Доступність посилання

ТОП новини

Чому «культурного фронту» не існує


Боєць ЗСУ під Андріївкою. Донбас. 16 вересня 2023 року
Боєць ЗСУ під Андріївкою. Донбас. 16 вересня 2023 року
(Рубрика «Точка зору»)

Днями українське суспільство знову жваво заговорило про роль діячів культури під час війни, прозвучали навіть абсурдні максими про «Азовсталь» і Кліщіївку, які буцімто є і перед знаковими фігурами української культури в цей складний час.

Дозволю собі висловити кілька думок з цього приводу, але зроблю це знеособлено, адже тут важливі не так прізвища, як ціннісні концепти.

Співставляти фронт із сидінням на сцені в європейській столиці – блюзнірство.

Отож, мало що мене бісить так, як фрази про «культурний фронт». Бо в цьому словосполученні є приниження і для фронту, і для культури водночас.

Фронт – один. На ньому гинуть, травмуються, калічаться, звідти якщо й виходять цілими, то психологічні наслідки переслідуватимуть людину до кінця життя.

Порівнювати чи співставляти фронт із сидінням на сцені в європейській столиці, яке природно переростає в звану вечерю у дорогому ресторані в колі вишуканих осіб – блюзнірство.

Кадр з відео бою під Кліщіївкою. Донецька область. Серпень 2023 року
Кадр з відео бою під Кліщіївкою. Донецька область. Серпень 2023 року

Культура – важлива

Але це не означає, що культура неважлива, несуттєва. Значною мірою саме культура допомагає нам формувати міжнародну коаліцію на підтримку України й отримувати західну зброю. Бо завдяки культурі світ дізнається про українців, бачить нас як рівних, усвідомлює, що російські заяви про неіснування українського народу – нацистська маячня.

Так, якщо на Сході наша незалежність виборюється в окопах, то на Заході – в оперних ложах і університетських аудиторіях.

Завдяки культурі світ дізнається про українців

Бо побачивши, якою багатою й сучасною є українська культура, осягнувши, якою складною й древньою є українська історія, західний реципієнт (який є виборцем і впливає на політику свого уряду) усвідомлює, яким страшним і всеосяжним є російський злочин проти українців, бачить контури реального (й розтягненого на століття) геноциду в цій страшній війні.

Наслідком є емпатія і відчуття солідарності, яке конвертується у підтримку зброєю. Тож культура впливає, це без сумніву.

Зрозуміло, не слід применшувати вплив культури і всередині країни. Саме вона цементує суспільство, прокладає невидимі містки між регіонами й людьми, створює не просто уявну, а цілком конкретну спільноту, яка сама себе окреслює – ми. Проводить лінії поділу з чужими, здійснює демаркацію ментального (чи менталітетного?) кордону, що на карті стає кордоном державним.

Пам'ятник Тарасу Шевченку, пошкоджений обстрілами російських військових під час масштабного вторгнення Росії до України. Бородянка, 6 квітня 2022 року
Пам'ятник Тарасу Шевченку, пошкоджений обстрілами російських військових під час масштабного вторгнення Росії до України. Бородянка, 6 квітня 2022 року

Росіяни невипадково знищують ракетами українські музеї й театри, вивозять награбовані експозиції й колекції, спалюють книжки зі шкільних бібліотек, у пориві оскаженілої зневаги стріляють в українські пам’ятники, як було з монументом Тарасу Шевченку у Бородянці.

Знищуючи українську культуру – бодай ту матеріальну, до якої можуть дотягнутися руками й кулями – вони руйнують підвалини існування українського народу, його окремішності, торують собі стежку до стирання меж і наступного поглинання українців у сифілітичному імперському тілі Російської імперії.

Культура є запереченням війни

Тож, повторюся, культура неймовірно важлива – і не тільки під час війни. Але словосполучення «культурний фронт» ображає й принижує культуру, бо заперечує її первісну функцію. Культурний фронт за суттю є оксюмороном, бо культура є запереченням війни.

Суттю війни є знищення, антонімом до війни є (с)творення, культура.

Війна – це руйнація, вогненний хаос, що знищує людей, тварин, рослин, загалом землю і Землю як планету. Знищує невидиме – соціальні зв’язки, віру в людство, емоційний і психічний стани, піддає корозії основи людяності. Тому запереченням війни не є мир. Мир – це лише проміжна точка між війною і її справжнім антонімом.

Бо якщо суттю війни є знищення, то антонімом до війни є (с)творення, культура.

Через це мене й дратує подання слів «культурний фронт».

Культуру – з огляду на історію нашої цивілізації і український контекст – краще порівнювати з полем. Сіянням і вирощуванням, осілим способом життя, який і творить противагу кочовому варварству, роботою на довгу перспективу – в очікуванні жнив і врожаю.

Сьогодні час фронту, але фронт воює за те, щоб після війни для нашого народу настав час культури, час творення.

Не плутаймо і не знецінюймо обидва ці поняття – і фронт, але також і культуру.

Андрій Любка – письменник, волонтер

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • Зображення 16x9

    Андрій Любка

    Український поет, прозаїк, есеїст. Автор восьми книжок, лауреат літературних премій «Дебют» та «Київські лаври». Твори перекладені на понад десять мов, окремими книжками виходили в Австрії та Польщі. Живе в Ужгороді.

XS
SM
MD
LG