Україна та Росія знову обмінялися військовополоненими. У рамках цього обміну було звільнено 10 українців, п'ятеро з яких утримувалися в білоруських в'язницях. Одна зі звільнених – чернігівка Наталія Захаренко. Свою історію вона розповіла білоруській службі Радіо Свобода.
28 червня Україна повернула з російського полону 10 осіб. Серед них п'ятеро громадян України, затриманих на території Білорусі. Президент України Володимир Зеленський подякував Ватикану та Об'єднаним Арабським Еміратам за посередництво у підготовці звільнення людей.
«Ще п'ятеро мирних жителів, захоплених на території Білорусі та позбавлених волі: Микола Швець, Наталія Захаренко, Павло Купрієнко, Людмила Гончаренко та Катерина Бруханова. Усі вони вже звільнені та перебувають вдома в Україні», – написав Зеленський.
Наталю Захаренко, жительку Чернігова, затримали в Білорусі в середині липня 2023 року. Навесні 2024 року Гомельський обласний суд визнав її винною в «агентурній діяльності» і засудив до 9 років позбавлення волі. Суд був закритим. Наталя, яка зараз перебуває вдома в Чернігові, поспілкувалася з Радіо Свобода після звільнення.
«Не моя черга»
У 2022–2023 роках Наталя майже щомісяця їздила до білоруського Мазиря через Польщу. Перевозила людей, документи, речі. Після російського вторгнення кордон між Білоруссю та Україною був закритий, тому послуги Наталі були затребувані. Каже, білорусів часто возила в Україну, до родичів. Білоруська влада майже рік не мала претензій до Наталі. Але в липні 2023 року вона раптово зникла в Мазирі. Її знайшли в гомельському СІЗО.
Наталя розповіла РС, що гостювала у подруги в Мазирі. Її також заарештували та звинуватили у «неповідомленні про злочин». На суді Наталя отримала 9 років за «агентурну діяльність», її подруга – штраф за «недонесення».
«Я подорожувала, мене не зачіпали – моя черга просто не дійшла. Тут, як то кажуть, час прийшов. Мене схопили, коли я вже була у Мозирі 10 днів. На 6 діб кинули в ІЧУ в Гомелі, потім перевели в СІЗО», – згадує українка про арешт.
Звинувачення вона називає «повним трешом, маренням, висмоктаним з пальця». Наталія вважає, що її покарали за те, що вона везла в Україну багатьох білорусів і часто перетинала кордон.
«Суд був закритий, робіть самі висновки – щоб ніхто туди не потрапив, щоб ніхто не почув, що там було, доказів немає», – каже Наталя.
Вона зазначає, що звинувачення білорусок, з якими вона була в СІЗО, стали для неї шоком.
«Людина десь написала «рашисти» — отримала рік, інша написала коментар із трьох слів — отримала два з половиною роки, поставила «лайк» — півтора року. У мене просто немає слів! Я просто в шоці», – жахається Наталя.
«На суді я хотіла крикнути «Слава Україні!»
Наталя каже, що на суді та під час вироку пила заспокійливе – валер'янку, щоб «не почати виступати».
«Бо на вироку мені кортіло крикнути «Слава Україні», і я боялася, що отримаю ще п'ять років», – згадує колишня ув'язнена. Вона каже, що статтю «агентурна діяльність» в СІЗО вважають політичною, і тому ставлення до таких ув'язнених відповідне. За словами Наталі, за такою статтею важко знайти адвоката, всі відмовляються. У неї був захисник, і вона вважає це дивом.
Різні конвої по-різному ставилися до політичних. Дехто «старався» і змушений був щогодини звітувати перед конвоєм – ім'я, прізвище, за якою статтею сидиш, – розповідає Наталя.
«Треба було додати: «схильний до екстремістської та іншої деструктивної діяльності». «Прости мене, Господи», – додала я», – згадує українка.
Після вироку Наталя готувалася до етапу в жіночій колонії, вже зібрала речі, сумки, чекала на пересилку.
Але вони прийшли по неї і наказали: «З речами на вихід». Наталя думала, що її переводять у другу камеру. Жінку посадили в «бусик» і, нічого не кажучи, кудись повезли. На голову одягли мішок, у вуха беруші.
Разом із Наталею в «бусик» сіли військовополонені з Росії та її сусідка з Чернігова Людмила Гончаренко. Вона теж інколи їздила до Білорусі, її теж затримали, звинуватили в «агентурній діяльності» і дали 3 роки колонії. На момент звільнення Людмила вже перебувала в Гомельській жіночій колонії.
«Лише буквально за годину до кордону нам повідомили, що нас перекинуть в Україну, шляхом обміну. У мене був такий шок, у мене так тремтіли руки, що я не могла пити воду, я облила всю футболку. У мене була істерика, я думала, що це якийсь сон», – зазначає Наталя.
«Все було, як у блокбастері»
Наталя розповідає, що з України на білоруський бік кордону доставили трьох полонених російських військових і одного священника. Росіяни були в інвалідних візках. Але візки довелося повернути українській стороні. Тому українці, в тому числі і Наталя, забрали ті візки і покотили, поклавши на них свої речі. Потім всіх посадили в гелікоптер, і вони полетіли до Києва. «Все було, як у блокбастері», — сміється Наталя.
Згадує, що після обміну та повернення в Україну мала лише одне бажання – подзвонити мамі і сказати: «Мамо, я вдома». «Я досі не прийшла до тями, наче все було уві сні. Виїхала у місто – там стільки людей, машин! Я розгублена, не знаю, куди подіти руки. Або тримай, як у тюрмі, або запихай собі в кишеню», – каже Наталя.
Співрозмовниця додала, що у в'язниці її здоров'я погіршилося: впав зір, боліла спина, тому що кожен день вона могла тільки сидіти, а не лежати.
«Таблетки, хоча б анальгіну, не допросишся. У мене був тиск: з 6 ранку до пів на десяту вечора чекала, поки його поміряють. Ну як вони там міряють – засунеш руку в «годівничку», а вони абияк і міряють», – згадує українка.
Вона вважає, що довго ще буде відходити від її останньої поїздки в Білорусь. На запитання, чи поїде туди ще колись, Наталя жартома відповіла: «Тільки якщо я поїду з вами або якщо мені потрібно буде вас туди відвезти».
«Як там у вас кажуть: не сидів – не білорус?» – каже Наталя. – Так, але це справжній жах, за що там людей садять. Я і раніше чула, що там відбувається, але й подумати не могла, що можу сісти за якісь балачки».
Емоції та перші кадри повернення українців з російського полону, 29 червня 2024 року. Відео: Українська служба Радіо Свабода:
