Раптово загинув у тилу: як в Україні розслідують смерть у війську – на прикладі справи Максима Косонога 

Як встановлювати правду, знайти винних, відновлювати справедливість, коли стається самогубство або вбивство в армії? Військо – закрита структура, і злочини, вчинені серед військовослужбовців, розслідуються досить складно. Юристи кажуть: Україні потрібно терміново удосконалювати систему військового слідства і правосуддя. Адже в умовах повномасштабної війни життя в армії стосується великої частини суспільства.

У серпні 2023 року солдат Нацгвардії Максим Косоног загинув на посту на одному зі стратегічних об’єктів Дніпропетровщини. Його справу кваліфікують як самогубство, у той час як рідні мають підстави підозрювати вбивство.

З чим стикнулась дружина військовослужбовця, намагаючись з'ясувати обставини загибелі чоловіка? Як відбуваються розслідування подібних справ? Які важелі впливу на ситуацію є в потерпілих? Донбас Реалії аналізують цю проблему на прикладі трагедії, що сталась із Максимом Косоногом.

«Ще вранці ми обговорювали плани на майбутнє»

Військовослужбовець Національної гвардії Максим Косоног був досвідченим бійцем: він півтора року прослужив в АТО, бував у гарячих точках Донбасу, потім – працював на шахті в рідному Павлограді, а у вересні 2021-го сам підписав контракт на службу в Нацгвардії. Початок повномасштабної війни чоловік сприйняв спокійно, каже його дружина Альона Косоног: не боявся й готувався, що його можуть відрядити на фронт.

«Напередодні початку повномасштабної війни він був у своїй військовій частині, на об’єкті. 24-го повідомив мені, що почалася війна. Деякі речі у нас були готові, сумка його, військовий одяг, бо їх почали готувати до цього раніше. 25 лютого їх відправили на один з блокпостів, вони були на охороні два чи три місяці, потім повернули назад, до частини. У лютому 2023-го їм повідомили, що вони всі повинні бути готові на відправку. Ми купили йому бронік і навушники, я зібрала медикаменти. Він готувався. Він був готовий, що рано чи пізно їх відправлять. У червні вони проходили двотижневу підготовку, навчання, і ми вже розуміли – або кінець липня, або в серпні вони їх відправлять. Для нього це була не перша війна. Він не боявся йти на війну», – каже жінка.

7 серпня вранці вона востаннє спілкувалася з Максимом, згадує Альона. Того дня стало відомо, що він є в списках на відправлення. Говорив спокійно, єдине – хвилювався, що Альона на спеці з двома дітьми гуляє містом.

«О 10-й ранку він мені написав повідомлення, зробив скріншот з їхньої групи, де він був у списках, – хто буде відправлений на фронт. Того ж дня зразу після нашої розмови я знайшла в інтернеті шолом, аптечку, замовила, скинула йому посилання. Востаннє ми з ним розмовляли об 11:19. Він був спокійний, єдине – дуже хвилювався за нас. Надворі було спекотно, а ми з дітьми після лікарні гуляли в парку. А він спитав, чи ще довго гулятимемо, бо спека. Він ніколи не повідомляв, хто стоїть з ним на посту, а того дня написав мені ім’я і прізвище хлопця, який з ним стояв. Їхні пости розташовані за 500-800 метрів один від одного, хлопці іноді сходяться докупи і спілкуються. Цей хлопець стояв на сусідньому посту. Він також був у списках на відправлення. Я не здивувалася. Я подумала, що він мені написав його дані, щоб, коли їх відправлять і не буде зв'язку, я змогла б зв’язатися з ним. Дивно не було, бо всередині 2022 року він вдома мені записав у блокнот номери телефонів, прізвища й посади командирів, замполіта, діловода, номер роти, номер батальйону, щоб у мене була вся інформація», – каже Альона.

Напередодні, згадує жінка, вони обговорювали з Максимом майбутнє, будували плани. Хотіли продати своє авто і, доклавши грошей, купити новіше. Замість квартири мали намір придбати приватний будинок і навіть вже знайшли варіант. У листопаді повинні були дати відпустку – родина хотіла провести її в Карпатах, дізнавалися про путівки.

«Говорили й про найближчі плани. На 11 серпня була запланована в дитини операція, він мав приїхати 9 серпня на вихідний, планували з’їздити в Дніпро, в аквапарк. А 19 серпня у нього мав бути день народження, планували покликати друзів. Також ми планували третю дитину… Як людина, як будує плани на майбутнє, могла накласти на себе руки?..», – розповідає жінка.

Удень 7 серпня її світ зруйнувався, каже Альона. О 14 годині їй зателефонувала психолог і повідомила про смерть чоловіка.

