108 днів у полоні російської армії, побиття й психологічний тиск, утримання в ізоляторі в Оленівці. Все це пережив житель Маріуполя Сергій Лінь, коли на початку повномасштабної війни взявся волонтерити – евакуйовувати з міста людей. Сергія звільнили дивом. Зараз він продовжує волонтерську роботу – доправляє гуманітарку й забирає жителів з деокупованих територій. Водночас чоловік досі не має статусу колишнього цивільного заручника й не отримав від держави жодних компенсацій.
До повномасштабної війни Сергій Лінь, виходець з Молдови, був приватним підприємцем у Маріуполі – власником служби таксі. Дружина, син, донька бізнес, обслуговування великих компаній – все йшло добре, каже чоловік. Ніч на 24 лютого 2022 року він ночував в офісі, о 5-ій ранку йому постукав у двері один зі співробітників: «Почалася війна». Чоловік спав лише годину й спросоння не повірив, ліг досипати.
«З собою взяв наплічник в надії, що повернуся»
«Прокинувся від вибухів, офіс почав ходити ходором. Це було вже близько 7-ої ранку. Мені зателефонувала родина: «Сергію, що робимо?». Кажу: «Поки нічого, але збирайте тривожну валізку». О пів на десяту я сказав: «Все, я виїжджаю за вами». Оперативно забрав усіх – дружину, сина, тещу. З собою я взяв наплічничок в надії, що завтра повернуся», – згадує Сергій.
Чоловік вивіз родину на Харківщину, до родичів. Повернутися в рідне місто він уже не міг: Маріуполь був в напівоточенні. У безпеці разом з рідними провів близько трьох тижнів, увесь цей час він моніторив ситуацію в місті.
Потім він дізнався, що до Маріуполя можна в’їхати як волонтер. Сергій озвучив рішення родині: їду вивозити з-під обстрілів людей. Це було рішення серця, каже він. Розумів – в захопленому місті без їжі й ліків залишилися його співробітники, друзі, знайомі. З ними вже не було зв’язку.
Коли вперше заїхав у Маріуполь
Через волонтерський центр у Запоріжжі він придбав автобус і 20 березня вирушив у перший рейс. Туди – відвіз гуманітарну допомогу, назад – забрав людей. У пріоритеті на евакуацію, каже, були діти, жінки й маломобільні люди.
Базувалися вони в приватних будинках, які захопили у відсутність господарівСергій Лінь
«Коли я заїхав у Маріуполь, я не впізнав місто взагалі. Я зрозумів, що це він, тільки за обрисами. Руїни, стоять підбиті танки. Було пізно, комендантська година. І я зрозумів, що вже нікуди за «заявами» не встигну. І тут мене спиняють двоє у військовій формі й кажуть: «Ти місцевий?» Кажу: «Так». У них зламалася машина, їм треба було їхати на базу. Це були «днрівці». Базувалися вони в приватних будинках, які захопили у відсутність господарів, – на Митрополитській. Мені довелося їх відвезти й там заночувати», – каже Сергій.
«У мене була думка, що мене можуть вбити, що мене можуть поранити, – я це усвідомлював. А про полон – навіть думки не було», – додає він.
Перший рейс Сергій завершив успішно: роздав гуманітарку на 23-ому мікрорайоні, вивіз людей. Так само – й другий. Загалом Сергій зміг вивезти з окупації 33-ох маріупольців. На третьому рейсі, розказує, стався збій – він потрапив до рук загарбників, коли вивантажував гуманітарну допомогу.
«До мене дійшло, що я потрапив у полон»
До чоловіка підійшло двоє в камуфляжі й наказали їхати за ними.
«Мені сказали: «Їдь он за тією машиною, крок вправо, крок вліво – стріляємо без попередження. Привезли в райвідділ на Сонячну, там уже стояли люди обличчям до стіни. Мене також так поставили. Без пояснень, без нічого, ключі відібрали від машини, речі забрали. Допитали:»Що ти робиш?». Це був п’ятихвилинний допит, перевірили телефон. Спитали: «Навіщо ти фотографуєш людей?». Я сказав, що це підтвердження для звіту, що я не продаю гуманітарку, а роздаю. Примусили розписатися в протоколі. І разом з усіма мене завантажили в машину, у волонтерський бус, і відвезли до Володарського», – каже він.
У Володарському без пояснень заручників посадили до камери слідчого ізолятора. Зі скрученими руками їх знову затягли в автобус і повезли.
«До мене дійшло, що я потрапив до полону, вперше, коли їх на якомусь блокпосту зупинили й спитали: «Кого везете?». Відповідь: «Полонених». Кажуть: «Скинь нам парочку – окопи покопати». А той каже: «Не можу, вони підзвітні». Тоді я й зрозумів, що я – полонений», – говорить він.
В Оленівці
Спершу затриманих – 18 людей – привезли до Старобешевого, допитували й били. Протримавши два дні, перевезли до Донецька, а звідти – до Оленівки, до СІЗО. Інкримінували тероризм.
Якось ми сиділи навпочіпки п’ять годин. Руки – назад. Дехто не витримувавСергій Лінь
«Це була законсервована напівзруйнована тюрма. У камері в 16 квадратних метрів нас було 43 людини. Спали по черзі. На бетонній підлозі. Який був одяг – підстеляли. Намагалися якось вкритися, одне до одного притулитися, щоб не замерзнути, бо це був уже квітень, холодно. Вибиті вікна, скрізь протяги. Їжа – це було складно назвати їжею. Якась баланда з однією напівсирою картоплиною. Вода була технічна. Ми відчули, що таке й розлад шлунку, і діарея. Психологічно тиснули. Били під час перевезень. Якось ми сиділи навпочіпки п’ять годин. Руки – назад. Дехто не витримував. У мене була висока температура, я був взагалі без пам’яті, я не розумів, що відбувається», – каже він.
Через 20 днів окупанти запропонували бранцям «покращені умови», каже Сергій. Перевели до барака тих, хто погодився працювати. Треба було зробити ремонт в одному з корпусів. Пізніше чоловік зрозумів, що то готували місця для полонених українських військових, оборонців Азовсталі».
«Ми на той момент були готові на все – щоб лише вийти з тієї клітки. Нас взяли восьмеро людей. Покращення умов зводилося до того, що нас поселили до барака, де вони могли спати на ліжках з сіткою і виходити подихати свіжим повітрям. Серед бранців були й волонтери, були й випадкові люди.
«Ремонт ми робили місяць – розтягували максимально, аби подовше побути в дещо кращих умовах. Як ми потім зрозуміли, що це для військових з «Азовсталі». Все це було для «показухи» – бо приїздив Червоний Хрест, коли вже там були «азовців». Два бараки – аби була красива картинка.. Решта – жили в напівзруйнованих приміщеннях. Червоний Хрест з нами не спілкувався. Медицини ніякої не було. Поліцейських, рятувальників, прикордонників агітували переходити на їхній бік. Мовляв, «ви вже вдома дезертири і у вас є один вихід – працювати на нас». Нас, цивільних, – не агітували», – каже він.
Принесли тексти: співати гімн Росії
Бранців примушували співати гімн Росії, розказує Сергій.
Усі 108 днів полону в чоловіка не було зв’язку з рідними. Однак через одного з волонтерів, якого окупанти випустили раніше, родина дізналася: Сергій – у полоні.
«Після звільнення я вже дізнався, що відбувалося вдома. Мої рідні одразу ж почали звертатися до міжнародних організацій. Написали заяву в поліції як про безвісти зниклого. Червоний Хрест абсолютно нічим не допоміг, хоча вони в нас бували. Мене питають: а чому ж вас зрештою звільнили? Думаю, що це через масову інформаційну «атаку» з боку наших рідних, з боку ЗМІ долучилися блогери, про нас стали говорити. Нам пощастило, що наші рідні об’єдналися й розпочали інформаційний тиск, бити на сполох, що, мовляв, незаконно утримуються волонтери без пояснень», – говорить він.
І... випустили просто на вулицю
Усі ці дні чоловік жив надією, хоч, каже, в якийсь момент був готовий на те, щоб йому виголосили обвинувачення й ув’язнили на якийсь термін – лишень не жити б у підвішеному стані.
4 липня 2022 року Сергія разом ще з 10-ма заручниками звільнили – без пояснень, без документів. Випустили в Оленівці просто на вулицю. Свій автобус чоловік уже не знайшов – його вкрали окупанти. У полоні чоловік схуд на 15 кілограмів. За кілька днів він зміг дістатися до рідних.
Статус і виплати – чому їх немає?
Через його викрадення окупантами СБУ відкрила справу. Юристи допомогли чоловікові податися на комісію профільного міністерства, аби те констатувало факт перебування в заручниках і призначило разову виплату. Однак поки цього домогтися не вдалося, говорить юристка Правозахисної групи «Січ» Юлія Полєхіна, яка працює з Сергієм.
Коли волонтери їхали в Маріуполь рятувати людей, у них не питали, чи є у них громадянство…Юлія Полєхіна
«Оскільки Сергій був звільнений з полону не в рамках діяльності координаційного штабу, тобто не в рамках обміну полоненими, ми зібрали пакет документів. Отримали підтвердження факту затримання від СБУ. У лютому ми спрямували лист до Міністерства тимчасово окупованих територій щодо встановлення факту перебування в заручниках. Потім ми повторно зверталися ще й у квітні. П’ять місяців минуло – і ми нарешті днями отримали відповідь. Там сказано: оскільки Сергій не є громадянином України, просимо надати документи, що ви або є в складі ЗСУ, або є громадянином України, тоді ми будемо розглядати справу. На мою думку, це незаконно! Сергій абсолютно законно перебуває в Україні, у нього є посвідка на проживання. І коли волонтери їхали в Маріуполь рятувати людей, у них не питали, чи є у них громадянство… Будемо боротися», – каже вона.
Фільм про Сергія та інших цивільних заручників
Історія волонтера Сергія, який побував у заручниках російських солдатів, стала однією з трьох історій, які висвітлюються в документальній стрічці «Невидимі». Фільм знято у співавторстві з Правозахисною групою «Січ».
Ольга Волинська, яка була авторкою режисеркою та сценаристкою, каже: Росія не визнає факту примусового тримання в полоні цивільних, що є абсолютним порушенням міжнародного права. Отож для світу такі люди, як Сергій Лінь, залишаються «невидимими».
Росія приховує факт перебування цивільних полоні, не допускає до них рідних, незалежних адвокатів та міжнародні організації – ці люди лишаються невидиміОльга Волинська
«Нашим фільмом ми хочемо привернути увагу до всіх цивільних заручників, яких незаконно утримують у російському полоні. Це десятки тисяч людей! У міжнародному праві нема такого поняття як “цивільний заручник”, тому ці люди повинні бути звільнені без жодних умов! Але оскільки Росія приховує факт перебування цивільних полоні, не допускає до них рідних, незалежних адвокатів та міжнародні організації – ці люди лишаються невидимі. Все, що в них є, – це надія на те, що їх нарешті “помітять” у масштабах України та світу – і допоможуть повернутись додому», – сказала Радіо Свобода Ольга Волинська.
Тим часом сам маріуполець Сергій Лінь не сидить, склавши рук. Він знову у волонтерстві – займається евакуацією цивільних з Харківщини, Донеччини та Херсонщини. За понад рік війни він допоміг вибратися з-під обстрілів близько тисячі людей.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
