П'ятий місяць операції в Курській області. Що розповідають військові?

Українські військові проводять операцію в Курській області Росії вже п'ятий місяць. Якщо перші тижні ЗСУ наступали, то тепер стикаються із постійними штурмами з російського боку. Що кажуть про бої їхні учасники? Чому Генштаб продовжує вести цю операцію та як воюють танки Abrams на російській землі?

«Абрамси» на Курщині

Після багатьох місяців боїв у Курській області, в Росії, одразу кілька танків «Абрамс» зібрані на невеликому майданчику, присипаному снігом. Конкретне місце, де ремонтують танки, військові просять не називати. Ці машини далеко не нові – кілька з них повоювали ще в операції «Буря» в пустелі.

Тепер, з допомогою кувалди, стрічку гусениць у колись американських танках замінюють вже українські військові. Доводиться багато працювати, щоб танки були справні, розповідає Дмитро, ремонтник 47-ої ОМБр.

«Різні проблеми, різні поломки, – каже він. – Все, що нам трапляється – ми намагаємося вирішувати. Це дуже специфічний танк – багато електроніки, нам доводиться проводити дуже багато діагностичних робіт. В загальному – досить цікава машина, з якою цікаво працювати. Можна сказати, ти постійно з нею навчаєшся чогось нового. Перший танк, який я побачив в своєму житті – це «Абрамс». Я не можу порівнювати, бо я наші вітчизняні танки не бачив».

Поле бою в Україні адаптувало танки під себе – на них уже стандартні наварені сітки від дронів, радянський динамічний захист «Контакт-1», система РЕБ та інші покращення, що допомагають захистити танк і його екіпаж у бою, розповідає офіцер-танкіст 47-ї ОМБр Юрій.

«Були такі випадки, що за один виїзд по нам прилітало 8-10 FPV і танк своїм ходом «відкатувався», – каже Юрій. – Екіпаж залишався живий – може, максимум, маленька контузія і все. Головне що всі живі-здорові. Всі ці вдосконалення – вони прийшли з досвідом і нам далися дуже важко, тому що ми втратили декілька людей через те, що вони прийшли спочатку без захисту, без динаміки. Але, на даний момент, вони захищені. Екіпаж впевнений у своїх машинах. А коли екіпаж впевнений у своїх машинах – вони з радістю виїжджають, працюють і знищують нашого ворога».

«По ньому гасили… Я не знаю, він не вибухає. Є у нас машини, які переживали влучання двох «Ланцетів». І вони благополучно ще їхали. Тут слова зайві. Хто знає, що таке «Ланцет», – пригадує про ремонт одного з пошкоджених танків Дмитро. – Порівнюючи з радянською технікою – один FPV і башта у повітрі, а тут дуже треба постаратися, аби його навіть зупинити».

У 2024 році українська армія почала активно використовувати «Абрамси» та й іншу західну техніку для боїв вже на території Росії. І якщо у 2022 році Захід саму по собі передачу техніки вже вважав ескалацією, то тепер навіть бої на цій техніці на території іншої держави «ескалацією» вже не є.

«З самого початку війни була якась така «чуйка», що буду воювати на «Абрамсах». Коли я перший раз в атаці підірвався на танку на мінах, до мене приїхав тоді наш командир бригади і сказав: «Не переживай за цей танк, будеш воювати на «Абрамсі». Я тобі дам «Абрамс». І через півтора роки вийшло, що довелося воювати на «Абрамсах». Наче були якісь такі віщі слова. Ніхто тоді не знав, але вийшло як вийшло», – ділиться спогадами Юрій.

Він не очікував, що воюватиме на території Росії. Вже досвідчений танкіст упевнений, що «Абрамс» – один із найкращих танків для сучасної війни. Каже, якби вони були в України в 2022 році, за часів української маневрової оборони, ситуація склалася б набагато краще для Києва.

Зараз же те, що відбувається в Курській області, все більше нагадує Донбас – там теж позиційні бої. І всі можливості західної зброї – наприклад точність на великих дистанціях, реалізувати складно.

«На даний момент ми майже приїжджаємо впритул до противника. Розбираємо будівлі із противником з 50-100 метрів. Може навіть ближче… Так, є прильоти. Буквально 3 дні назад у нас був виїзд – влучили з ПТРК і FPV. Але всі вижили, всі виїхали своїм ходом. Відпрацювали, рознесли хату з противником», – каже Юрій.

«Зараз складніше, ніж було на початку»

47-а окрема механізована бригада перебуває в Курській області у повному складі. Підрозділ перекинули сюди наприкінці вересня після невеликого перепочинку і тривалої оборони в районі окупованої нині Авдіївки. Командир роти 47-ї ОМБр Олексій каже, що ситуація на полі бою в Курській операційній зоні ускладнилась.

«В кінці жовтня [противник] впустив сюди один з найкращих своїх підрозділів – це і морська піхота, і ДШВ. Тут є з’єднання, які раніше були у «Вагнері». Зараз складніше, ніж було на початку. Противник застосовує атаку бронегрупами – зухвало доволі таки використовують. 4-5 одиниць [техніки] можуть поїхати і, за рахунок того, що відстані доволі таки великі, можуть між лініями нашої оборони спробувати вклинитися і завдавати нам деякі складнощі», – каже він.

Олексій пройшов шлях від солдата до командира роти. Брав участь у наступі ЗСУ на Запоріжжі, а потім у вже згаданій обороні під Авдіївкою. І, як йому здається, складно в обороні було завжди. Хіба що наступати у 2023-му було легше.

«Боязні, що це територія противника – нічого такого не було, – зауважує він. – Тому що ми всі знаємо, для чого ми тут. Я сам родом з окупованої території, тому мені взагалі немає ніякої різниці – воюємо ми на території ворога або на території своєї Батьківщини. В нас точно є проблеми з особовим складом у плані комплектації. Не будемо казати відсоткові [значення]. Але вони 100% є. Тим не менш ми робимо свою роботу. Наскільки це можливо в даних умовах. Нищимо ворога, знищуємо в доволі великих кількостях – і техніки, і особового складу. Б’ємося і будемо битися до моменту, поки це буде потрібно».

На межі однієї з незліченних лісосмуг артилеристи після команди «До бою!» хутко відкидають гілки, якими маскують гармату на позиції. Для більшості бійців радянська Д-30 – нова для них зброя. Вони роками працювали на реактивній артилерії, але довелося перевчитися на ствольну артилерію, розповідає артилерист 61-ї ОМБр Артем.

«В основному ми працювали раніше на «Градах», «Вампірах». «Вампір – це той же «Град», але на базі «Татри». Така сама артилерія, все працює так само, як і на «Граді». Є відмінності в роботі. Елементарні, прості. Складності перекваліфікуватися не було ніякої», – зазначає Артем.

Ціль в артилеристів у Курській області для бійців 61-ї окремої механізованої бригади – це вже рутина. В операції по той бік українського кордону вони від самого початку – 6 серпня 2024 року.

«Воно не те щоб в новинку – було якось, просто, незвично. Чужі міста, чужі села… Ми заходимо на ворожу територію, звідки вони завжди стріляли по містах і селах України. Тому нам була якась мотивація для того, щоб зайти сюди і відбивати хоч трошки у противника якийсь плацдарм для того, щоб він не стріляв по наших селах. В принципі – це була найбільша мотивація», розповідає навідник гармати Євген.

«Я сам із міста Суми. Всі мої близькі в місті Суми. Тому така діяльність на кордоні, за кордоном на території ворога, яка відбувається біля моєї домівки, біля близьких і так далі – повністю як адекватна сприймається», – ділиться думками Артем.

«Курська операція повністю зруйнувала цей міф»

Коли у серпні ця операція почалася, не було розуміння, скільки вона протриває. Але наприкінці 2024-го там все ще воює українська піхота, а артилеристи усіляко її підтримують. Бійці визнають – за місяці боїв ситуація на цьому напрямку відчутно змінилася.

«У нас, наприклад, одна з позицій, на якій ми працювали вперше, вже на гарматі, була не так далеко – буквально кілометр-два до того місця, куди ми зараз стріляємо. Це на одному фланзі. На іншому фланзі ми працювали достатньо далеко. Перебували територіально. Тобто це такі тактичні моменти. Десь краще, десь гірше. Військові дії. Якісь тактичні операції. Ми ж задум не знаємо головного командування. Ми лише виконуємо», – розповідає про зміни Артем.

Не під запис високопоставлене джерело в Генштабі говорило про те, що операція в Курській області – це відволікаючий маневр, щоб знизити темпи наступу РФ на Донбасі. Якщо в серпні російське угруповання в Курській області було 40 тисяч, то тепер близько 60 тисяч. Втрати російської армії до кінця осені на цій ділянці фронту, за підрахунками українського Генштабу, 25 тисяч убитими і пораненими. Українські війська залишатимуться там, поки це даватиме результати.

«Вона змінила уявлення про те, що перемога Росії неминуча, що вона непереможна. Вона повністю зруйнувала цей міф. І також створила справжню дилему для Кремля. Люди сперечаються, чи дійсно вона відтягнула на себе ресурси? Безумовно, так. Можливо, не так багато, як хотілося б. Але факт у тому, що росіянам довелося ввести північнокорейські війська і ще більше власних, щоб спробувати розв'язати проблему і ліквідувати цей український плацдарм всередині Росії.

Це серпень, вересень, жовтень. Зараз іде п'ятий місяць і це неймовірно. Тому я думаю, що український Генштаб буде робити саме це – вони залишатимуться там доти, доки це буде доцільно. Я хочу похвалити Генштаб за те, що він ухвалив таке рішення, спробував перехопити ініціативу. Кожен хороший командир прагне ініціативи. Ви хочете, щоб ворог відповідав вам, а не доводилося постійно відповідати йому. І це, на мій погляд, набагато краще, ніж просто сидіти й отримувати від російської артилерії», – ділиться думками про операцію в Курській області в інтерв’ю «Донбас Реалії» американський генерал-лейтенант Бен Годжес.

Як стверджують в українському Генштабі, після витіснення ЗСУ з Курської області російські війська планують створити буферну зону в прикордонні вже на території України глибиною до сорока кілометрів. Щоправда наразі зробити їм цього не вдається, каже експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.

«[Російське командування] двічі зірвало терміни, які встановлював Кремль для вичавлення сил оборони назад на територію України, – зауважує він. – З інших напрямків перекинуті повітряно-десантні війська, морська піхота, які могли б суттєво посилити будь-який з оперативних напрямків, але вони змушені бігати лісами Курщини, намагаючись перемогти наш «Сіверськ» (ОТУ «Сіверськ» керує українським угрупованням військ в Курській операційній зоні – ред.). Поки що безрезультатно».

Штурмові дії з російського боку у Курській області тривають вже кілька тижнів і станом на 2 грудня втрати Росії у техніці там вже більші за українські – 417 одиниць проти 342. Перелік втрат за допомогою фото і відео вже кілька місяців веде користувач соцмережі X із ніком Naalsio.

В українському Генштабі твердять, що проведення операції в Курській області також допомогло уникнути масового наступу на Запоріжжі – як твердить українське командування, стратегічну наступальну операцію силами десантних військ російські військові планували на другу половину осені.

Підписуйтеся на Telegram Радіо Свобода