Розслідування: вхід кулі ззаду, вихід спереду

До Альони одразу ж приїхали батьки: мама забрала дітей, а з батьком поїхали до військової частини. Там їм озвучили дві різні версії того, що сталося.

«Версії, як це трапилося і як вони його знайшли, були дуже різні. Спочатку психологиня сказала, що він не вийшов на доповідь з поста і таким чином туди вирушила їхня оперативна група – і його знайшли. А військовий сказав, що почули постріл – і оперативна група знайшла Максима мертвим. З військових зі мною на наступний день спілкувався лише замполіт. Командир роти зі мною не спілкувався, я його навіть взагалі не бачила», – говорить жінка.

Впізнання тіла відбулося 8 серпня. Альона з батьком приїхали до моргу, але охоронець їх не пропустив. Тіло чоловіка до розтину бачив лише адвокат.

«Ми викликали наряд поліції, викликали адвоката, я подзвонила командиру роти, приїхали двоє військових, дуже довго вирішувалося. Адвоката пустили. Адвокат бачив його тіло до розтину, вийшов і сказав: такі пошкодження він сам собі не міг завдати. Я вірю цим словам...», – говорить вона.

Сама Альона змогла подивитися на мертвого лише після розтину. Говорить: здивувало, що в потилиці чоловіка був крихітний слід від кулі, а на чолі величезна, вже зашита рана. З цього вона зробила висновок, що стріляли ззаду. Здивувало жінку й те, що золотий ланцюжок чоловіка, який їй віддали в морзі, був порваний, а частину його особистих речей взагалі не повернули.

«Коли провели розтин і мене пустили до моргу, перше, що я побачила, – його зашита голова. Можна сказати – хрест-навхрест, аж до очей. Ззаду на потилиці я побачила – мені його голову підняли, показали – там маленька така кругла рана. Це ж ясно: вхід від кулі буде маленький, вихід – великий, бо розриває тіло. У нього розірване чоло… Під правим оком у нього був синець. Права рука, пальці були пухлі. Коли я намагалася оглянути все його тіло, то військовий медик взяв мене за руки й просто звідтіля вивів. Сказав, що Вам не потрібно там нічого дивитися», – каже Альона.

У висновку судмедекспертизи, говорить вона, усе те, що вона помітила, не описано. Вказано лише – забій головного мозку, черепно-мозкова травма, вогнепальне поранення. Точного виду зброї та де був вхід кулі – немає, говорить жінка. Відтак зараз вона чекає на додаткову судово-медичну експертизу.

«У висновку вказаний список можливої зброї – мовляв, поранення завдане з дробовика, автомата, ще чогось. Цілий список – і нічого конкретного! Це не кінцевий результат, це нам так сказали – мовляв, видали вам цей документ, аби ви могли поховати Максима, а далі – ще одна експертиза, яка може тривати і місяць, і кілька місяців, бо, як нам сказали, експерти завантажені», – говорить Альона.

Поховали її чоловіка в Павлограді і без військових почестей: як самогубця.

«У мене дуже допитувалися в морзі, коли я вирішила його ховати. Я кажу: «Як це – коли? Слідство йде, ми будемо з адвокатом їхати до слідчого, ознайомлюватися з матеріалами справи, як я можу вирішити, його ще не можна ховати, може, ще якісь експертизи». Натякали, що треба швидше. З військової частини – те саме. 8 серпня військові вже замовляли в ритуальній службі труну й хрест. На похороні було два-три солдати. Без військових почестей… Сказали: «Які можуть бути військові почесті, якщо він самогубця». А я кажу: «З чого такі висновки? Слідство не завершено», – каже жінка.

Справу про загибель Косонога розслідує поліція Павлограда. Радіо Свобода на початку жовтня 2023 року надіслало інформаційний запит правоохоронцям, аби дізнатися про перебіг слідства й отримати коментар щодо сумнівів дружини загиблого в самогубстві, але відповіді наразі не отримало.

Як розслідують військові злочини в Україні та що робити потерпілим

Жодної відкритої статистики загибелі українських військовослужбовців внаслідок інцидентів у військових частинах чи на постах у тилу наразі немає.

Правозахисник з Дніпра, юрист Правозахисної групи «Січ» Ілля Шиян коментує Донбас Реалії: у нього в роботі від початку повномасштабної війни було три схожі випадки. В усіх трьох він разом з родичами загиблих бійців подавав запити до органів слідства й вимагав повторної судово-медичної експертизи.

