В Україні досі є проблема з якісною тактичною медициною – понад те, вона погіршується. Про якість навчання, труднощі із застосуванням навичок на практиці, дефіцит аптечок і обладнання говорять самі військові, бойові медики та парамедики з різних підрозділів та різних ділянок фронту, на цьому наголошують волонтери. А від високого рівня першої допомоги на фронті залежить, чи вдасться врятувати пораненого бійця у «золоту годину» – саме перші 60 хвилин тут є критичними.
Які навички з такмеду має опанувати кожен військовий, як зробити навчання ефективним, хто зараз цим займається і чому цього недостатньо, чи відбулась «декомунізація» такмеду в Україні – про це в інтерв'ю Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розповів Федір Сердюк, співзасновник PULSE, благодійного фонду, який займається розвитком тактичної медицини.
Залужний каже, Україні потрібні резерви, в такмеді – також
– Давайте почнемо з базового питання – що таке тактична медицина? Часто цивільні не розуміють різниці між нею та першою домедичною допомогою.
– Якщо виділити одну головну відмінність, то перша допомога – це порятунок в цивільному житті, коли так розпорядилася доля, і сталося щось екстрене та ургентне. Тактична медицина – це те, що допомагає нам продовжувати виконання бойових завдань.
– 10-й рік війни та майже 2 роки повномасштабного вторгнення, а військові, медики та волонтери кажуть про проблеми з якісною тактичною медициною – не всі бійці знають основу, бракує бойових медиків, обладнання. Чому це відбувається?
– Проблема не просто залишається, ситуація погіршується. Якщо під час АТО та ООС чисельність ЗСУ була в межах 100-200 тисяч людей, додамо ще підрозділи МВС, Нацгвардії тощо, то зараз українські ЗМІ згадують про кількість понад 1 мільйон осіб.
На це (погіршення ситуації з такмедом – ред.) є об'єктивні причини. По-перше, масштаби нашої війни. Друга причина – це наші legacy – «хвороби», що ми успадкували від СРСР. І третя – це вже помилки управлінські, які ми зробили зараз.
– Ви сказали, що порівняно з 2014 роком стало набагато більше людей, яких треба навчити тактичній медицини. Як це зробити? Як можна навчити всю українську армію тактичній медицині?
– Чесна відповідь – ніяк. Ніхто не знає. Світ зараз перебуває в такій точці, де багато чого відбувається, чого ще не відбувалося раніше. Наша війна безпрецедентна. Високопоставлені військові й наукові керівники шукають відповіді на ці питання. Тому що вчити за тими ж алгоритмами, які були раніше, таку кількість людей ми не можемо.
Вчити за тими ж алгоритмами, які були раніше, таку кількість людей ми не можемоФедір Сердюк
У нас немає спроможності, якщо ми говоримо про умовний мільйон людей, навчити їх за старою схемою швидко та якісно. Але я вважаю, коли йдеться про порятунок життя, то немає нічого неможливого. Треба просто пахати, навчати та працювати.
Є декілька підходів вирішення цієї ситуації. По-перше, створити навчальні інституції. Вони можуть бути національні-державні, національні-недержавні, міжнародні. Варіант з державними: військові академії, полігони, базова загальна військова підготовка, академії профільних міністерств та відомств – усе, що дотичне до медицини й війська, так чи інакше має проводити підготовку такмеду.
Щодо недержавних організацій, то тільки PULSE від початку повномасштабного вторгнення навчив більше 22 тисяч військових за різними програмами тривалістю від 8 до 96 годин і до місяця. Щоб ви розуміли масштаби навчання цих 22 тисяч – це як підготувати армію європейської країни в мирний час за базовим рівнем. А таких компаній, які можуть навчати такмеду, більше. Можуть бути питання до якості, формату, але вони є.
Міжнародне навчання: наші військові вчаться у Великій Британії, Естонії, Польщі – і всюди отримують військово-медичний компонент.
Крім того, є ж ще інші види навчання: онлайн, перепідготовка, підготовка інструкторів, які будуть всередині підрозділу. Ми не маємо відмовлятися від жодних цих опцій, але ставку я б зробив саме на зміцнення національних інституцій, благодійних і комерційних фондів.
– Чи вистачає людей, хто може навчити усього цього українську армію?
– Ні. Я не знаю, яких людей в українській армії вистачає. Підготовка інструкторів – це в нас болюче питання. Зараз наша організація та ще кілька фондів добиваються відкриття посад «інструкторів» в певних державних закладах.
Наша організація та ще кілька фондів добиваються відкриття посад «інструкторів» в певних державних закладахФедір Сердюк
Ми обираємо на ці посади людей разом з військовими, вони їх мобілізують, а ми навчаємо. Поява таких спеціалістів відкриває нові можливості. Але вважаю, що нам взагалі треба подивитися, чи правильно ми до підготовки ставимося як до явища.
Уявіть, ви – український командир: капітан, майор… У вас є людина, яка класно розуміється на тактичній медицині. Ви її залишите в частині, щоб вона навчала інших, чи застосуєте її навички в бойових діях, щоб цей професіонал рятував ваших людей?
Поки у нас інструктор не зможе займатися лише інструкторською діяльністю, а його будуть смикати – «вчити» – «воювати» – «вчити» – у нас не буде закрита проблема інструкторів.
А з іншого боку, яку пораду можна давати командиру, що має визначитися: залишити бригаду без фахового медика чи думати про завтрашню зміну, яку має підготувати цей інструктор? І це те, про що казав Валерій Залужний – нам потрібні резерви, зокрема інструкторські.
Читайте також: Пріоритет Залужного – резерви: у чому проблема, яких змін прагнуть військові та що пропонують експерти
«Беремо американську систему такмеду і її «натягуємо» на українські реалії»
– Якщо казати саме про навички… Ідеально підготовлений військовослужбовець, на вашу думку, що він має вміти після курсу тактичної медицини?
– Наша організація і Генеральний штаб ЗСУ з 2022 року визначилися, що ми беремо американську систему тактичної медицини і її «натягуємо» на українські реалії. Є ще певні дискусії, що ми беремо, що ні. Але глобальне рішення ухвалене – от американська система, косметично її змінюємо під себе.
– Що ця система пропонує?
– «Конвеєр», який починається з «травма людини» до «виписка з лікарні» (мається на увазі шлях пацієнта від місця поранення до шпиталю і надання допомоги на цьому шляху – ред). Це цикл, де є різні люди на різних етапах з різними ролями, але для кожної ролі чітко розписана відповідальність, що хто робить, як і де готується, яку несе з собою екіпіровку й оснащення.
Загалом в такмеді є чотири рівні, ми особливу увагу приділяємо першим двом і трохи третьому.
Перший рівень – ASM, All Service Members, всі військовослужбовці. Тут навички, які повинен мати кожен. Наприклад, тебе поранили, ти маєш вміти накласти турнікет, бо чекати когось, – можна просто стекти кров’ю.
Другий рівень – це боєць-рятувальник. Це людина, яка виконує якусь немедичну задачу – снайпер, гранатометник, кулеметник, – але він краще навчений такмеду, ніж всі інші в підрозділі. І він може бути таким собі медиком на мінімалках.
Третій рівень – це бойовий медик. Його основна робота – брати участь в бойових діях і надавати допомогу.
Тому залежно від того, про який з трьох рівнів ми говоримо, буде різний набір навичок.
– Яких навичок такмеду в Україні не вчать військових, а варто було б звернути увагу?
– Чим більше ти намагаєшся навчити людину, – якщо ми говоримо про військовослужбовця не на медичній посаді, – тим гірше ти їй робиш. Якщо в мене є година з військовими, ми годину будемо накладати турнікет. Якщо в мене є два дні, то ми два дні будемо накладати турнікет.
Звичайно, я трохи гіперболізую. Але є такий акронім в нашій справі – Keep it stupid simple, тобто «Роби це до тупого просто». Мене цікавить в підготовці військовослужбовців не досконалість, а хоча б нормальний рівень виконання базових речей.
Усі сфокусовані на теорії, на знаннях, а потім ніхто не розуміє, як діяти на практиці з цимФедір Сердюк
Окрім того, ми намагаємося організувати навчання таким чином, щоби воно проходило в умовах, наближених до тих, які людину чекають на фронті, щоб в складних умовах військові могли правильно діяти.
Натомість у нас є проблема, яка залишилася у спадок від радянської системи. Тобі дали довідник, ти його прочитав, і все. Тобто всі сфокусовані на теорії, на знаннях, а потім ніхто не розуміє, як діяти на практиці з цим. Ще часто намагаються «впихнути те, що неможливо впихнути» замість того, щоб зробити коротку та примітивну програму, але відпрацювати її до автоматизму.
– Часто мобілізовані, які пройшли базову загальну військову підготовку, вона ж БЗВП, вказують саме на цю проблему – знання і навички забуваються. Як досягти цього автоматизму, щоб потім під час бойових дій людина не забула, що і в якій послідовності вона має робити?
– Це абсолютно справедливе питання в тому сенсі, що будь-яка річ, якої ти навчився, може бути забутою. В армії США ти проходиш базову підготовку, – там є медицина (тренінг ASM може бути інтегрованим у базову військову підготовку – ред.), потім перед відправленням в зону бойових дій ти знову повторюєш такмед, ти приїжджаєш на місце, знову перевірка навичок.
Шляхом багаторазового повторення знань та навичок протягом твоєї кар'єри ти підтримуєш свою готовність. Немає сенсу очікувати від людини, яка вчилася 10 років тому, що вона все згадає і з легкістю повторить. Це містика і фантастика.
Друга річ, яка важлива, – це якість підготовки людей, яких мобілізували. Чим професійніші інструктори, чим краще обладнання, тим кращим буде результат. Тому, якщо коротко відповісти на ваше питання – щоб довести до автоматизму знання та навички із такмеду, потрібно інтегрувати його в підготовку військових, робити це постійно, починати завчасно і на різних етапах, різними каналами давати людям цю інформацію і якісно навчати їх, коли вони вже є військовослужбовцями.
Дивіться також: «Ми не знаємо, скільки звільнили, але бачимо – якою ціною»: ексклюзивний фоторепортаж із стабпункту на передовій
Розподіляй і рятуй
– Поговорімо саме про військовослужбовців, тобто про цей перший рівень, який мають знати всі, хто зараз боронить Україну. Що вони мають вміти?
– По-перше, вони мають розуміти тактичні умови й теоретичні засади надання допомоги. Як кажуть американці: «Гарна медицина в поганий час – це погана медицина». Ти, коли береш участь в бойових діях, в першу чергу, кулеметник або гранатометник. Тобто ти не маєш кидати ці обов'язки, треба розуміти, де, що і коли можна робити. Це перша річ. Сюди ж належить власна безпека.
По-друге, алгоритм MARCH (алгоритм, який визначає пріоритети та послідовність дій під час надання допомоги пораненому в бойових умовах – ред.). На мою думку, нічого кращого не придумали досі: масивні кровотечі, дихальні шляхи, дихання, кровообіг, переохолодження, травми голови й все інше, – на цьому алгоритмі працює увесь такмед, але рівень занурення буде інший.
Наприклад, ми маємо пораненого у взводі, в якого важка проблема з дихальними шляхами. Якщо я тренований за рівнем ASM, тобто маю мінімальні навички, я його переверну на бік. Моя робота завершена. Я для нього більше нічого не можу зробити.
Якщо я – боєць-рятувальник, і зі мною провели не два дні навчань, а як мінімум п'ять, я можу використовувати назофарингіальний повітропровід.
Якщо я – бойовий медик, то зі мною провели вже чотири місяці… Так, має бути чотири місяці, в реальності, в Україні, усе набагато швидше завершується. Тим не менш як бойовий медик, я можу вже застосувати хірургічне відкриття дихальних шляхів.
Розподілені й навички, і часові й ресурсні витрати. Кожен має займатися своїм.
– Звучить логічно і ясно. Але, наскільки я розумію, на практиці цей розподіл – хто і що може робити – складніший, і використовуються різні підходи. Все ж таки, хто і яку має надавати допомогу: де парафія солдатів, а де – бойових медиків?
У нас є один протокол надання допомоги, спільний для всіх ролей зараз. Ми маємо самі домовитися: хто і що робитьФедір Сердюк
– Давайте ми звернемось до Міністерства охорони здоров'я і скажемо: «Друзі, дайте нам чітку відповідь на це питання!». Я тоді буду суперщасливий. Я знаю, що вони таку роботу введуть зараз.
У нас є один протокол надання допомоги, спільний для всіх ролей зараз. Він американський. Там не написано, що робиш ти, я, між нами хтось. Написано, що має бути зроблено з пацієнтом, а далі вже є рекомендація, де кому зупинятись.
За американським стандартом, конверсію, тобто заміну вже накладеного турнікета на інший засіб контролю кровотеч, робить людина певного рівня підготовки, скажімо, бойовий медик. Ми ж вважаємо, що це має вміти робити кожен військовослужбовець. Бо з нашими масштабами війни, поки до медика доберешся, можуть вже бути великі проблеми зі здоров’ям.
А був би турнікет своєчасно змінений на тампонування і фіксацію бандажем за відсутності протипоказів не бойовим медиком, а звичайними військовими, звісно, в разі належної підготовки і контролю засвоєння навички, то все б було добре.
Дивіться також: «Янголи війни»: як працюють бойові медики у гарячих точках (фотогалерея)
Я вважаю, що ми маємо взяти американський стандарт і всередині домовитися, хто що робить. А крім того, адаптувати під кожен рід військ. Бо у нас у кожного своя «штатка», умови бойових дій, структура. От морпіхам де поставити стабілізаційний пункт? На Зміїному?
Нам треба самим домовитися хто і що робить, задати загальну канву, яку люди на місцях чи трохи нижче міністерського рівня адаптують під свої потреби та тактичні задачі.
– Трошки про наболіле – про правильні аптечки. Що все ж таки має бути у військових?
– Як взагалі з’явилася аптечка IFAK – Individual First Aid Kit? Чому всі так за ними полюють, хочуть, щоб військові мали? Бо американці провели дослідження, подивились, які бувають поранення. Вони відкинули смертельні поранення. Бо якщо воно смертельне, то яка різниця? Чим ти вже допоможеш? Відкинули несмертельне поранення, бо якщо він і так виживе, то це не першочергове. І залишилося поранення, яке називається «потенційно смертельне». Тобто ті, які можуть вбити, але це можна попередити, завадити цьому. І ось на останньому вони сфокусували тактичну медицину.
Далі – знову дивляться за статистикою. Левова частка поранень потенційно смертельних – це кровотечі, а тут найпоширеніше – кровотеча кінцівок. Який є у світі найефективніший засіб контролю кровотечі кінцівок? Турнікет. Додаємо ще гемостатичний бинт (бинт, просочений речовиною, яка допомагає зупинити кровотечу – ред.), пов’язку.
Тобто вони в аптечку поклали: засоби контролю кровотеч кінцівок і не кінцівок, засоби відновлення прохідності дихальних шляхів, засоби захисту дихання, оклюзійні наліпки, які герметизують грудну клітку в разі проникаючих поранень, декомпресійні голки (застосовуються у разі напруженого пневмотораксу – ред.) та pill-pack – набір ліків для одноразового прийому.
Усе інше, більш складне та детальніше обладнання, несе на собі той, хто вміє його використовувати – тобто медик підрозділу.
«Війна в Україні «підірвала» всі стандарти НАТО»
– Військовий досвід може мати вплив на перегляд підходів у тактичній медицині. Чи вплинула війна в Україні на стандарти НАТО щодо тактичної медицини?
– Війна в Україні «підірвала» всі стандарти НАТО. Це, знову, може трохи гучна заява, але я вірю, що це саме так. НАТО близько 30 років готувалося до глобальної війни з тероризмом. Це умови, які вони мали в Іраку, в Афганістані, в Лівії, де повністю твій повітряний простір, ти можеш спокійно пересуватися.
Війна в Україні «підірвала» всі стандарти НАТО. Це, знову, може трохи гучна заява, але я вірю, що це саме такФедір Сердюк
Немає такого, що 80 КАБів [армії РФ] (керованих авіабомб – ред.) тобі падає на голову, як у нас за добу на Херсонську область. Тобто це інші умови зовсім. І головне, до чого вони готувалися – випадків, коли людина була в патрулі і її підстрелили, або вона втрапила в засідку, або саморобний вибуховий пристрій здетонував, відірвав ногу.
– Тобто вони просто не були готові до масштабів війни в Україні?
– Вони роблять те, що прописано доктриною. Доктрина була: полюємо на терористів по всьому світу і ні з ким не воюємо. А на 10-й рік війни [Росії проти України] вони прокинулися. Бо виявляється, може бути війна, де буде горіти під Авдіївкою, як каже Генштаб ЗСУ, 40 танків за день.
Я не скажу, що у них вже глобальні зміни. Але вони опублікували минулого року нову стратегію НАТО, це ж зробили й американці. І вони вже дещо оновлені. Але головне вони дивляться уважно на наш досвід і потроху перебудовують свою систему: забирають авіаційну компоненту, думають над технікою, яка буде використовуватись, формують резерви тощо.
– Ваша організація провела навчання в Естонії. Чому саме Збройні сили Естонії були першими учнями української компанії? І чи є вже якісь домовленості про співпрацю з іншими країнами?
– Естонці швидкі нам допомагати. Всі знають, що вони дали 1% свого ВВП загалом на військову допомогу Україні. Але важливо, що естонці були одними з перших, хто ще у 2014-2015 роках разом із американцями заснував у нас тактичну медицину. Вони забирали наших людей на навчання до того, як це стало мейнстримом.
Естонці дуже мотивовані вчитись. Вони мають сусіда, який їм не подобається (Росія – ред.), у них хоча і маленька, але дуже керована армія. І головне – працює mission command. Це стратегія, за якої ти можеш приймати рішення, щоб бути успішним. І от їх рішення – ми співпрацюємо з українцями, для того, щоб покращитись. Воно робиться ось так. І у них така система, що ці рішення не має підписувати топ-посадовець.
Читайте також: Він урятував щонайменше 700 життів. Правда війни у розповіді бойового медика ЗСУ на позивний «Йода»
У нас взагалі спершу домовленість була на рівні молодшого оперативного тактичного складу. А коли ми вже купили квитки, то це вийшло далі – на рівень генералів. Загалом, естонці – швидкі, професійні й мотивовані люди. Але, як ви сказали, це перша ластівка, це тільки початок.
– Взагалі такий військово-медичний обмін з країнами НАТО, що він дає Україні?
– По-перше, це дає нам можливість, щоб партнери краще готували нас. Бо ми, повертаючись до вашого першого питання, спираємося на три ресурси: державний, приватний, іноземний. Іноземний важливий.
Закордонним військовим важко зрозуміти наш рівень підготовки, бо він різний залежно від підрозділуФедір Сердюк
По-друге, у нас є з ними негатив. Прем'єрка Італії сказала пранкерам, що є втома. І це факт. Втома є всюди, я думаю. Ми маємо бути цікаві, ми маємо бути дружні. Це медична дипломатія. Ми маємо віддавати борги тим, хто нас підтримує. Вони не зобов'язані нас підтримувати. Вони хочуть нас підтримувати.
По-третє, допомога в військовій сфері завжди ґрунтується на одній штуці: ми дамо тобі те, що ти зможеш використати. Закордонним військовим важко зрозуміти наш рівень підготовки, бо він різний залежно від підрозділу. Коли вони не роблять висновки за найкращими випадками, а розуміють комплексність нашої системи й задач, коли з ними хтось спілкується людською мовою, а не канцеляритом офіційного листування. Тоді, на мою думку, вони мотивованіші передавати нам більше обладнання.
Четверте. У нас буде величезна кількість ветеранів. Що ми будемо з ними робити? Влаштуємо їх в банк чи на пошту? Я вважаю, що це непогані варіанти, але вони не для всіх. Багато людей побачили кров, побачили врятовані життя, в них є досвід. Я хочу, щоб ці люди ставали професіоналами, влаштовувалися в консалтингові навчальні компанії, продавали свої послуги за кордон, так само, як американці приїжджали до нас і продавали нам свої послуги навчальні, і ми б бачили, що з цього вийшло. Це було б дуже круто.
Майбутнє українського такмеду
– Повернімося до українського такмеду. Ви згадували, що радянська спадщина в навчанні такмеду є проблемою. На якому зараз етапі декомунізація тактичної медицини в Україні? Чи можна сказати, що загалом вона все ж відбулася?
– Відбулася. Я, може, трохи мрійник, але вже спостерігаю такий собі ефект метелика. Я вірю: те, що в аптечці бійця, залежить від того, яким тоном генерал спілкується зі своїми підлеглими.
Ось я бачу пана Валерія Залужного. Я не хочу давати оцінок, ніколи з ним не спілкувався, але в західних медіа його представляють як доволі інтелектуальну людину з новим способом прийняття рішення. Чи впливає це на тактичну медицину? Однозначно на користь, бо якщо ти дозволяєш дискусію всередині, то в дискусії народжується покращення.
На управлінському рівні, – не буду називати прізвищ, – десь залишилося те саме, десь краще, десь щось змінюється. Останнє особливо стосується рівня окремих видів родів військ. Там, де є нові люди, де нове бачення, там і медицина зазвичай краща – ось це можна сказати напевне.
Я пам'ятаю, у 2014 році, коли я казав «турнікет», люди думали, що я лаюсьФедір Сердюк
Але знову ж наголошую, що Збройні сили неоднорідні. Я бачив фото зі стрілецьким батальйоном, де видали аптечки з джгутами Есмарха. А з іншого боку, коли я їхав естонців тренувати, то картина: захід України, глухе село, стоїть боєць, не знаю, якого підрозділу, але в нього є турнікет.
Я пам'ятаю, у 2014 році, коли я казав «турнікет», люди думали, що я лаюсь. А як його показував, була реакція: «Та в нас цього ніколи не буде, він коштує 25 баксів, забудь, навчи нас користуватися гумовими». Зараз принесеш гумовий, то на тебе дивляться, як на божевільного. Тобто, я вважаю, певною мірою у нас система змінюється. Але важливо, аби придбане обладнання не замулювало око. Те, що воно у нас є, не означає, що у нас все гаразд.
Тому сказати, що «декомунізація» такмеду дійсно відбулася, ми зможемо тоді, коли у нас не буде випадків, які нам не дають спати по ночах, бо людина могла жити, а вона померла.
– А як щодо майбутнього українського такмеду? Звичайно, можна говорити дуже багато і хочеться змінити все одразу. Але якщо казати про 2024 рік, наприклад, що можна змінити за рік?
– У нас величезні сподівання на нову команду Міноборони. Перша порада від нас – розробити дорожню мапу, що ми хочемо від тактичної медицини, як то кажуть, умовний маршрут пацієнта. Друга – ухвалити матрицю відповідальності: хто і за що має відповідати. Третя порада – це Task Force, робоча група з імплементації, яка буде працювати з турборежимом щодо розв'язання бюрократичних питань і straight to the point, тобто в комунікації з іноземними партнерами. Ось якщо вони зроблять ці три речі, то буде «вишак».
Ще ситуація з українським такмедом точно зміниться, якщо будемо нормально воювати. А я дуже на це сподіваюся. Бо якщо зможуть відпочивати підрозділи, то вони й готуватимуться, і навчатимуться, і зможемо робити резерви.
Я ніколи в житті начальнику медичної служби піхотної бригади, який сидить третій-десятий місяць в бліндажі, не зроблю ніякого зауваження. Бо він щодня рятує людей та щодня хоронить людей. І говорити про якісь реформи навчання в такій ситуації – це абсурд.
Повірте, те, що вони зараз взагалі це роблять: дають нам з бойових дій людей, відвозять на 50 кілометрів, де не дістає артилерія, ми там їх обережно навчаємо по хатах... Я перед цими людьми вклоняюся. Тому міністерство, дасть бог, зробить це. У них є потенціал для цього, я вірю в цих людей. А що буде далі, побачимо.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум