Війна Росії проти України спонукала провідні західні музеї перекласифікувати Іллю Рєпіна з російського на українського художника після численних українських звернень. Так само й Казимира Малевича та Архипа Куїнджі. Але які є підстави вважати їх саме українськими художниками? Про це – в серії публікацій Радіо Свобода, яка починається з Іллі Рєпіна (1844–1930).
– Та що ж ви робите?!!! – вирвалось у мене, коли почав читати новину, що у Львові перейменували вулицю Іллі Рєпіна.
Але за мить заспокоївся, побачивши, що вулиця тепер буде називатись «Іллі Ріпина». Відлягло…
Ілля Рєпін (Ріпин) став для світових музеїв українським художником після початку великої війни Росії проти України. Незадовго до першої річниці масштабного нападу на Україну один з найбільш відвідуваних музеїв світу – Музей Метрополітен у Нью-Йорку – записав Іллю Рєпіна українським художником.
У січні 2024 року провідний фінський музей «Атенеум» також назвав Рєпіна українським художником – а це ж Фінляндія, в якій Рєпін прожив свої останні кілька десятиліть і там помер.
Ілля Рєпін почав своє повернення в Україну.
Народження
Деякі люди спокійно ставляться до місця свого народження. Ілля Рєпін – навпаки, він все своє життя обожнював рідний Чугуїв на Слобожанщині (нині Харківська область), де народився в 1844 році і прожив перші 19 років. Він туди часто повертатиметься згодом і мріятиме про переїзд назавжди, але з цим не вийде.
Там Рєпін почав малювати – був в іконописній артілі, але також, за деякими даними, малював і українські писанки, і на цьому заробив першу копійку.
Інформація, що його батьки ніби походили з-під Москви, неправдива.
«Насправді ніхто не писав при його народженні, він – українець чи росіянин. Було, що він з православної сім’ї. Але що точно можемо сказати, що з 17-го сторіччя його предки жили тут, на Слобожанщині, на Чугуївщині. А по лінії матері, рід тут з 1712 року – це кормові козаки», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Ольга Шевченко, заступниця директора Музею Рєпіна в Чугуєві.
Рєпін з дитинства чув українську мову, але потім йому говорити нею було важко. Через все життя він проніс любов до українських пісень, які любив і сам співати.
Ясно, що здобути якісну освіту художника в Україні тоді було неможливо. Тому, як і десятки інших талановитих українців, Рєпін молодою людиною їде в Санкт-Петербург, де з другої спроби таки вступає вчитись в Академію мистецтв. Цікаво, що в Києві своя Академія відкриється за часів УНР – в 1918 році.
«Дивак»
У Чугуєві, як розповідав мені один виходець з того міста, і досі ходять серед місцевих перекази, що Рєпін, навідуючись періодично до містечка, любив наймати бричку, брав друзів і катався з вітерцем, попиваючи оковиту…
Також він, наприклад, все життя спав при відкритих вікнах – навіть за зимових морозів у Фінляндії, і для цього пошив собі спальні мішки з хутра.
Був вегетаріанцем, любив частувати гостей у своїй віллі «Пенати» у Фінляндії супом із сіна та висушених трав.
«Знаєте, як у нас: якщо не такий, як всі, значить дивак», – каже, посміхаючись, Ольга Шевченко.
Українське коло
Цікавий один момент у петербурзькому періоді Рєпіна, коли він там викладав і активно малював.
«У них був такий своєрідний український гурток в Санкт-Петербурзі. До речі, Рєпіна там, у Петербурзі називали «хитрим хохлом», бо він умів свої роботи гарно запропонувати тому ж Третьякову чи іншим колекціонерам. Тобто, у нього навіть таке було прізвисько в Петербурзі», – розповідає в інтерв’ю Ольга Шевченко.
Все своє життя Ілля Рєпін приятелював із відомими українцями.
Його найближчим другом був український історик Дмитро Яворницький. Саме дружба з Яворницьким вплинула на інтерес Рєпіна до українського козацтва і Запорозьких Січей. Він ілюстрував історичні книжки Яворницького, любив розглядати колекції козацького антикваріату в історика. Також він ілюстрував українські повісті Миколи Гоголя.