«Перше, що мають робити потерпілі, тобто родичі загиблих, – уважно ознайомитися з висновком судово-медичної експертизи. Якщо випадок кваліфікували як вбивство чи самогубство і є якісь сумніви, то треба звертатися за ще однією експертизою. В державній установі, іншій, – це буде безкоштовно або ж у приватній структурі, за гроші. Зі структурою треба укласти договір. Після цього потрібно звернутись із клопотанням до слідчого або прокурора,щоб влни напоавили зразки на повторну експертизу. Зразки біоматеріалу людини зберігаються в державній установі упродовж трьох років, тобто їх можна досліджувати повторно.

Якщо поліція була на місці події, а це зазвичай відбувається саме так, мав бути складений протокол огляду місця подій. Його теж можна затребувати. У протоколі мали б зазначити, якщо це самогубство, що поруч з тілом лежала зброя – має бути зазначено, яка саме. А в судово-медичній експертизі має бути вказаний калібр зброї, з якої було здійснено постріл», – пояснює Ілля Шиян.

За словами юриста, у випадку, коли факт самогубства не викликає сумніву, можна клопотатися про притягнення до відповідальності посадовців військової частини.

«У мене був один такий випадок. Йдеться про службову недбалість командування військової частини. Військовий частині було відомо, що військовослужбовець має схильність до самогубства, мав діагноз психічного захворювання, але це ігнорували й всіляко заминали, його відправляли в наряди, хоча мали б комісувати. Двічі він намагався накласти на себе руки, перебуваючи на службі, його врятували, привезли до лікарні, де він зарізався», – розповів Ілля Шиян.

Україні потрібна спеціалізовані слідчі органи для розслідувань інцидентів у війську – юрист

Правозахисник каже: розслідуванням злочинів, скоєних у військових частинах, наразі займається, зазвичай, поліція. Слідчі, які не спеціалізуються на таких справах, іноді проводять слідчі дії вкрай формально. Ця сфера також дуже бюрократизована, говорить він, і пробуксовування в розслідуванні таких справ пов’язана з двома факторами.

«Перший – дуже застаріла система документообігу в ЗСУ: там досі всюди папірці – і табелі про зброю, й акти службового розслідування, накази. Вони десь кладуть документ і потім шукають по два-три місяці. Я пишу скарги до Міністерства оборони, бо впродовж 30 днів маю отримати документ, але ситуація не змінюється. Друга проблема – як вбивство, так і самогубство в переважній більшості випадків розслідуються Національною поліцією України. Це та категорія справ, які дуже проблематично розслідувати, вони базово вважаються програшними. І тому слідчі часто виносять постанову про закриття провадження. У мене був такий випадок – боєць загинув від алкогольної інтоксикації. 14 червня він загинув, а 15-го слідча закрила справу, і при цьому не повідомила про це родині. Про те, що кримінальне провадження закрите, ми дізналися тільки наприкінці вересня. Ми оскаржили постанову про закриття», – розповів він.

Такі випадки, каже правозахисник, мали б розслідувати спеціалізовані слідчі органи, яких в Україні поки немає.

«Існує Державне бюро розслідувань, але там йдеться про злочини військових, пов’язані з майном, порушенням дисципліни, бійки у військовій частині тощо. У ДБР працюють не слідчі по військових справах, а слідчі по корупційних справах, справах службової недбалості, і слідчі ДБР так само, як і поліції, дуже неохоче беруться за справи військових. А в поліції велике перенавантаження. В одного слідчого може бути 50-100 справ зовсім різної спеціалізації, і 10-12 тисяч гривень зарплати – ще й мотивація дуже слабка за таку суспільно значущу роботу. В Україні назріло створення спеціалізованого слідчого органу. Приміром, у Німеччині є цілий підрозділ поліції, який спеціалізується на розслідуванні злочинів, скоєних військовослужбовцями. Неважливо, що це, – вбивство чи крадіжка, важливо, що суб’єкт, який скоїв злочин – військовослужбовець», – зазначив Ілля Шиян.

«Хочу захистити честь мого чоловіка!»

«Були різні ситуації, а він завжди: «Так, Зай, все буде добре, ми все вирішимо, ми прорвемося». Я зараз, як сліпе кошеня. Мені треба навчитися жити без нього», – ділиться Альона відчуттями після трагедії.

Її гнітить, що попри сумніви в обставинах того, що сталось, її чоловіка називають самогубцею: «У нас не таке велике місто, і є люди, які навіть не знали нашу родину, а живуть плітками... Я хочу захистити честь мого чоловіка!»

Вона додає, що психологічний стан Максима був стабільним не лише на її власний розсуд: незадовго до смерті чоловік проходив психіатра й психолога – це було потрібно для усиновлення дитини Альони від першого шлюбу. Зараз Альона чекає на висновки повторної експертизи. Кримінальна справа не закрита.