Як змінився Херсон за рік після звільнення від окупантів? Як місцеві жителі згадують період російської окупації і чи залишаються жити у Херсоні попри щоденні обстріли? Завдяки чому українські військові змогли звільнити правобережну Херсонщину і що потрібно для деокупації лівого берега? Про все це читайте в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- 11 листопада виповнюється рік, як українські військові звільнили Херсон. Того дня синьо-жовті прапори з’явилися у місті вже зранку. Не чекаючи офіційних повідомлень про деокупацію, до центру Херсону почали виходити місцеві жителі з українськими стягами. Ввечері 11 листопада президент України Володимир Зеленський підтвердив, що спеціальні підрозділи ЗСУ вже перебувають у місті, а інші сили – на підступах до Херсону.
- Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний, своєю чергою, тоді повідомив, що операція зі звільнення Херсону тривала від початку вересня. Він подякував Силам оборони України за «надзусилля» і закликав пам'ятати про ціну деокупації.
- Росія оголосила, що перекидає свої війська з Херсону на лівий берег Дніпра 9 листопада. На той час командувач військами РФ в Україні Сергій Суровікін до останнього звітував, що російська армія начебто успішно протистоїть усім спробам наступу ЗСУ, але визнав, що Херсон та прилеглі населені пункти неможливо повноцінно постачати. 11 листопада минулого року Міністерство оборони Росії заявило, що всі їхні військові вийшли з Херсону і переправилися на лівий берег Дніпра, при цьому начебто «не зазнавши жодних втрат».
- Відступаючи, російські окупанти замінували майже все місто. У Херсоні не було фактично електропостачання і зв'язку. Після відходу з правобережної Херсонщини армія РФ почала регулярно обстрілювати цей регіон.
«Другий день народження»
Як змінилося життя херсонців за цей рік, яким вони пам'ятають період окупації і звільнення міста від загарбників? Про це «Новини Приазовʼя» поговорили з місцевим жителями. Одна з них – Діана Никитюк.
Вона перебувала в Херсоні під час окупації і продовжує там жити попри щоденні обстріли. Звільнення свого міста вона називає «другим днем народження».
10 листопада я навіть думати не могла, що завтра ми прокинемося у вільному ХерсоніДіана Никитюк
«Те, що було рік тому, для мене це абсолютне щастя просто. Ці відчуття – це реально подих свободи, це мрія, про яку я не могла мріяти, яка зі мною трапилася, насправді неочікувано було. Бо 10 листопада я навіть думати не могла, що завтра ми прокинемося у вільному Херсоні. І ці відчуття вони вплинули на моє життя і вплинуть ще не раз», – поділилася херсонка.
За її словами, нікому не побажаєш того, що довелося побачити під час окупації та після неї – місто цілодобово перебувало під російськими обстрілами майже рік.
«Вже, мабуть, і немає такого району, який не страждав би від цього. Відчуття з цього приводу дуже складні. Якби у мене запитали – прожити рік в окупації або бути обстріляною, я б обрала бути обстріляною. Краще свобода така, ніж оте рабство», – зазначила вона.
«Хочу згадати життя без вибухів»
Волонтерка розповіла, що захоплюється роботою місцевих служб, які, попри небезпеку, продовжують безперебійно працювати у Херсоні.
«Люди, які продовжують працювати в рятувальних, медичних службах – це герої, залізні, стальні люди. Я не можу передати словами свою вдячність до них. Водії тролейбусів, комунальники – я не знаю, як вони це витримують насправді. Особливо коли маршрутки, тролейбуси потрапляють під обстріли», – зазначила вона.
Я навіть забула, що таке життя без вибухів. Я б хотіла пригадатиДіана Никитюк
Жінка зауважила, що не збирається залишати Херсон і поділилася своєю мрією.
«Я зараз мрію про якийсь такий спокій. Я мрію відвикнути від вибухів, оце моя мрія, мабуть. Бо жити в цьому складно. Організм адаптується, я насправді звикла, я навіть забула, що таке життя без вибухів. Я б хотіла пригадати, що таке життя без вибухів», – поділилась вона.
Діана каже, що в Херсоні її тримає любов до міста та батьки: «Я відчуваю, що це моє місто і я маю тут бути, тут жити, маю чекати поки всі повернуться, поки життя повернеться і я просто не уявляю себе в іншому місті».
«Головне в окупації – це легенда»
Ще один співрозмовник – Владислав Недоступ. Він був бійцем херсонської територіальної оборони, яка захищала місто у перші дні повномасштабного вторгнення Росії. Зараз Владислав працює в Силах оборони України й займається волонтерством.
Під час окупації Херсону був учасником руху спротиву. Каже, що в той період найціннішим було – це інформація про розташування сил окупантів.
Без легенди дуже важко і твої ризики дуже сильно збільшуютьсяВладислав Недоступ
«В місті було дуже багато місць, куди можна було вдарити й знищити дуже смачні цілі, як то кажуть. Але була заборона, тому що цивільні. Наші не стріляли там, де поруч були цивільні. А накрити можна було багато за весь цей час. Головне в окупації – це легенда. Без легенди дуже важко і твої ризики дуже сильно збільшуються. Я зазвичай ходив із рюкзаком. Удавав, що іду за покупками. Намагався менше контактувати, менше з кимось якось говорити, завжди з собою був телефон-«порожняк», який повністю був з російською сім-картою, російськими телеграм-каналами», – розповів херсонець.
Під час окупації Владиславу довелося проходити перевірку документів, його спиняли на вулиці представники Росгвардії, розповідає чоловік. Те, що Росія піде з правого берега, він був упевнений.
«Мінімум було всяких обшуків, останній місяць окупації окупантів більше турбував тотальний пограбунок міста. Я зібрав до себе зброю – та, що в мене була, і просто готувався, не знаючи до чого, просто відчував себе як в якомусь володарі перснів – зараз останній момент якогось мого життя, така золота осінь, чудова погода. Не передати словами, який це букет емоцій, надії, сподівань», – каже Владислав.
«Довіра до ЗСУ залишається»
Політолог із Херсону Дементій Білий розповів нам, що багато місцевих жителів після звільнення міста відчували справжню ейфорію. Втім, зараз на настрої херсонців впливає безпекова ситуація.
«Херсонці продовжують сподіватися на перемогу і довіряти ЗСУ. Це є найголовнішою опорою в наші найтяжчі часи – довіра до ЗСУ. Але на сьогодні Херсон потерпає від щоденних бомбардувань, ми бачимо, як руйнується наше місто, як гинуть люди.
Не може бути нормою життя відчуття, що ти можеш загинути щосекунди. От у нас кілька днів тому жінка похилого віку загинула просто біля свого під’їзду і подружки її були поранені, бо вони сиділи на лавочці біля свого під’їзду, куди прилетів цей снаряд. Тобто до цього не можна звикнути. Іде уже сильне психологічне навантаження на людей, люди не витримують цього навантаження і відчувається втома», – поділився він тим, які вирують зараз настрої у Херсоні.
Про недовіру до міської влади
Міська влада намагається забезпечити життя Херсону в складних умовах, але місцеві жителі все одно їй довіряють мало, каже політолог.
Треба дати людям більше свободи, щоб вони могли виживати в цих умовахДементій Білий
«Щоденно нам повідомляють про те, що відремонтували чергове укриття, обладнали його, але все одно у людей залишається така недовіра. Немає роботи. Хоча в Херсоні наш місцевий бізнес починає потроху розвиватися – щоденно у нас відкриваються нові якісь заклади або якісь нові установи.
Але з негативних моментів – ми бачимо, як та ж міська влада намагається боротися зі стихійною торгівлею, заганяти людей на ринки, куди потім прилітають російські снаряди та ракети. І це підриває довіру в розумність дій влади, чи влада розуміє, що вона робить? Це впливає на той низький рейтинг. Насправді треба дати людям більше свободи, щоб вони могли виживати в цих умовах», – вважає він.
Ситуацію могло б покращити певне перезавантаження місцевої влади у Херсоні, зауважив Білий.
На його думку, вже є доцільним відновити роботу міських рад, щоб депутати вирішували питання бюджету, контролю за ним – як використовуються всі ці бюджетні кошти, й розподілити повноваження.
«Щоб нашу владу, херсонську, не уособлювала одна людина – начальник МВА, а уособлював представницький орган нашої Херсонської територіальної, міської громади», – пояснив політолог.
Херсонці пильно відстежують новини з фронту, сподіваючись на звільнення лівобережної частини області й всієї України, додав політолог.
«Сподіваються на те, що буде звільнено лівий берег, що будуть звільнені, по-перше, прибережні громади: Олешки, Гола Пристань, села які поблизу. Ми щодня читаємо зведення бойові, слухаємо те, що розповідають очевидці подій і чекаємо на такі оптимістичні повідомлення з лінії фронту. Але ми бачимо, як це важко дається. Якою ціною. Ми розуміємо цю ціну, чекаємо на перемогу, щоб ворог був відкинутий за межі кордону нашої країни, щоб був звільнений Крим», – додав він.
«Прорахунки армії РФ»
Народний депутат України родом із Херсону, полковник СБУ Роман Костенко розповів «Новинам Приазов’я», що російські військові, коли захоплювали правобережжя, зробили некоректний розрахунок сил і засобів, які їм були потрібні для просування.
Вони думали, що їм докинуть військ і вони все-таки вийдуть на Миколаїв, Одесу, на Придністров’я і МолдовуРоман Костенко
«Вони пройшли лівобережжя і практично на правобережжі почали зустрічати спротив, найбільший вони зустріли під Миколаєвом. Далі вони просуватися не змогли, вони були зупинені, викинуті за ріку Інгулець і потім вже багато факторів впливало. Вони зрозуміли, що далі йти не можуть, вони перейшли до стратегічної оборони на цьому напрямку. На початку вони думали, що їм докинуть військ і вони все-таки вийдуть на Миколаїв, Одесу, на Придністров’я і Молдову. У них був такий план, але цього не сталося», – згадує Костенко.
За його словами, військові РФ бачили, що українські сили оборони накопичують війська і здобувають маленькі перемоги.
«Маленькі перемоги були у вигляді форсування річки Інгулець і захоплення плацдарму в районі Давидового Броду і це вже робило перемогу росіян такою крихкою», – каже Костенко.
Важливу роль у звільненні правобережної Херсонщини зіграла робота американських артилерійських систем HIMARS, зазначив він.
«Могли діставати до Антонівського мосту і Новокаховської дамби і поступово їх тримали під контролем і руйнували. Далі росіяни намагалися робити якісь понтонні переправи, в тому числі і якісь баржі ставили для забезпечення, їм це допомагало на якомусь етапі, але повністю не задовольняли потреби. ЗСУ, Сили оборони України постійно їх пригнічували, це було питання часу, коли? Вони нічого практично не досягли тими масштабами, якими вони зайшли», – наголосив військовий.
Що потрібно для звільнення лівого берега?
Для того, щоб звільнити лівобережну Херсонщину, українським військовим потрібно більше ресурсів, каже депутат.
Потрібні ресурси, спеціальна техніка, люди, зброя, артилерія, авіаціяРоман Костенко
«Форсувати річки досить важке і дороге задоволення. І в плані втрат, і в плані взагалі ресурсів і фінансів. Це, мабуть, одна з найскладніших речей, яку можна робити. Особливо, коли річки заміновані. Так само як і замінована територія, наприклад у Запорізькій області. Ми форсували два місяці свого часу річку Інгулець, вона завширшки 25 м, глибиною 2 метри. Переправи максимум були по 40 хв, по пів години, тільки побудували, щоб перекинути, й туди прилітає.
Це було дуже складно, поки не накопичили і не зробили такий достатній плацдарм, щоб противник відчув загрозу. А Дніпро в найменшому місці – 280 метрів і глибини тут не 2 метри, зовсім інший підхід, зовсім інші ресурси, інша техніка потрібні. Тому потрібні ресурси, спеціальна техніка, люди, зброя, артилерія, авіація», – пояснив Костенко.
- Збройні сили України в жовтні-листопаді 2022 року звільнили всю правобережну частину Херсонської області включно з обласним центром. Відтоді прилеглі до Дніпра райони Херсонщини стали обʼєктом майже щоденних обстрілів з боку російських військ, які зберігають контроль над лівобережною частиною області, за винятком невеликої території, яку відбили Сили оборони України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум