Прага, 16 липня 2001 – У цьому році минуло 70 літ з дня смерті видатного українського мислителя, послідовного патріота України В’ячеслава Липинського. Його ідея переходу зрусифікованої та сполонізованої української еліти початку століття на українські національні позиції шляхом розбудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України, незалежно від їх соціального статусу, віросповідання, етнічного походження і рівня національно культурної свідомості, має сьогодні неабияку актуальність. Але ми згадаємо сьогодні, насамперед, його працю «Хам і Яфет», присв’ячену першому десятиріччю відродження Української держави, порівнюючи оцінки Липинського понад 70-річної давності з сьогоденням.
«Десятиліття відродження Держави Української!..Чому ж її нема? Чому і ця спроба створити державу та стати нацією скінчилася руїною, як і всі попередні, в протязі тисячі літ», - питав В’чеслав Липинський у 1928 році. Сьогоднішня актуальність цього питання безумовна, бо лише у понеділок, кілька видань в Україні знову згадали про новий Союз Росії, Білорусі та українську преспективу і про наміри української правлячої еліти вже вкотре розіграти на наступних парламентських виборах російську політичну карту…Хамська позиція українських вождів, що образно походить від біблійного Ноєвого сина, на думку В’ячеслава Липинського означала «абсолютний брак любові до своєї громади, натомість любов тільки до себе, до свого «я». Повна відсутність творчої, Яфетової, синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, що греблі рве і сама гине. Погорда до батька, коли він слабий, натомість рабство у чужого, коли він сильний – ось хамство, ось прикмета людей, що живуть на Українській Землі…», каже В’ячеслав Липинський, немов адресуючи це своїм сьогоднішнім нащадкам, котрі зустрічають, вже вдруге за останні сто років, десятиріччя унезалежнення України.
Бо, на думку ідеолога «хліборобської верстви», Києву варто брати приклад «з найближчих сусідів. Спільний Москві і нам… руйнуючий… хамський період кінчається там перемогою батька при помочі Яфета: відродженям вседержавної…влади. Так само….перемагає свого Хама Польща. Не кажучи вже про рицарську, в Яфетових традиціях виховану, Західну Європу. Не згадуючи теж Північної Америки. Бо, перемігши там бушуюче хамство, Яфетова сила Вашинґтона спиралася на вродженій солідарності… англо-сакського племені…Така солідарність, вродженою різними од природи Українцями бути не може, і її Українці іншими, нереспубліканськими методами мусять в собі щойно виховувати». З часу написання Липинським цих слів минуло вже 74 роки.
Український мислитель вважав, що «держава – це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. А нація - єдність духовна – родиться від держави – єдності територіально-політичної – а не навпаки… Хамство ж українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому процесові». На думку Липинського «згірдлива насмішка над слабостю і наготою свого батька» і спекуляція його немічністю перед сильними сусідами - це головна ознака українського Хама. Він підкреслює, що і після смерті Богдана Хмельницького, і після Гетьманства 1918 року, переможці, обдерши Україну з Законности, Маєстатичности, Загальности, перерізали зараз же на другий день самі себе і щезли в рабстві. Чому так сталося? Тому, що не було на Україні своєї власної Яфетової Сили».
Український ідеолог «хліборобської верстви» підкреслює, що Яфет, брат Хама, бачив наготу і слабість батька не гірше, ніж Хам. Але чин Яфетовий був інший від чина Хамового. Яфет прибіг до батька, підніс його. Він всіма силами своїми став на поміч батькові. Чому? Бо у Яфеті у відношенню до батька заговорила любов і почуття спільності, в Хамі – злоба і почуття окремішності».
І на основі цього Липинський робить висновок, буде власна місцева Сила Яфетова здатна паралізувати Силу Хама – буде Україна; не буде її – не буде ніколи України.
«Десятиліття відродження Держави Української!..Чому ж її нема? Чому і ця спроба створити державу та стати нацією скінчилася руїною, як і всі попередні, в протязі тисячі літ», - питав В’чеслав Липинський у 1928 році. Сьогоднішня актуальність цього питання безумовна, бо лише у понеділок, кілька видань в Україні знову згадали про новий Союз Росії, Білорусі та українську преспективу і про наміри української правлячої еліти вже вкотре розіграти на наступних парламентських виборах російську політичну карту…Хамська позиція українських вождів, що образно походить від біблійного Ноєвого сина, на думку В’ячеслава Липинського означала «абсолютний брак любові до своєї громади, натомість любов тільки до себе, до свого «я». Повна відсутність творчої, Яфетової, синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, що греблі рве і сама гине. Погорда до батька, коли він слабий, натомість рабство у чужого, коли він сильний – ось хамство, ось прикмета людей, що живуть на Українській Землі…», каже В’ячеслав Липинський, немов адресуючи це своїм сьогоднішнім нащадкам, котрі зустрічають, вже вдруге за останні сто років, десятиріччя унезалежнення України.
Бо, на думку ідеолога «хліборобської верстви», Києву варто брати приклад «з найближчих сусідів. Спільний Москві і нам… руйнуючий… хамський період кінчається там перемогою батька при помочі Яфета: відродженям вседержавної…влади. Так само….перемагає свого Хама Польща. Не кажучи вже про рицарську, в Яфетових традиціях виховану, Західну Європу. Не згадуючи теж Північної Америки. Бо, перемігши там бушуюче хамство, Яфетова сила Вашинґтона спиралася на вродженій солідарності… англо-сакського племені…Така солідарність, вродженою різними од природи Українцями бути не може, і її Українці іншими, нереспубліканськими методами мусять в собі щойно виховувати». З часу написання Липинським цих слів минуло вже 74 роки.
Український мислитель вважав, що «держава – це перш за все: Влада, Територія, Громадянство. А нація - єдність духовна – родиться від держави – єдності територіально-політичної – а не навпаки… Хамство ж українське від початку нашого історичного життя ставало впоперек цьому процесові». На думку Липинського «згірдлива насмішка над слабостю і наготою свого батька» і спекуляція його немічністю перед сильними сусідами - це головна ознака українського Хама. Він підкреслює, що і після смерті Богдана Хмельницького, і після Гетьманства 1918 року, переможці, обдерши Україну з Законности, Маєстатичности, Загальности, перерізали зараз же на другий день самі себе і щезли в рабстві. Чому так сталося? Тому, що не було на Україні своєї власної Яфетової Сили».
Український ідеолог «хліборобської верстви» підкреслює, що Яфет, брат Хама, бачив наготу і слабість батька не гірше, ніж Хам. Але чин Яфетовий був інший від чина Хамового. Яфет прибіг до батька, підніс його. Він всіма силами своїми став на поміч батькові. Чому? Бо у Яфеті у відношенню до батька заговорила любов і почуття спільності, в Хамі – злоба і почуття окремішності».
І на основі цього Липинський робить висновок, буде власна місцева Сила Яфетова здатна паралізувати Силу Хама – буде Україна; не буде її – не буде ніколи України.
