Понад півстоліття про трагедію у Саліні (це назва урочища та соляної копальні у Старосамбірському районі) мовчали. Місцеві мешканці боялись згадувати про червневі дні 41 року. Однак досі належно не досліджено цих подій.
Енкаведисти чинили жахливі звірства у Саліні
У червні 1941 року з Перемишльської тюрми до шахти привели колону в’язнів. Це були українці, яких ув’язнили з політичних мотивів. Серед в’язнів були й діти з Перемишльського сиротинця. Дорогою енкаведисти забирали усіх, хто потрапляв їм на очі. За спогадами свідків, жінок і чоловіків енкаведисти розділили. Жінок відвели у костел і там їх убивали. Люди падали від куль і ударів сокирами та молотками. Селяни у цей час були зачинені по своїх хатах і чули лише постріли та людський стогін. Енкаведисти вбили і робітників сільзаводу, а це були переважно поляки, щоб позбутись свідків. Соляні копальні були заповнені людськими тілами.
Про звірства на Саліні люди дізнались з приходом німецьких військ 28 червня 1941року. Німці примусили 150 місцевих євреїв витягувати з копалень людські останки. Частину вбитих, близько 500 осіб, було поховано і встановлено хрест на місці вічного спочинку невинноубієнних. А євреїв, які виймали понівечені тіла, німці розстріляли і кинули у соляні копальні. Спершу жертвами впали люди від одного режиму, потім – від іншого.
Імена вбивць оприлюднять
Місцеві краєзнавці встановлюють хронологію подій 70-річної давнини. Пам’ять жертв комуністичних репресій в урочищі Саліна вшанують на обласному рівні і назвуть імена тих, хто віддав наказ вбивати людей і кинути їх у соляні шахти, наголосив депутат Львівської облради Олесь Старовойт.
«Незважаючи на те, що пройшло 70 років від трагічних днів у Саліні, ми і сьогодні повинні встановити імена тих катів, що нищили тоді українців, поляків, євреїв, представників іншого народу. Архіви збереглись і є відомі ці імена, вони мають бути оприлюднені навіть попри те, що багатьох цих людей уже немає в живих», – каже Олесь Старовойт.
За записами зі спогадів свідків, директором сільзаводу був енкаведист Прокоп’єв. Після війни він очолив хлібзавод на Івано-Франківщині. Тим часом встановити імена закатованих людей неможливо. Відома лише частина прізвища. Можливо, збереглись архіви Перемишльської тюрми.
По усій Західній Україні сотні місць, де відбувались масові вбивства людей, неугодних радянському режимові. Однак сьогодні не проводиться системне дослідження цих злочинів, скоєних проти мешканців Галичини, людей різних національностей. У 1939-1941 роках, у час радянської окупації, були три хвилі репресій проти галицької інтелігенції. Під час якої вбивали польських державних службовців; заможних поляків, євреїв, українців; національно-свідомих українців.
На місці трагедії у Саліні встановлений дуже гарний пам’ятник жертвам злочину. Людина піднімається з глибин соляної шахти і простягає свої руки, роз’їдені сіллю, до неба.
Свідчення свідка про розстріл совєтами мирних українців. 1941 рік, Добромиль:
«У суботу 26 червня 1941 p. мешканці містечка Добромиль відкрили на саліні за містом, поблизу села Ляцьке, яму, повну трупів. Яма-шиб, глибока на яких 36 метрів, скривала в собі 77 трупів. Теж знайдено 51 трупів помордованих НКВД в'язнів в двох провізоричних могилах на подвір'ї в'язниці, рештки спалених трупів в будинку дирекції лісів. Тіла страдальників були так побиті, що багатьох з них не можна було вже розпізнати. Пізнати вдалось: о. Кебуза з с. Макова. Він мав поломані руки і відтятий язик. Далі ще знайдено Миколу Возьного з Ляцького, якого тіло було подіравлене штиками. Як вдалось устійнити, екзекуція большевицьких опричників відбулася в четвер 26 червня, а її виконавцями були: голова міськради Петровський, секретар райпарткому Бубнов і місцевий міліціянт Кремер. Стверджено теж, що відступаючі відділи совєтської армії забили в селі Княжполі о. Петра Дутка і п'ятьох селян».
Енкаведисти чинили жахливі звірства у Саліні
У червні 1941 року з Перемишльської тюрми до шахти привели колону в’язнів. Це були українці, яких ув’язнили з політичних мотивів. Серед в’язнів були й діти з Перемишльського сиротинця. Дорогою енкаведисти забирали усіх, хто потрапляв їм на очі. За спогадами свідків, жінок і чоловіків енкаведисти розділили. Жінок відвели у костел і там їх убивали. Люди падали від куль і ударів сокирами та молотками. Селяни у цей час були зачинені по своїх хатах і чули лише постріли та людський стогін. Енкаведисти вбили і робітників сільзаводу, а це були переважно поляки, щоб позбутись свідків. Соляні копальні були заповнені людськими тілами.
Про звірства на Саліні люди дізнались з приходом німецьких військ 28 червня 1941року. Німці примусили 150 місцевих євреїв витягувати з копалень людські останки. Частину вбитих, близько 500 осіб, було поховано і встановлено хрест на місці вічного спочинку невинноубієнних. А євреїв, які виймали понівечені тіла, німці розстріляли і кинули у соляні копальні. Спершу жертвами впали люди від одного режиму, потім – від іншого.
Імена вбивць оприлюднять
Місцеві краєзнавці встановлюють хронологію подій 70-річної давнини. Пам’ять жертв комуністичних репресій в урочищі Саліна вшанують на обласному рівні і назвуть імена тих, хто віддав наказ вбивати людей і кинути їх у соляні шахти, наголосив депутат Львівської облради Олесь Старовойт.
«Незважаючи на те, що пройшло 70 років від трагічних днів у Саліні, ми і сьогодні повинні встановити імена тих катів, що нищили тоді українців, поляків, євреїв, представників іншого народу. Архіви збереглись і є відомі ці імена, вони мають бути оприлюднені навіть попри те, що багатьох цих людей уже немає в живих», – каже Олесь Старовойт.
За записами зі спогадів свідків, директором сільзаводу був енкаведист Прокоп’єв. Після війни він очолив хлібзавод на Івано-Франківщині. Тим часом встановити імена закатованих людей неможливо. Відома лише частина прізвища. Можливо, збереглись архіви Перемишльської тюрми.
По усій Західній Україні сотні місць, де відбувались масові вбивства людей, неугодних радянському режимові. Однак сьогодні не проводиться системне дослідження цих злочинів, скоєних проти мешканців Галичини, людей різних національностей. У 1939-1941 роках, у час радянської окупації, були три хвилі репресій проти галицької інтелігенції. Під час якої вбивали польських державних службовців; заможних поляків, євреїв, українців; національно-свідомих українців.
На місці трагедії у Саліні встановлений дуже гарний пам’ятник жертвам злочину. Людина піднімається з глибин соляної шахти і простягає свої руки, роз’їдені сіллю, до неба.
Свідчення свідка про розстріл совєтами мирних українців. 1941 рік, Добромиль:
«У суботу 26 червня 1941 p. мешканці містечка Добромиль відкрили на саліні за містом, поблизу села Ляцьке, яму, повну трупів. Яма-шиб, глибока на яких 36 метрів, скривала в собі 77 трупів. Теж знайдено 51 трупів помордованих НКВД в'язнів в двох провізоричних могилах на подвір'ї в'язниці, рештки спалених трупів в будинку дирекції лісів. Тіла страдальників були так побиті, що багатьох з них не можна було вже розпізнати. Пізнати вдалось: о. Кебуза з с. Макова. Він мав поломані руки і відтятий язик. Далі ще знайдено Миколу Возьного з Ляцького, якого тіло було подіравлене штиками. Як вдалось устійнити, екзекуція большевицьких опричників відбулася в четвер 26 червня, а її виконавцями були: голова міськради Петровський, секретар райпарткому Бубнов і місцевий міліціянт Кремер. Стверджено теж, що відступаючі відділи совєтської армії забили в селі Княжполі о. Петра Дутка і п'ятьох селян».
