Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в широко обговорюваному есе для The Economist виокремив чотири основних чинника, які дозволять уникнути позиційної війни із Росією. Серед них – необхідність створення та підготовки резервів – солдатів та офіцерів, здатних виконувати бойові завдання замість тих, хто вже воює на фронті. Якщо коротко – головком пропонує збільшити кількість таких людей, розширити коло тих, хто готуватиметься до війни, створити системи контролю за їхньою підготовкою, а також впровадити «бойове стажування».
Донбас Реалії обговорили пропозиції Залужного та загалом тему підготовки бійців разом із діючими військовими ЗСУ, які проходили підготовку упродовж останнього року, а також військовими аналітиками. Головні підсумки: ні військові, ні експерти не оскаржують необхідність поповнення та ротації, але вказують на низку конкретних проблем, із якими стикаються українці під час мобілізації та навчання на полігоні. Можливо, через них Україна і постала перед дефіцитом бійців на фронті – та ризикує зав'язнути у війни на виснаження із Росією.
Розповідаємо, що назвали бійці та експерти найголовнішими «людськими» проблемами етапу підготовки у війську.
В часи повномасштабного вторгнення Росії українці багато обговорюють видовищні бойові дії, хвилюються за захисників, донатять та вже навчились знатися на видах західної техніки. А от «резерв» – слово, яке зовсім не на слуху, й навряд викликає у людей якісь емоції.
Натомість, генерал Залужний зазначає, що резерви є одним з визначальних факторів для перелому у війні. А президент Володимир Зеленський на початку року повідомив, що військове керівництво отримало завдання створити резерви, щоб захисники мали змогу відновлювати сили після бойових дій.
Що таке «резерви» під час війни і навіщо вони потрібні?
Є матеріальні резерви: боєкомплект, озброєння. Якщо ж говорити про людей – це військові, які забезпечують потреби ЗСУ в тилу, та ті, хто готується до служби.
Вони можуть посилити фронтовиків під час загострення (наступу, активної оборони) або замінити їх, щоб ті пішли на відновлення.
«Завжди, коли на певній ділянці фронту перебуває бригада, якась частина її перебуває в резерві. Якщо брати більші з’єднання (наприклад, оперативно-тактичне угруповання – ОТУ), то на другій-третій лінії можуть перебувати декілька бригад. Ці бригади посилюватимуть і оборону, і наступ», – пояснює військовий експерт Михайло Жирохов.
І аналітики, і генерал Залужний кажуть: війна перейшла до стадії позиційної, зокрема, через вичерпання резервів з обох сторін. Цей процес – природній і неминучий, і той, хто його «зламає» – отримає перевагу.
Які є проблеми з резервами, на думку Залужного?
1. Обмежені можливості з підготовки. Адже агресор тримає «на ракетному прицілі» навчальні центри та полігони на території України.
2. Обмежені можливості ротації підрозділів через брак поповнення. До слова, 27 жовтня, 12 листопада у низці міст України відбулися мітинги з вимогами демобілізації та ротації захисників.
3. Зниження мотивації мобілізуватися через законні можливості ухилитися від військової служби.
А ось що головком пропонує:
- Запровадити єдиний реєстр призовників, військовозобов’язаних і резервістів «Оберіг»;
- Збільшити військовий резерв;
- Створити автоматизовану систему контролю та обліку підготовки громадян до військової служби та національного спротиву;
- Розширити категорії громадян, яких готуватимуть до війська та національного спротиву;
- Запровадити бойове стажування: мобілізованих готуватимуть у досвідчених підрозділах.
Які проблеми у підготовці резервів бачать військові?
Донбас Реалії опитали солдатів і офіцерів – зокрема, інструкторів та військових, які навчались на полігонах по всій Україні упродовж останнього року. Ті відгуки, які ми почули зараз та отримували від захисників раніше, свідчать, що деякі проблеми можуть бути системними. Далі – основні запити, які українські захисники озвучували для покращення підготовки резервів, та їхня пряма мова.
1. Підтримувати мотивацію людей і відкинути радянське ставлення
Прийнято вважати, що нинішня хвиля мобілізованих набагато менш мотивована, ніж хвиля лютого-березня 2022 року, однак з цим згодні не всі бійці.
Багато із них акцентують, що головне – підтримати бодай ту мотивацію, яка вже існує у нових мобілізованих чи добровольців. Для цього треба переглянути радянські підходи до взаємодії з людьми та знайти системний підхід до майбутньої заміни чинних військових:
– Головне зробити так, аби люди не втратили і того, з чим прийшли. А з цим складно. Совкові підходи в «учєбках» відбивають мотивацію навіть в тих, хто її має. Що мається на увазі: дурні шикування (так, це й ще ризик), заборони абсолютно усього, а головне – групова відповідальність. Якщо є (а вони є завжди) «любителі» випити, порушувати якісь правила, то страждатимуть усі. Причому, самі винуватці зачасту не страждають. Чомусь в начальників навчальних центрів стійке бажання, аби порушників карав колектив, а не керівництво центру. На моральний стан впливає ставлення, наче там зібрали складних підлітків, а не дорослих людей.
– Вмотивованих стало менше, але все ж є. В більшості це молоді хлопці до 25 років. З немотивованими доводиться працювати більше. Найважливіше – відвертість, братерство і гарний лідер, який може повести за собою. Для більшості військова служба – це кардинальна зміна життя і зрозуміло, що вони бояться і не хочуть цього. Але це звичний процес адаптації, в цей час важливо підтримати, щоб людина не відчувала себе покинутою наодинці зі своїми проблемами. І це стосується не тільки керівництва, а й взаємин між солдатами. Значну роль відіграє лідер-командир: він може як змотивувати, так і відбити бажання.
– Річ банальна, але це варто описати: для мотивації мобілізуватися потрібні часові межі. Якщо людині кажуть, що він мобілізований і не захоче підписувати контракт, то давай два роки, наприклад, а далі – за бажанням (далі військовий описує, що в цей час інші люди знають, що замінять цю «хвилю» мобілізованих через певний час, а поки мають відстрочку – ред.) Я думаю, відсутність часових меж на тлі риторики про довгу війну дуже демотивує не тільки тих, хто у війську, але і тих, хто потенційно може туди потрапити. Якщо дивитись на це з точки зору державної політики, то якщо ми визнаємо, що це гра в довгу, то вже тут і зараз треба переводити на ці рейки мобілізацію. Я вже не кажу про таку, здавалось би, смішну річ, але я з нею стикався: молоді хлопці, що ще неодружені, але мали стосунки, втрачають їх, бо дівчата розуміють, що все, його хтозна коли чекати.
2. Налагодити медичне обслуговування на етапі навчань
Саме на полігонному етапі, судячи з відгуків військових, з меддопомогою існують найбільші проблеми – більшість кажуть, що все це разюче відрізняється від обстановки в регулярних частинах, де медпрацівник завжди доступний та налаштований допомогти:
– Це моя особиста проблема, бо маю декілька хронічних захворювань. Якщо забув свої ліки, то їдеш і купляєш. Нікого не цікавить, що в тебе болить, бо є завдання, яке треба виконати. Біг, відтискання, заняття, наряди тощо. Як приклад зазвичай описують ситуацію, що ти в окопі і кричиш ворогові, щоб він почекав, поки в тебе перестане боліти коліно. Деякі ходили з температурою тижнями. Мій гайморит лікували тиждень парацетамолом, допоки не відправили у шпиталь на «швидкій» з температурою під 40 та кривавим гноєм з носу.
– Все залежить від того, куди потрапиш. У мене в «учєбці» був жахливий медпункт. Там всім було абсолютно пофігу на проблеми бійців. А в частині (тобто після розподілу в бойову частину – ред.) все добре: реагували на всі скарги.
– По хронічним хворобам – так (є проблеми – ред.). Але я був свідком і того, що вже на полігоні люди намагаються «відкосити», посилаючись на те, що щось прихопило, але це симулянти, а буває – дійсно прихоплює. Тож тут питання до ВЛК та критеріїв відбору. Що теж – тема неоднозначна, бо при загальному рівні здоров'я населення – здорових не набереш. Тут ще тема з військоматами та корупцією, бо ВЛК може зробити висновок, що не дуже-то він і годний, а рекрутер пише, що годний, бо вже з якимось годним порішав, що той «не годиться».
Хоча, така проблема є не в усіх навчальних центрах:
– Медицина є, і допомагають безкоштовно. Всі неважкі випадки вирішують на місцях. Якщо щось складне – то відправляють в госпіталь. Якщо є якісь хронічні хвороби, краще зібрати собі власну аптечку і взяти все необхідне з собою. При потребі, в більшості випадків, командир зможе допомогти її поповнити.
3. Посилити психологічну підготовку
Відгуки про неї різняться від полігону до полігону. Плюсом, певно, є те, що вона в принципі існує на нинішньому етапі розвитку війська, а у підрозділах запроваджені посади психологів. Разом із тим, військові кажуть, що часто підготовка є формальною:
– Мають працювати психологи. Вони наче і є, але постійної роботи з людьми я не помічав. Складно підготувати до того, що на тебе чекає. Але це робити треба. І ще треба працювати з тим, що людям доведеться надалі бути в колективі 24/7. Для когось це нормально. Але не для всіх. Це може гнітити не менше, ніж обстріли і важка праця.
– Люди бояться загинути. Якщо хтось скаже інакше – не вірю. І це нормально. Тут треба якось пояснювати, що так, ризик є. І він немаленький. Але загинути можна і в тилу, доки триває війна. І що далеко не всі у війську знаходяться на нулі. До того ж, варто вчитися, тримати себе в формі та не нехтувати правилами. Дуже часто гинуть через те, що просто на правила «забивають».
– Що стосується стресових станів, то цьому таки вчать під час курсу базової військової підготовки. Знайомлять зі станами, в які може потрапити військовослужбовець, і як опановувати свій страх.
– Якщо до війни ти приходив на службу в частині приблизно на рік-півтора, то ти встигав проявити себе, заслужити повагу, познайомитися близько з командирами – то в «учєбці», куди ти прийдеш на місяць, всім начхати на тебе, твої проблеми, ніхто тебе не вислухає, ніхто не допоможе. Заступника комбата з морально-психологічного забезпечення я бачив лише раз чи два, коли він привозив капелана.
Один зі співрозмовників говорив, що стикнувся під час навчань з комунікацією, яка, на його думку, прямо суперечить «підготовці до стресу» – однак це може бути «багом» лише одного навчального центру:
– По приїзду в центр перше, що нам кажуть, – не звикати один до одного, бо 75 відсотків з вас загине. Не знаю, як в інших військах, але нам (штурмовикам –ред.) щодня казали, що ми всі (більшість) будемо вбиті. Військкомат ще пришле. І все в такому дусі.
4. Зробити справедливим процес мобілізації
Електронні черги й облік, військовий рекрутинг та чесна ВЛК – аби мобілізовані не сприймали призов, як рулетку.
Й одразу кілька людей відзначили: на етапі зборів їм бракувало інформації про те, що реально може знадобитися:
– Поки це буде оця радянське система з «кабінетиками, рішалами та непонятками», то це буде лише псувати всю мобілізаційну систему, корумпувати її та демотивувати. Аж до того, що перетворити її на якусь подобу ЦНАПа з електронними чергами, електронним військовим квитком, онлайн-записами і подібним. Мені здається, що треба запровадити своєрідну систему військового HR, максимально незалежного у підпорядкуванні. Зараз є оці ініціативи типу Lobby X Army (рекрутингова платформа – ред.), але це має бути масштабовано.
Плюс, навчання на суперпотрібні спеціальності. Ось є школи, куди ходиш два рази на тиждень упродовж місяця, отримуєш ази спеціальності та папірець, з яким ідеш, коли отримуєш повістку, а тебе зобов'язані розподілити. При чому, це не так, що захотів пішов, а це як запорука виживання, як щеплення чи миття рук.
– Необхідно більше інформувати мобілізованих людей в ТЦК. Якісь короткі пам'ятки, що з собою взяти на навчання, права та обов'язки військовослужбовця.
– Чому мобілізований дізнається про те, що йому потрібно мати та знати, з ютубів та, у кращому разі, від друзів військових? Перед відправкою людина має бути проінструктована, що і для чого їй треба мати.
Цікаво, що, попри суворі умови, до яких мусять адаптовуватися мобілізовані на полігонах, мало хто з наших співрозмовників вважає побут топ-проблемою. Навіть більше, акцентують: ці труднощі полегшать майбутню службу в бойовому підрозділі, де умови, швидше за все, будуть кращими.
«Навчальні центри і по забезпеченню, і по умовах дуже різняться. Я, чесно кажучи, навіть проти, щоб аж сильно покращувати там умови, бо людину треба адаптувати, що буде «не сахар», – каже нам військовослужбовець, який проходив навчання на півночі країни.
«Поступово треба звикати до спартанських умов», – додає «випускник» з півдня.
Що треба зробити: бачення експертів
Ми поставили запитання про те, що потрібно змінити у підготовці резервів ЗСУ, військовому експерту Михайлу Жирохову та генерал-майору ЗСУ, керівнику ГО «Аналітичний центр вивчення і протидії гібридним загрозам» Сергію Савченку. Ось їхні рекомендації:
1. Захист полігонів від ударів: посилити контррозвідку, розосередити там де, це можливо
Адже через те, що у РФ не «на відмінно» працює космічна розвідка, агресор збирає інформацію про активності на полігонах через агентурну мережу.
«Пам’ятаєте, прилітало і по Десні, і по Яворову, і по Старичам. Тобто зібрати разом 200, 300, 500 людей, не говорячи вже про бригаду (2500 людей), у нас немає можливості. А готувати групи по 50-100 людей немає сенсу: адже потрібне бойове злагодження на рівні роти, на рівні батальйону, на рівні бригади», – зауважує Михайло Жирохов.
Поряд з цим потрібні нові методики підготовки, які б не передбачали збирання великої кількості людей в одному місці без нагальної необхідності.
Що точно – так це те, що не можна збирати особовий склад у казармах: людей треба, як у бойових умовах, розосереджувати, каже Сергій Савченко. На сьогодні більшість полігонів на цей принцип – перейшли.
2. Виділити окремих командувачів, відповідальних за резерв; посилити роль місцевої влади
Військкомати, призов, територіальна оборона, підготовка резервів: усе це об'єднується під командувачами, які керують одночасно і бойовими операціями.
«Ці задачі – надзвичайно складні. Для того, щоб їх вирішити, треба працювати 28 годин на добу. Олександр Сирський (командувач Сухопутними військами - ред.) не може одночасно керувати угрупованнями сил і вирішувати ці завдання. На мій погляд, таким людям, як генерал Сирський, Олександр Тарнавський (командувач угрупованням військ «Таврія» – ред. ) треба надати посади на рівні заступника Головнокомандувача ЗСУ, члена Ставки, який би керував цими процесами. А на посадах, на яких вони до цього перебували, повинні бути люди, які б виконували ті функціональні обов’язки, що покладені на ці військові організми», – каже Сергій Савченко.
На його думку, в підготовці резервів більшу роль мають відігравати місцеві адміністрації, адже ТЦК не в силі з невеликою кількістю людей виконати це завдання.
3. Змістити пріоритет на поповнення бойових підрозділів
На думку Михайла Жирохова, одним зі способів вирішення проблеми ротацій може бути не формування нових – а доповнення досвідчених бригад.
Деякі нові бригади при спробах замінити ними підрозділи з передової виявлялися «менш стійкими». Такі випадки добре відомі військовим аналітикам та воєнкорам.
«Тоді командування було змушене повертати на місце «старі» підрозділи. Коли колектив згуртований і провоював півтора роки – туди краще додавати найбільш мотивованих з числа мобілізованих. Наприклад, створити ще один батальйон. А не брати мобілізованих (разом з офіцерами, які востаннє бачили солдат 30 років тому) і робити з них бригаду», – зазначає Жирохов.
4. Створити мотивацію до мобілізації і привести до ладу ТЦК
Щоб стати військово навченими резервами, підготовку мають пройти всі українці: і депутати, і міністерські чиновники, і люди, які мають бронь від мобілізації, вважає Сергій Савченко. Це підвищить мотивацію до мобілізації. Але держава повинна мати реєстр потенційних призовників і реєстр навчених резервів.
Законні можливості не мобілізуватися мають, наприклад, студенти. «Українці після 30 років, яких зараз сотнями тисяч зараховують до вишів, – це неправильно, – наголошує Михайло Жирохов. – Потрібно робити якусь диференціацію у рамках законодавства. Також не додають мотивації йти воювати новини про втрати через недостатню підготовку офіцерів та некомпетентні накази. Ще один демотиватор – корупція у ТЦК. І треба думати, як все це вирішити на державному рівні».
Рішення, за словами експертів, – автоматизовані бази та реєстри, висока кваліфікація працівників ТЦК та лікарів ВЛК, захищеність електронних баз від хакерських атак угруповань, підконтрольних Кремлю.
5. Переглянути вимоги до фізичної та вогневої підготовки
У минуле мають піти радянські статути, які писали винятково під 18-20-річних хлопців.
«Потрібний диференційований підхід до фізичної підготовки. Адже не кожна немолода людина зможе пробігти, наприклад, 3 км у повній викладці. Тому деякі мобілізовані ще на етапі підготовки набувають міжхребцевих гриж та інших захворювань», – зазначає Жирохов.
6. Перетворити ТрО на базу підготовки для регулярних військ
Наразі територіальна оборона – окремий рід військ. Але може бути й інша схема, вважає Сергій Савченко.
На його думку, тероборона має стати проміжною ланкою між мобілізованими та бойовими підрозділами у складі Сухопутний військ. Схематично це може виглядати так: резерви, які підготували в навчальних центрах, залучають до лав ТрО. Ці підрозділи готуються до штурмів, проходять бойове злагодження, але виконують завдання тероборони у своїх містах.
ТрО в такому разі можна використовувати для ротації частин, що воюють тривалий час.
«Але, коли потрібно перейти до штурмових дій, ця бригада вже підготовлена, навчена. Її забезпечують важким озброєнням (бронетехніка, артилерія) і спрямовують на виконання завдань… Не треба проводити ротації за рахунок тероборони, яка озброєна лише автоматами», – переконаний експерт.
____________________________________________________________________________
Натомість, у Росії теж існують проблеми з резервами – які країна-агресор вирішує по-своєму – просто набором нових людей. «Росія втратила щонайменше 150 тисяч загиблими. У будь-якій іншій країні такі втрати зупинили б війну», – зауважує генерал Залужний, аргументуючи ті кроки, які повинна зробити Україна, щоб вийти з позиційної війни.
Агресор, попри запевнення президента РФ Володимира Путіна про завершення часткової мобілізації у жовтні 2022 року, не припиняє приховану мобілізацію. Таким чином, Кремль постійно створює резерви для війни з Україною. Але його проблеми, попри разючу перевагу в кількості населення, не менші, ніж у України, кажуть аналітики.
Журналісти ресурсу Важные истории та дослідники Conflict Intelligence Team підрахували: кожний п’ятий мобілізований росіян не прожив і двох місяців після вручення повістки. А ресурси РФ для підготовки резервів, пише головком ЗСУ, обмежені.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум