Валерія Константинова
Понад рік у російському полоні перебуває міський голова Херсону Ігор Колихаєв. З початку повномасштабного вторгнення Росії до України він не покинув місто та продовжив свою діяльність. За даними помічників Колихаєва, 28 червня 2022 року він приїхав до однієї з комунальних установ, де працювали співробітники міськвиконкому і, як тільки вийшов з машини, його одразу затримали озброєні російські силовики. Де зараз перебуває мер Херсону, достеменно невідомо. Син Ігоря Колихаєва Святослав розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про початок окупації Херсону та що йому відомо про полон та стан батька.
«Чекав на інструкції з Києва»
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну для Святослава Колихаєва почалося несподівано. Каже, що у цей час був у Херсоні разом з сім’єю.
– Звісно, ніхто не знав, що розпочнеться [масштабна] війна. Перші дні батько взагалі ніяк це не коментував, тому що він постійно перебував на роботі та чекав на інструкції з Києва, які він весь час просив йому надати. Наскільки я розумію, влада надала їх лише наприкінці березня, хоча Херсон окупували на початку березня. Разом з батьком був до середини квітня, а потім виїхав з рідного міста.
За словами Святослава, батько не виїхав у перші дні повномасштабного вторгнення, оскільки «не міг як міський голова покинути Херсон».
Ми разом виконували певну роботу: розвозили їжу, завозили ліки, тобто займалися ось такими життєдіяльними процесамиСвятослав Колихаєв
– Він, як мер, взяв на себе певні обов’язки перед громадянами, Конституцією України та центральною владою. На мої пропозиції виїхати з Херсону, батько відповідав, що «має виконувати свої обов’язки». Зокрема залишитися з громадянами, підтримувати життєдіяльність міста. Ми разом виконували певну роботу: розвозили їжу, завозили ліки, тобто займалися ось такими життєдіяльними процесами, намагаючись стримувати паніку серед людей. На мою думку, коли мер на місці, то жителям спокійніше. Наприклад, коли міський голова виїжджає в перший день, перебуває в безпеці й каже: «Я буду з іншого міста керувати. Ви тримайтеся, все буде добре», то це вже інша ситуація. Мій батько вирішив дотримуватися першого варіанту.
«Про затримання дізнався від друзів»
Ігор Колихаєв продовжував виконувати свої зобов’язання до моменту затримання наприкінці червня минулого року, говорить Святослав.
– Його затримали разом з п’ятьма іншими працівниками мерії. Вони всі в цей час перебували на робочому місці. У цей день приїхав автобус з військовими, вони вдягли мішки на голову працівникам міськради та вивезли у невідомому напрямку. Потім ми дізналися, що це був ІТТ (ізолятор тимчасового тримання – ред.) у Херсоні.
Святослав зазначає, що про затримання батька дізнався від друзів, які побачили цю інформацію в соцмережах. Після цього хлопець зв’язався з колегами батька, які підтвердили, що його забрали російські військові.
Хлопцю вдалося виїхати з Херсону наприкінці квітня. Він розповідає, що йому пощастило, оскільки виїжджав у великому автобусі з іншими людьми, а окупанти на блокпостах не перевіряли у чоловіків документи.
Після виїзду з Херсону він продовжував підтримувати контакт із батьком. Під час розмов вони не обговорювали тему окупації, лише говорили про сімейні справи, згадує син херсонського мера.
«60 днів окупації під прапором України»
Святослав припускає, що окупанти могли схиляти батька до співпраці.
– Під час окупації батько дотримувався чіткої проукраїнської позиції, яка простежувалася зокрема в його дописах у соцмережах та інтерв'ю. Окупанти захопили Херсон на початку березня, але близько наступних 60 днів на міській раді продовжував майоріти прапор України. Російська влада зняла його, коли батька затримали. Я так розумію, їхня задача була схилити його до співпраці, тому що він мав дійсно велику підтримку в регіоні.
За словами сина міського голови Херсону, інформацію про батька він отримує зараз переважно від людей, які звільнилися з полону.
– Звільнені з полону розповідають, що після деокупації Херсону окупанти вивезли батька до Каланчака, потім до Чаплинки. За інформацією, яку я отримав на початку лютого 2023 року, батько перебував у Новотроїцькому. Це те, що я знаю 100%, і про що стверджує велика кількість людей, з якими досі підтримую контакт. Після цього періоду я вже про нього нічого не знаю.
Що відомо про стан мера?
За останніми даними, які має Святослав, Ігор Колихаєв був, як він стверджує, у критичному стані.
За словами свідків, стан мого батька критичний. За рік тортур та знущань, він надмірно схуд, почав втрачати свідомістьСвятослав Колихаєв
– До батька застосовувалися тортури та знущання. Багато людей, які перебувають у безпеці, надали свідчення про це правоохоронним органам. За словами свідків, стан мого батька критичний. За рік тортур та знущань, він надмірно схуд, почав втрачати свідомість. Відлік йде погодинно та я боюся, що він може не повернутись додому живим.
«Влада не хоче комунікувати»
Святослав стурбований, що не отримує достатньо інформації від владних структур щодо дій стосовно повернення батька з полону.
– Я вже неодноразово звертався до всіх можливих державних структур України, громадських організацій, міжнародних організацій з проханням допомогти мені повернути батька, або хоча б дізнатись хоч якусь достовірну інформацію про нього. Попри мої очікування, за рік я не отримав чіткої відповіді.
– Чому влада не хоче комунікувати зі мною? Я не розумію, як можуть рік тривати перемовини щодо мера обласного центру. Тобто, коли у нас 20 тисяч полонених, яка надія залишається у звичайних громадян, які чекають своїх дітей, братів, сестер з полону, коли вони бачать, що вже 13 місяців не можуть обміняти мера та про нього взагалі мовчать? Який у нього сьогодні статус? Де він перебуває? Чому про нього нічого не кажуть? Чи має Офіс президента хоча б якийсь план дій та на якому етапі перебуває процес перемовин або дій нашої держави задля звільнення мого батька? Ось ці питання мене більш бентежать.
«Зниклий безвісти»
Юнак каже, що звертався і в Офіс омбудсмена, де пояснили, чому не можуть обміняти мера Колихаєва.
Складається враження, що людину просто викреслили з життя свого міста та країниСвятослав Колихаєв
– Мені повідомили, що однією з основних причин, чому батька не можуть обміняти – Росія не підтверджує його знаходження у них. Ось на цьому все і базується. Я взагалі не бачу якихось конкретних дій від нашої влади, щоб його повернути. Це мене розчаровує, адже складається враження, що людину просто викреслили з життя свого міста та країни. Люди у мене постійно цікавляться: «Як батько? Де батько?», а мені навіть нічого відповісти, я не знаю.
У координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими відповідають, що Ігор Колихаєв вважається зниклим безвісти, «ймовірно полон», зазначив Святослав.
Син Колихаєва каже, що звертався і до міжнародних організацій, таких як ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКХЧ). Вони зареєстрували звернення і ніякої відповіді не надали, стверджує він.
- Російські війська почали штурм Херсону 1 березня минулого року. Відтоді місто тривалий час перебувало в окупації. Попри це, Колихаєв залишався у Херсоні. Пізніше, 26 квітня, стало відомо, що російські окупаційні сили призначили своїх «керівників» міста та області. За словами голови Херсонської ОВА, представили так званого «голову Херсонської обладміністрації» Володимира Сальда та «голову Херсонської міської адміністрації» – Олександра Кобця.
- Про затримання Ігоря Колихаєва стало відомо вранці 28 червня 2022 року зі слів його радниці Галини Ляшевської та голови Херсонської ОВА Геннадія Лагути.
- 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
