Київ, 23 квітня 2001 - Прихильники уряду Віктора Ющенка з національно-демократичного та ліберально-ринкового таборів розцінюють можливу відставку цього уряду як національну катастрофу, що відкине Україну на роки назад, а то й поставить під загрозу суверенітет держави. Не заперечуючи можливість розвитку подій цим шляхом, все ж варто проаналізувати й деякі інші можливості.
Найперше введемо два припущення: Віктор Ющенко відправлений парламентом у відставку; після відставки він не полишає політичну арену.
Отже, варіант перший. Віктор Ющенко після відставки лишається “запасним гравцем” у президентській команді, на кшталт Валерія Пустовойтенка. Під нього терміново підлаштовують “Рух за єдність” чи ще якусь подібну структуру, і на рештках популярності особисто Віктора Андрійовича ця партія проходить до майбутнього парламента в якості складової пропрезидентської більшості. У цьому варіанті Ющенкові “світить” у разі фінансових неґараздів у державі повернення до прем‘єрського крісла.
Варіант другий. Віктор Ющенко стає лідером націонал-демократичного блоку, демонструючи конструктивно-опозиційну і “державницьку” позицію (у стилі В‘ячеслава Чорновола останніх років життя). Така позиція плюс вміння подобатись виборцям плюс реальні досягнення часів прем‘єрства ґарантують такому блокові 15-20% місць у парламенті, відтак, фактично, “блокуючий” пакет акцій ( навряд чи можна буде створити конституційну більшість без участі цього блоку).
Варіант третій. Віктор Ющенко очолює опозиційні до влади сили – від Українського народного руху до “Батьківщини”, від правого крила Соцпартії до різних відламів ОУН, включно із значною частиною російськомовних прихильників лібералізму та соціал-демократії, котрі зараз просто не можуть знайти виразника своїх інтересів. Опозиція радикалізується; у неї з‘являється реальний шанс здобути владу (варто нагадати, що за даними всіх соціологічних центрів Ющенко за популярністю істотно випереджає Леоніда Кучму). За цих обставин адміністративний ресурс та можлива фальсифікація парламентських виборів втрачають своє вирішальне значення; досить згадати ситуацію в Сербії, коли адміністрація Слободана Мілошевича була зметена об‘єднаною опозицією, речником якої став Воїслав Коштуніца.
За всіх цих варіантів, ключовим елементом творення тієї чи іншої реальності лишаються наміри самого Віктора Ющенка. Об‘єктивно в Україні створилася ситуація, коли одна людина може спрямувати плин історії в той чи інший бік. Залежно від свого вибору.
Найперше введемо два припущення: Віктор Ющенко відправлений парламентом у відставку; після відставки він не полишає політичну арену.
Отже, варіант перший. Віктор Ющенко після відставки лишається “запасним гравцем” у президентській команді, на кшталт Валерія Пустовойтенка. Під нього терміново підлаштовують “Рух за єдність” чи ще якусь подібну структуру, і на рештках популярності особисто Віктора Андрійовича ця партія проходить до майбутнього парламента в якості складової пропрезидентської більшості. У цьому варіанті Ющенкові “світить” у разі фінансових неґараздів у державі повернення до прем‘єрського крісла.
Варіант другий. Віктор Ющенко стає лідером націонал-демократичного блоку, демонструючи конструктивно-опозиційну і “державницьку” позицію (у стилі В‘ячеслава Чорновола останніх років життя). Така позиція плюс вміння подобатись виборцям плюс реальні досягнення часів прем‘єрства ґарантують такому блокові 15-20% місць у парламенті, відтак, фактично, “блокуючий” пакет акцій ( навряд чи можна буде створити конституційну більшість без участі цього блоку).
Варіант третій. Віктор Ющенко очолює опозиційні до влади сили – від Українського народного руху до “Батьківщини”, від правого крила Соцпартії до різних відламів ОУН, включно із значною частиною російськомовних прихильників лібералізму та соціал-демократії, котрі зараз просто не можуть знайти виразника своїх інтересів. Опозиція радикалізується; у неї з‘являється реальний шанс здобути владу (варто нагадати, що за даними всіх соціологічних центрів Ющенко за популярністю істотно випереджає Леоніда Кучму). За цих обставин адміністративний ресурс та можлива фальсифікація парламентських виборів втрачають своє вирішальне значення; досить згадати ситуацію в Сербії, коли адміністрація Слободана Мілошевича була зметена об‘єднаною опозицією, речником якої став Воїслав Коштуніца.
За всіх цих варіантів, ключовим елементом творення тієї чи іншої реальності лишаються наміри самого Віктора Ющенка. Об‘єктивно в Україні створилася ситуація, коли одна людина може спрямувати плин історії в той чи інший бік. Залежно від свого вибору.
