«Бундес» – доброволець та медик 3-ї окремої штурмової бригади. Початок повномасштабного вторгнення застав його у Запоріжжі, де «Бундес» працював хірургом в одній з приватних клінік. У березні 2022 року він як доброволець долучився до ТРО «Азов Київ», що брала участь у боях за Київську область і яка стала основою майбутньої 3-ї окремої штурмової бригади. Як медик «Бундес» брав участь у бойових діях на Запоріжжі, під Бахмутом, Авдіївкою, на Харківщині. Про ключові виклики, з якими доводиться стикатися медикам на фронті – він розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Ви – доброволець. І маєте таку спеціальність, в якій завжди є потреба у цивільній сфері. Як опинились на фронті?
– Більш того, я ще був знятий з обліку за станом здоров’я. Як опинився на фронті? Вдома дивлюсь телефон – «Війна». Зателефонував на роботу – там сказали, що «нічого не зрозуміло, приїжджай». Так я провів на роботі в цілому більшу частину часу 24-го лютого. Я працював у цивільному житті в приватній клініці.
Враховуючи те, що я давно в «двіжі» і всі ми вважали, що війна неминуча… Але на початку війни думав, що у цивільних клініках буде більший наплив поранених. Оскільки в мене хірургічний профіль, я планував залишатися в місті на початку і працювати по професії.
Поїхав туди, де є необхідність робити те, що треба
Але насправді перший і навіть другий тиждень показали, що не так вже й багато поранених. Тому я набрав побратима. Запитав, чи треба їм моя допомога – він сказав: «Треба». І я просто поїхав до Києва.
Тоді з’явився мій позивний. Перш ніж приїхати, я, звісно, поставив запитання: «Чи видаватимуть форму, чи буде так, як завжди?». Побратим сказав: «Дадуть, але ти візьми про всяк випадок». З того, що на мене налазило – це «бундесверівська форма», тому так воно пішло, що «Бундес».
В цілому можу підсумувати, що поїхав туди, де є необхідність робити те, що треба. Вибір був досить легким насправді. Якби я був завантажений, було багато поранених, то, швидше за все, я не поїхав би і пізніше опинився на службі в шпиталі, а не в бойовому підрозділ. Були моменти війни, коли не вистачало рук в шпиталях, але насправді більшу частину часу у нас не такі і великі втрати були і система витримувала навантаження, хоча, звісно, краще б їх взагалі не було.
– 2014-2024 роки – які для вас ключові виклики, зміни для бойових медиків за ці 10 років?
– У нас в країні багато чому навчились. Навчились добровольці. Не знаю, як це правильно назвати – добровольчі рухи, як «Госпітальєри», та добровольці в найрізноманітніших бойових підрозділах. Цей досвід масштабувався, але не навчилась система при цьому, можна сказати так.
Нам дають натовські стандарти: ТССС, MARCH, але треба також працювати головою. Так, в тебе є певний алгоритм, за яким ти маєш йти, але як саме, що використовувати, треба теж думати. Інколи деякі дії недоцільні, а інколи їх може бути замало, бо ці стандарти розроблялись для інших країн, скажімо, Штатів та для інших умов. У них з поля бою винесли, кілометр проїхали на броні, швидше за все, колісній, а далі поранених забрав гелікоптер. Тобто те, чого у нас не може бути в необхідній кількості і близькості. Проміжки часу різні, тому це зовсім інша ситуація, і відповідно на перших етапах допомога має бути трохи інша. Ми собі такого дозволити не можемо, як НАТО в Афганістані чи Іраку.Добре, що у нас є стабпункти, спеціалісти, скажімо, більш-менш комплектні.
Але і тут дуже складне питання через те, що не міняють штат медиків: бойових медиків, фельдшерів, медсестер, я вже не кажу про лікарів (наразі невідомо, як часто міняють штат медиків – ред.). Є, наприклад, відомий батальйон К-2 в 54-й бригаді – вони виборюють право на розширення штату, щоб він був таким, який є зараз, або стане і буде ефективно працювати, чого не має у багатьох інших підрозділах. Так само є у нас чи в «Азові».
|
|
Потрібно робити такий штат, щоб ми дійсно могли ефективно працювати. Це стосується і медиків, і «літунів», та й інших нових або не дуже напрямів.
«Штатка» (штатний розпис – ред.) часто радянська, можна сказати, з якимось ранніми змінами в 90-х, і не тільки вона, а взагалі підхід до всього в армії (офіційних коментарів про це останнім часом не було, утім, у 2016 році Генштаб ЗСУ заявляв про намір запровадити сучасні підходи до оптимізації та уніфікації організаційно-штатної структури військових частин через те, що «досвід ведення бойових дій довів неефективність застарілих радянських підходів до визначення організаційно-штатної структури військових частин, які знижують їх спроможності до виконання завдань в умовах гібридної війни» – ред.). Так все залишати не можна в умовах сучасної інтенсивної війни. Лікар, якщо він без військової кафедри, легко може опинитися на посаді гранатометника (такі випадки описують в інтернеті, але офіційно цього не підтверджували – ред.). Але є військові частини, які це розуміють, і тоді він не на медичній посаді, але фактично працює на стабпункті або на медеваку, а можливо, десь на рівні роти.
А бувають, звісно, випадки, які можна було побачити в інтернеті, коли людину мобілізують, він потрапляє в армію, його ставлять, незважаючи на спеціальність, гранатометником. А він – анестезіолог чи хірург якийсь, теж був обмежено придатний, теж не має кафедри, і поки розберуться, це все займає час – час спеціаліста і ненаданої допомоги.
Війна вже інша і роботи для кожного медика стало більше
Але є випадки, що, навпаки, бригади мають некомплект по медиках, навіть зі старим штатом. І виходить дуже дивна річ, що фаховий медик десь із гранатометом бігає, і при цьому в іншому підрозділі не вистачає навіть медсестр, я вже не кажу про фельдшерів, тобто людей, які мають базову медичну освіту. Але схожі проблеми є й з бойовими медиками, які у цивільному житті займались зовсім іншими речами.
«Ми не знаємо, скільки звільнили, але бачимо – якою ціною»: ексклюзивний фоторепортаж із стабпункту на передовій
Штат різним буває. У бригадах більших – медрота більша, у менших – менша. Але в цілому теж бувають великі некомплекти. Як всі знають, найбільший некомплект піхоти, але це не привід відправляти в неї фахівців, наприклад, тих же водіїв, які вміють їздити на всьому. На медеваку треба вміти їздити, щоб людина вміла їздити з пораненим – він має бути гарним водієм. Не завжди так буває. Людина їздила на такому ж типі авто, але вантажному, і тому далеко не факт, що він буде гарним водієм на медичному авто.
Медики – ледве не ціль номер один
Всі ці проблеми насправді сукупні, і так само можуть і вирішуватись. Це командування батальйону, командування бригади. Навіть у нинішніх умовах ці питання можна вирішувати. Головне – правильно до цього підходити. І потихеньку більшість бригад до цього йде – вони розширюють штати, додають те, що їм треба, а інколи й прибирають, але насправді це не досить швидко відбувається. І дивно те, що є успішні бригади, в них новий штат, і що командування не намагаються усереднити цей досвід для всіх Збройних сил і хоча б частково ввести його в усі підрозділи, звісно, якщо це їм необхідно.
Виходить так, що «виклики і зміни», вони всі ті самі, негнучка, неповортка система, в якій досі не виникли повноцінні зміни, які назрівають вже 10 років, це проблема фахівців, їх навченості та штату для них, мало просто навчати бойових медиків, треба, щоб для них ще й посади були.
Окремо, звісно, говорячи про зміни у бойових медиків, порівняно з 2014 роком, – це навантаження. Війна вже інша і роботи для кожного медика стало більше.
– Війна дронів – чи змінила вона роботу бойових медиків? Як саме?
– На нас повпливала так, що ми без РЕБу стараємось нікуди не виїжджати. Залежно від ситуації і напрямку, того, хто стоїть навпроти, кількість дронів у них, артсистем тощо буде дуже різнитися. Але на теперішній час без РЕБу виїздити не можна, треба краще ховати машини, місця очікування чи обміну міняти, тому що в будь-який момент противник кудись переміщається або заїжджає якась нова група, в якої новіші антени чи ще щось, і воно далі долітає, відповідно, долітає до тебе. І ти не можеш вже стояти на тому ж місці, бо вони вже далі залітають, арта може по тобі і не стріляти, а от fpv точно прилетить.
– Тобто фактично медики так само є цілю?
– Більш того, вони – ледве не ціль номер один. І так насправді і було, тому все, що броня – кейсеваки й інше, первинна ланка, що забирає з поля бою, могла мати зелений або інший захисний колір, то на неї не наносять ані хрестів медичних, нічого, бо пріоритетом завжди буде машина з хрестом.
Ми бачили такі приклади в межах населених пунктів, коли знаємо, як військові, що літає якийсь «Орлан», а цивільні цього не знають. І в межах населених пунктів видно, де стоять цивільні медики, і літають «Орлани», наводить арту або ракети – і туди прилітає. Тому і для цивільних медиків, хто працює поблизу зони бойових дій, дуже небезпечно.
«Янголи війни»: як працюють бойові медики у гарячих точках (фотогалерея)
Цілять і по лікарнях – видно, що не долітають ракети десь 50 метрів, просто вибиває все скло тощо, але це заклади для цивільних. Місто живе, працює. Так, якась частина виїхала, можливо, половина, але все одно половина лишилась, і ці лікарні працюють. Далі обстрілюють, стріляють по лікарнях цілеспрямовано. При чому лікарні розділені, вони військових не приймають. Їх приймає десь лікарня далі від зони обстрілу. При цьому про це всі все знають. Умовно, завжди є якісь колаборанти, і навряд чи вони кажуть, що туди військових привозять, бо вони їх там не бачать, а в ту лікарню все одно прилітає.
Відповідно, бойові медики – рівня відділення, взвод, можливо, у деяких випадках роти – теж нечасто використовують знаки розпізнавання, саме медичні. Всілякі марксмени, снайпери теж можуть полювати на медиків.
– Як думаєте, з якими ще викликами через трансформацію війни, що прямо зараз відбувається, доведеться зіткнутися медикам на фронті?
Виклики залежать від того, яке направлення для розвитку наступальних дій буде обиратися противником
– Важко насправді прогнозувати. Просто дрони, «Мавіки» досить давно були. Ще з часів АТО, знаю, що були скиди, але такого було небагато. А FPV з’явились вже під час повномасштабної війни, і за останній рік просто переросли в таку масовість, що на деяких ділянках фронту їх навіть більше, ніж снарядів випускають.
В цілому в плані просто роботи нічого не зміниться. Поранення є поранення – що вибух від прильоту СПГ, що приліт FPV зі снарядом з РПГ. З медичної точки зору, нічого не зміниться. Можливо, зміниться тільки логістика. І відповідно, авжеж, я – не інженер, то, можливо, будуть якісь нові РЕБи чи ще щось на кшталт цього. Залежить від того, яке направлення для розвитку наступальних дій буде обиратися противником, тобто що вони далі вигадають чи ми вигадаємо, а вони потім у нас скопіюють.
Звісно, всі проблеми, які були завжди, вони ще довго будуть залишатись – недостатність кадрів, їх недостатня навченість, часто неповна матеріальна комплектність – це все нікуди не дінеться. І самою війною служба у війську не закінчується для медиків, є і так, скажімо, амбулаторна частина і паперова, від яких насправді залежить дуже багато. Але ми маємо адаптуватись до всього, знаходити рішення проблем, навчатись і рухатись тільки вперед.
У глибинах «Азовсталі»: фотощоденник бойового медика з бункерів оточеного заводу (фотогалерея)
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум