Прага, 1 серпня 2001 ― Питання військового співробітництва, що були в центрі уваги і в Севастополі і в Сочі, є визначальними для політики Росії на теренах колшинього Радянського Союзу, вважають російські оглядачі. У зв’язку з Україною, проблемою для московських стратегів є відсутність реальних загроз її безпеці, як в самій країні, так і за кордоном.
Незважаючи на неофіційний характер зустрічі, питання, що обговорюватимуться в Сочі, матимуть важливе ідеологічне значення для Росії, вважає російське інтернет-видання Ґазєта.ру. За словами коментатора Ґазєти, червоною стрічкою переговорів у Сочі має пройти тема колективної безпеки. Шість із 12 країн-учасниць СНД вже підписали документи про формування «сил швидкового реагування», а напередодні сочінського самміту, в Севастополі, за словами кореспондента російської Парламентской Ґазєти, «потоваришували російський та український флоти, штаби яких розмістилися на території однієї військової бази, а кораблі виходять в море за командою одного диспетчерського центру».
Здобувши підтримку України новому військовому співробітництву, Росія хотіла би, щоб сочінська зустріч в черговий раз продемонструвала єдність країн СНД у військових питаннях. За президента Путіна, пише Ґазєта.ру, стало очевидно, що цей ракурс вигідніший для Москви, ніж акцент на якісь особливі економічні стосунки між колишніми радянськими республіками. В результаті Путін досягне головного – він закріпить за Росією роль старшого брата на пост-радянському просторі, вважає російське інтренет-видання.
Воно нагадує, що навколо і в середині країн-учасниць СНД існує чимало загроз безпеці, дарма що вони інколи виглядають занато штучними. Так, очікуваного цього літа наступу афганських та узбецьких ісламістів на так звані південні рубежі СНД, так і не відбулось. Замість нього тепер нова загроза – можливість конфлікту між Азербайджаном та Іраном на ґрунті нафти. На «західних рубежах СНД» президент Білорусі Олександр Лукашенко не перестає обіцяти бомбардування НАТО у випадку, якщо його не переоберуть президентом. Лише в Україні російським оглядачам складно знайти реальну загрозу безпеці, однак вони проявляють наполегливість, намагаючись підвести під це визначення ситуацію в Криму.
«Над Кримом лунає Аллах Акбар», під такою назвою вийшла стаття у російській газеті Трибуна. Розповідає вона про те, що на передодні нещодавньої зустрічі російського та українського президента в Криму «екстримісти влаштували бойовисько». «Несанкціоновані мітинги, пікети та демонстрації кримських татар стали звичайним явищем, що приносить багато клопоту владі, правоохоронним органам та всьому населенню», пише російська газета, натякаючи на те, що кримські татари, мабуть, не є населенням Криму. Далі газета розповідає про причину «варварських акцій» - передачу території колишньої лікарні російському Свято-успенському монастирю, проти чого виступають кримські татари.
Кримських татар газета називає «збудженими від шалу бойовиками, нацькованими фанатично налаштованими лідерами» і прогнозує, що «масові безладдя з трагічними наслідками можуть початися у будь-якому іншому місці півострова». Антимусульманська риторика російської преси, відпрацьована на чеченському конфлікті, переноситься без змін і в український контекст, що, очевидно, має створити відчуття незахищеності в Україні та підштовхнути її до тіснішої співпраці з Росією у сфері безпеки.
Незважаючи на неофіційний характер зустрічі, питання, що обговорюватимуться в Сочі, матимуть важливе ідеологічне значення для Росії, вважає російське інтернет-видання Ґазєта.ру. За словами коментатора Ґазєти, червоною стрічкою переговорів у Сочі має пройти тема колективної безпеки. Шість із 12 країн-учасниць СНД вже підписали документи про формування «сил швидкового реагування», а напередодні сочінського самміту, в Севастополі, за словами кореспондента російської Парламентской Ґазєти, «потоваришували російський та український флоти, штаби яких розмістилися на території однієї військової бази, а кораблі виходять в море за командою одного диспетчерського центру».
Здобувши підтримку України новому військовому співробітництву, Росія хотіла би, щоб сочінська зустріч в черговий раз продемонструвала єдність країн СНД у військових питаннях. За президента Путіна, пише Ґазєта.ру, стало очевидно, що цей ракурс вигідніший для Москви, ніж акцент на якісь особливі економічні стосунки між колишніми радянськими республіками. В результаті Путін досягне головного – він закріпить за Росією роль старшого брата на пост-радянському просторі, вважає російське інтренет-видання.
Воно нагадує, що навколо і в середині країн-учасниць СНД існує чимало загроз безпеці, дарма що вони інколи виглядають занато штучними. Так, очікуваного цього літа наступу афганських та узбецьких ісламістів на так звані південні рубежі СНД, так і не відбулось. Замість нього тепер нова загроза – можливість конфлікту між Азербайджаном та Іраном на ґрунті нафти. На «західних рубежах СНД» президент Білорусі Олександр Лукашенко не перестає обіцяти бомбардування НАТО у випадку, якщо його не переоберуть президентом. Лише в Україні російським оглядачам складно знайти реальну загрозу безпеці, однак вони проявляють наполегливість, намагаючись підвести під це визначення ситуацію в Криму.
«Над Кримом лунає Аллах Акбар», під такою назвою вийшла стаття у російській газеті Трибуна. Розповідає вона про те, що на передодні нещодавньої зустрічі російського та українського президента в Криму «екстримісти влаштували бойовисько». «Несанкціоновані мітинги, пікети та демонстрації кримських татар стали звичайним явищем, що приносить багато клопоту владі, правоохоронним органам та всьому населенню», пише російська газета, натякаючи на те, що кримські татари, мабуть, не є населенням Криму. Далі газета розповідає про причину «варварських акцій» - передачу території колишньої лікарні російському Свято-успенському монастирю, проти чого виступають кримські татари.
Кримських татар газета називає «збудженими від шалу бойовиками, нацькованими фанатично налаштованими лідерами» і прогнозує, що «масові безладдя з трагічними наслідками можуть початися у будь-якому іншому місці півострова». Антимусульманська риторика російської преси, відпрацьована на чеченському конфлікті, переноситься без змін і в український контекст, що, очевидно, має створити відчуття незахищеності в Україні та підштовхнути її до тіснішої співпраці з Росією у сфері безпеки.
