На окупованих Росією частинах Донецької та Луганської областей окупаційна влада знищила майже всю українську літературу. Натомість росіяни завезли туди 2,5 млн своїх книжок, повідомили в українському Центрі національного спротиву. Українські книжки окупаційна влада називає «екстремістськими», і створила спеціальний перелік заборонених книг, у якому є видання й іноземних авторів, зокрема письменників зі США та Нової Зеландії. На окупованих територіях не лише забирають книги з полиць, частину українських видань викидають як сміття або спалюють. Про це інформує «Голос Америки».

Фото мішків для сміття, які виставлені на вулицю, напаковані книгами, у вересні 2023 року оприлюднила українська міська влада Маріуполя. Директорка Центральної міської публічної бібліотеки імені В. Короленка в Маріуполі Вікторія Лісогор, яка після захоплення міста росіянами вимушено евакуювалася, впізнала на фотографіях заклад, у якому працювала»

«Ці мішки з книжками, які всі побачили, стоять на проспекті Миру, 93Б. Це якраз був відділ комплектування усіх наших бібліотек. Він не був пошкоджений унаслідок бойових дій», – розповіла бібліотекарка.

Вікторії Лісогор розповіли знайомі, які досі мешкають в окупованому Маріуполі, що бібліотеку зачистили так звані «молодогвардійці» – учасники руху в угрупованні «ДНР».

«Як вони кажуть, вони викидали сміття... збирали книжки, які там вціліли, а там практично все вціліло, бо там було приміщення без вікон... запакували в мішки та виставили все це за вікна. Куди вони їх потім поділи... я думаю, що вони їх просто повивозили, повикидали, бо, чесно кажучи, в тому стані.. вони під дощем там, здається, в мішках стояли... Але ми розгледіли, що там була Леся Українка, там був «Кобзар», – каже Лісогор.

Директорка розповіла, що до окупації в Маріуполі працювало 15 громадських бібліотек, y яких налічувалося 380 тисяч книг, близько 40% із них – українською мовою.

Після російського вторгнення в місто, в лютому 2022 року, чотири бібліотеки повністю були розбиті.

Сама Вікторія Лісогор у перші тижні повномасштабної війни ховалася від обстрілів у приміщенні центральної бібліотеки, в якій працювала. Тепер і ця бібліотека повністю зруйнована.

«Центральна бібліотека знищена. Було пряме бомбардування саме на центральну бібліотеку, там, де ми переховувалися. Пряме бомбардування відбулося, як тільки ми виїхали, через 2 дні. Там знищена і література, і техніка, і меблі. І якщо там хоча б щось збереглося, то витягалися книги лише російськомовні», – розповіла Лісогор.

Директорка центральної бібліотеки Маріуполя каже, що всі українськомовні книги в місті окупанти знищили. Їй розповідали знайомі, які залишилися жити в місті, зокрема, і про те, як окупанти зумисно спалювали книги.

«Коли стихли бойові дії, окупанти у дворі однієї з бібліотек, як розповідала моя знайома, яка проходила повз, кидали у багаття «Кобзар», горів «Кобзар». І вона їм каже: що ж вам «Кобзар» зробив? Пам'ятник же стоїть Шевченку в деяких ваших містах. А вони відповіли: «Ну ми ж не знали, що він екстреміст», – зазначає Лісогор.

Окрім знищення книг українською мовою, окупаційна влада на захоплених після повномасштабного вторгнення територіях склала окремий список так званої «екстремістської літератури», до якого внесла принаймні 365 видань.

За інструкціями, фото яких з'явилися в мережі, від бібліотекарів на окупованих частинах Луганщини і Донеччини угруповання «ЛНР» і «ДНР» вимагають забрати книги зі списку з полиць і скласти їх у коробки та мішки.

Як розповів генеральний директор українського Національного музею Революції Гідності, співкоординатор Штабу порятунку спадщини Ігор Пошивайло, в забороненому переліку є чимало видань про Революцію гідності.

«Я особисто бачив перелік тих бібліотечних видань, які рекомендовано російськими окупаційними владами до вилучення з бібліотек. Там, до речі, є видання Музею Майдану, зокрема, книжка Даніеля (Данила) Григорчука, українця американського походження з Чикаго, який написав роман «Міф та божевілля», роман про Майдан, про радянську комуністичну систему, знищення інакодумства... Воно рекомендовано до вилучення і знищення так само, як і інші видання про Майдан», – розповів Ігор Пошивайло.

За словами Пошивайла, існування такого «екстремістського» переліку – це ще одне свідчення того, що росіяни цілеспрямовано «затирають, зачищають нашу історію, і воюють, по суті, з нашим друкованим словом».

Письменник Даніель Григорчук внесенню до забороненого списку не здивувався. Хоча він народився у США, зростав і мешкає в Чикаго, проте часто відвідував Україну ще за часів Радянського Союзу і добре знає політику Москви.

«Наша книга розповідає про історію Євромайдану, а Росія старається стерти ту історію, бо Росія – це тоталітарна держава. Найкраще сказав письменник Джордж Орвелл у своїй книзі «1984», що це держава, де війна – мир, рабство – свобода, а брехня – це правда. Насправді я навіть трішки гордий тим, що заборонили мою книжку. Для мене це плюс. Я вважаю, що в тій книзі була правда, яку вони хотіли заборонити», – каже Григорчук.

У списку забороненої, зокрема, література про Голодомор-геноцид, довідники з історії України, художні і навіть дитячі книги. Наприклад, комікс новозеландської авторки Кейті О'Нілл «Принцеса+принцеса» про стосунки двох дівчат. У переліку «екстремістської» є також видання Левка Лук’яненка, Марії Матіос, Оксани Забужко, Олега Сенцова, Артема Чеха, Олександра Ірванця та багатьох інших.

Знайшла свої книги в забороненому переліку і письменниця-переселенка з Донецька Олена Стяжкіна.

«Я страшенно пишаюся. Коли цей список з'явився в мережі, я почала його читати і думати, що якщо не знайду там своїх книжок, то щось я в цьому житті зробила не так, щось я недопрацювала. І коли я нарешті дійшла до них, я була така горда. Я собі видрукувала цей клаптик, він лежить у мене на столі, і я знаю, що мені буде про що розказати онукам», – розповіла Стяжкіна.

В одній із заборонених книг Стяжкіної – «Стигма окупації. Радянські жінки у самобаченні 1940-х років» – розповідь про те, як на захопленій нацистами українській території вони знищували радянську літературу, яку місцеві жителі намагалися врятувати.

«Цікаво, що в мене одна з героїнь «Стигми» писала про себе такий виправдальний лист, що вона хороша і не співпрацювала.., і вона пише, що «коли німці прийшли вилучати книги з бібліотеки, то мене запросили як фахівчиню з хімії і біології, щоб я змогла оцінити якість цих книжок. І коли я побачила книжки Леніна, я обережно сховала їх в куточку, накривши іншими книжками». Тобто фактично зараз вони повторюють те саме, про що написано в тій книжці, яку вони вилучили», – каже Стяжкіна.

Зумисне знищення українських книжок може трактуватися як воєнний злочин, каже співкоординатор Штабу порятунку спадщини Ігор Пошивайло».

«Це може бути трактовано як воєнні злочини проти культури, проти людяності. Цьому насправді є дуже багато фактів. Треба довести справді зумисність подібних дій, що рашисти цілеспрямовано, окуповуючи наші міста, містечка і села, відбирають особливу літературу, яка стосується нашої ідентичності, незалежності, яка є патріотичною літературою для дітей і для дорослих. Подібно нацистам, книжкові колекції ретельно відбираються, виносяться у двори й публічно, показово спалюються», – зазначив Пошивайло.

Замість вилучених книг росіяни привозять свою літературу, каже Вікторія Лісогор: «Там цілі фури під'їжджають – «Чітайтє на русском язикє». Це Пушкін, Достоєвський, Барто, Маршак, Чехов, Лєрмонтов – тобто російські класики».

Оцінити масштаби втрачених видань на окупованих територіях наразі неможливо. Адже, крім літератури, яка постраждала безпосередньо від обстрілів, а також цілеспрямованого знищення окупаційною владою, книги ставали ще й засобом для виживання для мешканців Маріуполя у перші тижні повномасштабної війни. Під час холодів їх палили, щоб зігрітися.

«Коли були бойові дії, люди тягнули і меблі, і книжки на розпал багаття, щоб готувати їжу... Тобто, поки ми не потрапимо в Маріуполь, ніхто не скаже, скільки книг ми втратили. Але точно більш ніж половину», – зазначила бібліотекарка Вікторія Лісогор.