Ідея намалювати картину «Запорожці» (вона більш відома під назвою «Запорожці пишуть листа турецькому султану») з’явилась у Рєпіна під час вечері в Катеринославі у Яворницького, коли в колі друзів читали вголос і реготали над копією козацького листа османському правителю…
«Запорожці» – це було романтичне уявлення про народ. Народ, який повний життєвих сил, який може сміятися над своїми ворогами, там всі велетні просто, всі красунчики, всі веселі, здорові. Це був такий романтичний образ, – каже в інтерв’ю кандидат мистецтвознавства Галина Скляренко. – Найбільше в Рєпіні мене привертає його цікавість до життя. Йому постійно були цікаві люди, було цікаве життя, і він його малював. Він був людиною дуже широких поглядів, дуже широкого сприйняття світу. Він нічого не відштовхував, він все брав, брав, брав».
На виручені від продажу «Запорожців» гроші Рєпін придбав віллу в містечку Куокалла, яке після отримання Фінляндією незалежності опинилося за кордоном (зараз це Рєпіно в Росії).
Рєпін приятелював з художником Миколою Мурашком (який відкрив київську рисувальну школу, яку ідейно та фінансово підтримував Рєпін), з композитором Марком Кропивницьким, з «націоналістом» часів УНР Євгеном Чикаленком, з істориком та філософом Дмитром Багалієм, який очолював Харківський університет, а також був мером Харкова. Часто приїздив гостювати до Василя Тарновського в садибу «Качанівка» і там же робив замальовки козацьких артефактів з колекції мецената.
Важливий момент – Рєпін був вчителем багатьох молодих художників і підштовхував їх до розробки в живописі української тематики.
Рєпін, якого називають «портретистом від Бога», намалював один з культових портретів Тараса Шевченка, якого він називав «апостолом свободи» і навіть був в оргкомітеті зі спорудження пам’ятника Кобзарю до сторіччя поета.
Цікава історія взаємин Рєпіна з радянською владою, яка відібрала в нього майно.
Як не намагались більшовики перетягти Рєпіна в СРСР, скількох кур’єрів не вислали до нього – художника це не переконало. Навіть прохання Ворошилова і розпорядження Сталіна не допомогло.
«Більшовиків він абсолютно не сприймав. Для нього була неприйнятною їхня влада. При цьому самі більшовики хотіли, щоб він повернувся, і вони різними методами намагаються його заманити. Обіцяли йому звання, майно, пропонували повернути раніше націоналізоване майно. Але нічого не працює, він не погоджується і залишається в Фінляндії», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода журналістка і дослідниця Анна Лодигіна, яка пише на тему деколонізації культури.
«Не віддавати, а брати»
Але як бути з тим, що Рєпін був українським художником, а водночас росіяни називають його «першим художником Росії».
Якщо Рєпін – український художник, то всю російську імперію малював український художник. І це надзвичайно цікавоГалина Скляренко
Адже Рєпін був автором багатьох картин і на російську тематику. Причому серед цих картин – і такий шедевр, як «Хресна хода в Курській губернії». Він малював також і революційні події 1905 року, і, серед інших, портрети Льва Толстого, Модеста Мусоргського, а також, наприклад, портрет царя Миколи Другого.
«Рєпін належить Всесвіту. Це потужний, цікавий художник, який перемалював всю імперію і зробив величезний внесок в культуру. Є така константа: великі культури беруть, маленькі віддають. Якщо ми хочемо бути великою, то маємо брати все, що так чи інакше з нами пов’язано», – каже мистецтвознавиця Галина Скляренко.
Ще в 1920-х роках була запропонована схема, кого вважати українськими художниками. Отже, хто народився в Україні, хто помер в Україні, хто навчався в Україні і хто щось малював про Україну.
Рєпіна в Петербурзі називали «хитрим хохлом», бо він умів свої роботи гарно запропонувати колекціонерамОльга Шевченко
«Я вважаю, що це дуже розумно. Бо протягом 20-го століття ми лише віддавали, а про попередні століття навіть годі й казати. А в 20-му столітті яка-не-яка була державність, але ми все одно постійно віддавали. Навіть коли вже отримали незалежність – ми ж теж постійно віддаємо»,– пояснює Скляренко.
«Але тепер потрібно переформатувати український мистецький простір. Бо якщо ми говоримо, що Рєпін – український художник, то всю російську імперію малював український художник. І це надзвичайно цікаво. Тут народилось стільки цікавих митців. І тут працювали, на щось впливали. І ми маємо все повертати, все залучати і нічого не віддавати, – каже Скляренко. – Якщо ми це зробимо – то це буде український художник, а якщо не зробимо – ну, то будуть волання, що у нас щось вкрали».
Співрозмовників Радіо Свобода не бентежить те, що Рєпін вчився і працював якийсь час в Петербурзі чи що малював і на російські теми.
«А хто не малював? Хто не малював?!! Ну, це ж час такий був. Ми не можемо судити ні художників, ні письменників сьогоднішніми мірками, судити тих людей, які жили в ту епоху. Не можна розглядати тих людей з точки зору нас сьогоднішніх і того, що ми знаємо про Росію», – пояснює Ольга Шевченко.
А Анна Лодигіна зауважує: «Але ж подивіться – Тарас Шевченко значну частину свого життя теж прожив у Петербурзі і теж вчився в Петербурзькій академії, писав також і російською. Але ми ж не говоримо, що Шевченко – російський поет! Так само й Рєпін! Нам треба його переосмислити, зрозуміти та усвідомити, що тоді були інші часи».
Козаки і бурлаки
Цікаво, що дві картини Рєпіна у поєднанні «Запорожці пишуть листа…» та «Бурлаки на Волзі» стали під час великої війни в Україні мемом. Їх активно постять поруч у соцмережах, ніби з натяком на свободолюбність України і покору владі російського народу.
«Насправді він не малював їх одна за одною чи паралельно. «Бурлаків» він малював, як закінчував академію, і це була одна з найперших його великих робіт, завдяки якій він став дуже відомим. Хоч в СРСР казали, що він реалістично зображував бідну долю людей, але сам Рєпін казав, що його вразили кольори – по чистому жовтому піску суне така хмара темна, чорна. Його вразили також характери», – розповідає Ольга Шевченко.
«Ну, а сьогодні, з висоти нашого знання, коли ми порівнюємо ці картини – то цей контраст впадає в око. Зараз ми так бачимо: вільна, розкута Україна і така рабська Росія. Але це ми так бачимо сьогодні, але не думаю, що Рєпін вкладав свідомо такий сенс», – додає вона.
Останній «Гопак»
Рєпін романтизував Україну, її козацьке минуле. В нього, сказати б, лежала душа до України – де б він не жив. Все своє життя він був чуттєво прив’язаний до України, кажуть дослідники.
Тут варто навести, скажімо, його лист в 1912 році щодо смерті українського художника Миколи Пимоненка: «Він був справжнім українцем і не буде забутий своєю батьківщиною за свої правдиві і милі, як Україна, картини».
Або як багато, наприклад, говорить про Іллю Рєпіна його лист до Чугуєва, коли вже стало зрозуміло, що життя він завершить за кордоном і не повернеться в Україну.
«Любі, милі земляки! Прошу вибачення за мою малограмотність в українській мові... Я дуже шкодую, що не в стані відповісти вам такою любою моєму серцю мовою дорогої України; прошу вас вірити у почуття моєї відданості й безкінечний жаль, що не можу переїхати жити в солодку, веселу Україну…» – писав художник.
Ці листи хоч і написані російською, але пересипані українізмами.
Останньою картиною Іллі Рєпіна була картина «Гопак», а перед цим він написав «Чорноморську вольницю» та «Гайдамака». Картину «Гопак» Рєпін писав вже лівою рукою, бо права заніміла. Картина написана не на полотні, а на лінолеумі.
«Гопак» незакінчений. Людина розуміє, що вона вже у віці, він доживає свої останні роки і йому цікава саме ця тема», – акцентує Анна Лодигіна.
В листі до Дмитра Яворницького сам Ілля Рєпін, який помер в 1930 році, писав про свою останню картину: «Я знову взявся за Запоріжжя! Ну, зрозуміло, знов пішла в хід уся Україна. З якою радістю і якимось родинним трепетом в серці, з жадібністю я перечитую все, що знайшлось… Незважаючи на старість, я натрапив на хороший сюжет: Січ, вся Січ у веселощах… Гопак… Вогонь Запоріжжя ще не згас переді мною».
Форум