(Рубрика «Точка зору»)
Візиту Володимира Путіна до Китаю очікувано приділялося багато уваги. Й не тільки тому, що це був символічний візит – адже Китай став першою країною, яку російський керівник відвідав після свого «переобрання» (хоч, з іншого погляду, а куди ж йому ще їхати? Перелік країн, які може відвідати Путін, після нападу Росії на Україну значно обмежився). Але й також тому що путінська поїздка ніби вписувалася у довгу дипломатичну естафету.
Цій поїздці передували візити до Пекіну федерального канцлера Німеччини Олафа Шольца і державного секретаря США Ентоні Блінкена, візит самого голови КНР Сі Цзіньпіна до Парижу та його перемовини із президентом Емманюелем Макроном та очільницею Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн…
Могло здаватися, що голова КНР Сі Цзіньпіна, як лідер, який має можливість спілкуватися і з керівниками західних країн, і з Володимиром Путіним, здатний закликати російського президента до здорового глузду – тобто до припинення війни.
Слова про необхідність мирного врегулювання конфлікту в Пекіні справді звучали. Однак нам довелося переконатися, що китайське бачення такого врегулювання значно відрізняється від українського і західного.
Путін похапцем схвалив план і перед візитом, і під час свого перебування у Китаї
Вже напередодні приїзду Володимира Путіна до Пекіну міністерство закордонних справ КНР оприлюднило власне бачення закінчення війни, яке можна було схарактеризувати як план її заморозки без жодних гарантій безпеки й відновлення принципів міжнародного права, практично знищених Росією.
Гра у «миротворця»
І Путін похапцем схвалив цей план і перед візитом, і під час свого перебування у Китаї. Тому, що дійсно зацікавлений у перемирʼї або ж тому, що переконаний: Україна і Захід не схвалять таких пропозицій, а тому без зайвого ризику можна погратися у «миротворця». Ще й разом із китайським колегою.
Що дійсно ми могли спостерігати під час путінського візиту до китайської столиці – так це спільні спроби Росії і Китаю не стільки торпедувати Саміт миру у Швейцарії, скільки змінити його порядок денний, продемонструвати, що існують альтернативні плани врегулювання, звести саму ідею припинення війни до ідеї призупинення вогню.
Таке формулювання може створити для Китаю образ посередника у конфлікті, а для Росії – імідж «миролюбної країни». Однак для України воно не гарантує ані миру, ані безпеки.
«Інʼєкція» для країн Глобального Півдня
Проте такий підхід може бути своєрідною інʼєкцію для країн Глобального Півдня. Адже саміт у Швейцарії розрахований саме на їхню участь, бо ж лідери західних країн і без таких зустрічей підтримують український підхід.
Є символічним, що саме у день перебування Путіна у Харбіні президенти ПАР і Бразилії Сиріл Рамафоса і Лула да Сільва, два давніх приятеля Росії і Китаю, відмовились від запрошення на саміт.
І, насправді, це і є головною задачею Москви і Пекіна – понизити рівень участі, переконати у недоречності поїздки, зменшити кількість учасників, а на самому саміті добитися конкуренції мирних планів й ухвалення «беззубої» резолюції.
Путін і Сі докладають неабияких зусиль не стільки навіть для зриву швейцарського Саміту миру, скільки для підміни його змісту і перспективи
Тому що в такому разі Китай – тепер вже від імені багатьох країн «глобального півдня» – зможе нагадати, що Захід не впорався зі своєю миротворчою місією й альтернативи російсько-українським переговорам (під китайською егідою?) просто немає. Й саме заради цього Путін і Сі Цзіньпін докладають неабияких зусиль не стільки навіть для зриву швейцарського Саміту миру, скільки для підміни його змісту і перспективи.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум