно замалу роль відіграли в Україні. Відіграли велику роль у збереженні мови, культури, але після незалежності ні. В порівнянні до балтійських країн, нам за це треба соромитися.”
Другу частину інтерв’ю з Богданом Гаврилишиним, присвячену касетному скандалу та ситуації довкола Юлії Тимошенко Ви почуєте наступного тижня.
МД. Пане Гаврилишин, з вуст деяких представників діаспори мені доводилося чути, що їм соромно за нинішню Україну, тому що там процвітає корупція, вбивають незалежних журналістів, тому що досі така невтішна економічна ситуація. Чи у Вас є почуття сорому за Україну, чи навпаки, у Вас інші емоції?
БГ. “У мене інші емоції. Може тому я не вважаю себе частиною діаспори, хоча частину свого життя живу поза Україною. В мене немає такого почуття, бо, в першій мірі, саме на економічному фронті стан надзвичайно покращився за останні півтора року. Валовий продукт зростає на понад 9 відсотків на рік, інфляція знижується. Жнива, за прогнозами, будуть дуже добрі. Так що вже минулого року ми пішли вперед. А цього року темпи будуть ще вищими. Справді, перші вісім років був еконоімчний спад. Але тепер надзвичайно швидкі темпи зростання.”
МД. А як щодо інших проблем, про які часто говорять за кордоном, проблеми корупції і свободи слова в Україні. Як Ви ставитеся до цього?
“Корупція є, це є ясно. І те, що деяких журналістів переслідують чи в один, чи в другий спосіб, це також правда. Себто я не є гордий за все, що діється на Україні. Але в основному, якщо брати під увагу, яка в нас була спадщина, факт, що Україна зберегла свою незалежність цих десять років, і це в противагу до того, що прогнозувало ЦРУ. Вони передбачали, що Україна розпадеться на кілька окремих регіонів. Україна залишилася унітарною державою, заключила договори з усіма своїми сусідами. В Україні зберігся міжетнічний мир. Порівняйте це до того, що діється, наприклад, в Англії, де британці азійського походження підпалюють авта, розбивають магазини і т.д. У нас на Україні цього не діється. Так що треба брати все порівняльно. Так, турбують деякі речі: те, що українська мова ще не стала панівною мовою, що українська мова і культура свого роду мають статус меншин, хоча статистично ми є більшістю на Україні. Хвилює духовний стан, стан відношень між нашими церквами. Є проблеми, але щоб соромитися за те, що є Україна, я думаю, що це все занадто. І деякі люди з діаспори повинні більше бути на Україні, повинні більше робити щось для України, а не тільки сидіти і критикувати.”
МД: Як би Ви оцінили за ці останні десять років роль української діаспори в розбудові української держави і взагалі її внесок в українське політичне життя? Мені здається, що на відміну від інших центральноєвропейських держав, чи країн Балтії, в Україні представники діаспори не відіграли помітної ролі, чому?
БГ: “Дуже маленьку роль, є кілька виняткових особистостей, які прийняли українське громадянство, залишилися на Україні і навіть опинилися у Верховній Раді. Але це винятки. Майже немає жодних інвестицій західної діаспори, за винятком кількох багатих людей. І чомусь наївно вірили в цій діаспорі, що те, що робиться в Америці, то точно те саме треба робити на Україні. Це було неможливо. Те саме стосується Канади. Так що я думаю, що діаспора немає права так критично ставитися до України, беручи під увагу те, що вони абсолютно замалу роль відіграли в Україні. Відіграли велику роль у збереженні мови, культури, але після незалежності ні. В порівнянні до балтійських країн, нам за це треба соромитися.”
Другу частину інтерв’ю з Богданом Гаврилишиним, присвячену касетному скандалу та ситуації довкола Юлії Тимошенко Ви почуєте наступного тижня.
