Тиснути на «країну-викрадачку» закликає перша леді України, аби повернути депортованих дітей. Про це вона заявила в коментарі проєкту «Ти як?» (Радіо Свобода) під час міжнародної конференції «Війна Росії проти дітей» (Russia’s War on Children), що відбулася у Ризі. Метою зібрання був пошук шляхів системного повернення неповнолітніх українців з РФ.
Олена Зеленська також прокоментувала ситуацію навколо українських біженців за кордоном, наголосивши, що не можна силувати людей, які втратили все, повертатися в країну під ракетні обстріли і авіабомби. А також перша леді відреагувала на тезу про «втому від війни».
– Пані Олено, як Україна планує повертати українських дітей? Можливо, є вже якісь напрацювання зараз на конференції у Латвії? Зокрема, цікавить питання дітей-сиріт і тих, кого вже в Росії могли усиновити. На жаль, ми знаємо такий випадок.
Конференція покликана посилити голос демократичних країн, які об'єднуються, щоб повернути наших дітей
– Ця конференція покликана, перш за все, посилити голос демократичних країн, які об'єднуються для того, щоб повернути наших дітей. На жаль, говорити – це замало, але мовчати – це взагалі…змиритися з тим, що наших дітей вкрали.
Тому зараз продовжують напрацьовуватися механізми. І, я думаю, що сьогоднішня конференція, – ці кілька днів, де працюють і правозахисники з різних країн – це буде ще один крок до того, щоб коаліція із повернення українських дітей працювала ефективніше.
Коаліція створена за ініціативою президента України.
Розробляти конкретні треки, яким чином можна знайти дитину, яким чином її можна забрати
Спочатку була створена ініціатива Bring Kids Back UA. І саме наступний крок – це вже коаліція, яка об'єднала під головуванням, до речі, Канади, кілька країн, які зголосилися вести активну продуктивну роботу для того, щоб напрацьовувати механізми, юридичні в тому числі, щоб тиснути на країну-викрадачку.
Для того, щоб розробляти конкретні треки, яким чином можна знайти дитину, яким чином її можна забрати. І перевезти знову назад в Україну.
Наші правозахисники пропонують затвердити відповідну декларацію ООН
Сподіваюся, що сьогоднішні розмови підштовхнуть наших партнерів діяти швидше. Найголовніший наш ворог тут – це час. На жаль.
Тому що, по-перше, діти дорослішають. У нас немає року, немає двох, трьох. Ми маємо це розуміти.
По-друге, росіяни нас випереджають – в плані того, що, по-перше, вони вже забрали дітей. По-друге, вони спрощують процедури всиновлення. Вони спрощують процедури надання громадянства українським дітям.
Тобто зараз надати громадянство українській дитині в Росії можна всупереч низці законів Російської Федерації. І ми маємо діяти набагато швидше. Наші правозахисники пропонують затвердити відповідну декларацію ООН. Тому що цей документ, він би запровадив швидше виконання всіх механізмів, які можуть бути напрацьовані.
Головна емоція цієї конференції – я впевнена, вона буде у всіх – почути дітей
Але, чесно кажучи, головна емоція цієї конференції – я впевнена, вона буде у всіх – почути дітей. Побачити їх. Тому що вони не мають стати просто іменами, цифрами в статистиці. І це завжди має працювати на нас, дорослих.
Тому що, на жаль, людська психологія працює так, що коли ти не бачиш обличчя, не знаєш, ти просто дивишся документи, тобі так це не торкається, твоєї душі.
Тому сьогодні наш найбільший скарб – діти, які змогли приїхати. Дякуємо латвійській стороні, що вони влаштували для цих 19 дітей такий табір. Вони змогли відпочити і потім розповісти свої історії.
Сподіваюся, що для них це не було травматично, що вони нормально переживуть цей все ж таки стрес для дитини. Але їхні розповіді – це свідчення. Вони – важливі свідки.
– А оцей табір в Латвії – це…
– Табір створила фундація, яка називається «Дитяча лікарня», – латвійська.
До речі, хочу просто подякувати латвійським волонтерам, латвійським організаціям. Дуже багато робиться. Вони потужні, активні. І що мені найбільше подобається – вони точно розуміють, фокусовано допомагають.
Тобто організація «Дитяча лікарня» взяла участь в організації цього форуму. І також – для того, щоб дітям було комфортніше, вони могли спокійніше вже виступати під час конференції – їх запросили за шість днів перед конференцією, дали їм можливість відпочити.
Сподіваюся, те, що вони пережили, залишиться сторінкою в їхньому житті, яку вони перегорнули
Екскурсії, аквапарки, екскурсія президентським палацом – у них було тут все. Вони розслабилися, вони комфортно провели час разом зі своїми опікунами, батьками, у кого є.
Я учора з ними також зустрічалася. Чудові, приємні діти. Я дуже сподіваюся, що те, що вони пережили, залишиться тільки сторінкою в їхньому житті, яку вони перегорнули.
Будуть пам'ятати, але не буде це для них тією річчю, що змінили їхнє життя назавжди.
– Напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, що б ви хотіли сказати тим людям, які говорять, що вони втомилися від війни і що Україні потрібно йти на перемир'я? А також точаться дискусії щодо повернення українських біженців в Україну. Більшість з них – це жінки і діти. Яке б ваше звернення було до цих матерів як мами?
Дуже складно чути, що хтось втомився, коли ти перебуваєш у країні, яка в війні
– Дуже складно чути, що хтось втомився, коли ти перебуваєш у країні, яка в війні. Це ганебно, насправді.
Уявіть, друзі, як тоді втомилися ми! Втомилися від війни, не перебуваючи в безпеці, знаючи, що кожного дня твоє життя може обірватися. Насправді, це так.
Тому що сьогодні вночі, наприклад, знову Харківщина – авіаційна бомба знищила лікарню. І так може бути в будь-якому населеному пункті України.
Тому давайте будемо обережніше казати про те, хто втомився, а хто не втомився.
Це неправильно – силити людей повертатися, коли їм нема куди повернутися
Це неправильно – силувати людей повертатися, коли їм нема куди повернутися. Давайте будемо чесними.
Більшість наших вимушених переселенців не може повернутися додому, тому що їхній дім знищений.
Тому я впевнена, що демократичні країни не будуть робити різких рухів. Це наші партнери, це країни, які нас підтримують. І я думаю, що не треба хвилюватися через те, що будуть якісь недружні для України дії.
Порятунок дитини – це найважливіше для мами
Нашим жінкам я хочу передати: знаєте, ми всі об'єднані тим, що плекаємо терпіння зараз. Це найбільша цінність, найбільша наша риса, яка нас зараз може врятувати. Так, як і нас – в Україні, так і тих, хто поїхав через те, що хотів врятувати своїх дітей.
Ми всі в Україні розуміємо, що порятунок дитини – це найважливіше для мами. І наша мрія – щоб повернулися всі.
Розуміємо, що життєві обставини можуть бути різними, але ми дуже хочемо, щоб усі повернулися.
І розуміємо, що для цього потрібен мир, потрібен спокій, потрібне відновлення, щоб людям було куди повернутися, щоб вони були спокійні за своїх дітей, за їхнє виховання, за їхнє здоров'я.
І, чесно кажучи, ми з усіх сил працюємо над тим, щоб це сталося якомога швидше.
Історії убитих Росією українських дітей
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Форум