В економічній столиці Саудівської Аравії, Джидді, 5-6 серпня відбудеться ініційований Україною Мирний форум за участі близько 40 країн світу. У Білому домі заявили, що від зустрічі не варто очікувати «чітких та відчутних» результатів. В чому полягає ціль цього зʼїзду і чого чекати від нього натомість?
«Це не переговори щодо припинення війни», – заявив в інтерв’ю «Голосу Америки» координатор стратегічних комунікацій Ради з нацбезпеки США Джон Кірбі, коментуючи майбутню зустріч.
Про що саме на зустрічі говоритимуть і чи є сенс її проводити без Росії – дискусія, яка днями пронеслась інформаційним простором країн Глобального Півдня. Президент Мексики заявив, що його країна братиме участь лише у тому разі, якщо покличуть і Росію. Лідер Бразилії пояснив, що не бачить сенсу намагатися укласти мир зараз, бо «ні від Зеленського, ні від Путіна ми поки що не чули ідеї «О, ми зупинимося! Давайте вести переговори».
У Держдепі США пояснили: зараз мова йде не про прининення війни, а про глобальне розуміння миру. «Люди не мають розглядати зустріч у Джидді як форум, де будуть досягнуті чіткі та відчутні результати. Насправді йдеться про продовження розмови про те, як може виглядати ця формула миру», – сказав Джон Кірбі.
Люди не мають розглядати зустріч у Джидді як форум, де будуть досягнуті чіткі та відчутні результатиДжон Кірбі
Змінити наративи
Залучити великі держави з Латинської Америки, Африки, Близького Сходу та Азії – іншими словами країни Глобального Півдня - до обговорення української «формули миру» – саме по собі уже досягнення, зважаючи на деякі попередні невдалі спроби українського президента вийти на ці аудиторії.
Наприклад, у травні на саміті «Групи семи» в Японії зірвалась зустріч Володимира Зеленського з президентом Бразилії – Луіз Інасіо Лула послався тоді на завантажений графік. А спробу участі Зеленського у саміті латиноамериканських країн у Брюсселі в липні заблокували дружні до Росії Велесуела та Куба.
Та й загалом країни Латинської Америки не дуже охочі слухати спільну україно-європейську позицію щодо російської агресії.
«Вони не хочуть, щоб їх сприймали як країни, що перебувають під впливом ЄС чи США. І це досить спільна позиція у багатьох державах Південної Америки», – пояснює Аманда Пол, старша політаналітикиня Центру європейської політики у Брюсселі.
Вони не хочуть, щоб їх сприймали як країни, що перебувають під впливом ЄС чи СШААманда Пол
Перша причина цьому – колоніальне минуле цих держав, друга – присутність російської пропаганди, через наративи якої чимало країн глобального півдня досі бачать Захід як частину цієї війни. Саме зміна цих наративів і має стати головним досягненням майбутньої зустрічі, кажуть фахівці. У підготовці до неї українські дипломати проводять роботу у пів сотні країн, заявили в МЗС. Західні аналітики, тим часом, зауважують: тут головне не схибити з наративами.
«Важливо, щоб українці продовжували наполягати на тому, що йдеться про територіальну цілісність, суверенітет незалежної держави та про те, що росіяни хочуть колонізувати Україну – це важливе повідомлення для країн, які самі були колонізовані. І краще узагалі не говорити про європейські цінності», – зауважує Аманда Пол.
Зібрати Глобальний Південь
Можливим майбутній форум з учасниками з різних куточків Південної півкулі став завдяки Саудівській Аравії. Володимир Зеленський зробив несподівану зупинку у Джидді під час поїздки на саміт «Групи семи» у травні, виступив на Лізі арабських держав та поговорив з саудівським наслідним принцом Мухаммедом бін Салманом.
«Значною мірою для Саудівської Аравії це спосіб покращити міжнародну репутацію, відійти від іміджу масового порушника прав людини, особливо після інциденту із Джамалем Хашокджі кілька років тому, коли його порізали на шматки та утилізували досі невідомо де в посольстві в Туреччині», – пояснює Аманда Пол.
Видобуток нафти дозволяє саудівському принцу мати хороші звʼязки та важелі впливу у багатьох куточках світу. Участь у нафтовидобувному картелі разом з Росією (обидві країни є членами групи експортерів нафти ОПЕК+) забезпечує прямі контакти з Москвою. Саудівська Аравія уже використала ці звʼязки, аби зробити певні гуманітарні кроки у цій війні – допомогла укласти угоду щодо повернення українських дітей, вивезених до Росії, та доклалась до звільнення восени минулого року десятьох іноземців, які воювали за Україну в «Іноземному легіоні» і потрапили в російський полон.
Інтереси учасників
«Ця зустріч свідчить про зростаюче міжнародне бажання, навіть тиск – працювати над закінченням цієї війни», – вважає Ян Лессер, віцепрезидент Німецького Фонду Маршала в Брюсселі.
Посилилось це бажання з виходом Росії із зернової угоди і сплеском цін на продовольство. Своє незадоволення такими діями Мовски відкрито висловили і африканські лідери на саміті у Санкт-Петербурзі, і довгий час лояльний до Москви Єгипет.
«У росіянах розчарувалися, принаймні коли справа стосується знищення зерна. В цьому не можна звинувачувати Україну. Не звинуватиш і американців. Винен тільки один учасник – і це Росія», – каже Аманда Пол.
Таким чином, попри географічну віддаленість України, «мирний план» Володимира Зеленського зачіпає чимало актуальних для країн Глобального Півдня питань. «Мова йде про продовольчу безпеку, про енергетичну безпеку. І в цьому контексті можна згадати і посилення ядерного шантажу, який використовують росіяни, і наслідки якого загрожують усьому світу. Тож багато з цих питань мають бути важливими для таких країн, як Бразилія, ПАР чи Індія», – пояснює Аманда Пол.
У росіянах розчарувалися, принаймні коли справа стосується знищення зернаАманда Пол
Врахувати варто також і геополітичний інтерес країн регіону, зауважив в ефірі Радіо Свобода Ілія Куса, експерт Українського інституту майбутнього. На його думку, для учасників майбутніх форуму та саміту буде важливо включити в текст свої власні формулювання.
«Вони б хотіли, щоб будь-які мирні переговори включали якісь питання чи мирні ініціативи, які б висували не лише західні країни, таким чином це б демонструвало, що в світі більш активну і впливову роль починають відігравати країни Глобального Півдня, а не лише Європейського союзу і НАТО», – сказав Ілія Куса.
Очікувані результати
Саме спроби затвердити якесь фінальне комюніке на майбутньому саміті можуть завести ситуацію у глухий кут, вважає Ян Лессер. Адже якщо в питанні моралі та законності у розумінні цієї війни світ наразі має більш-менш спільне бачення, то коли мова заходить про те, як саме має завершитись війна – мирні ініціативи від південних країн часом звучать як повторення наративів Москви.
«Існує ризик того, що щось у певному сенсі піде не так у цій розмові, що глобальні відмінності у поглядах на війну в Україні якимось чином вийдуть на перший план у розмові в Джидді і що форум завершиться з іншим меседжем, коли буде більше суперечностей, ніж консенсусу», – каже Ян Лессер. Водночас додає: те, що країни готові піти на такий ризик, говорити і шукати консенсус – уже позитивний момент.
З практичних результатів для України цей форум може принести також більшу ізоляцію для Росії, шляхом долучення і південних країн до стримування РФ в тій чи іншій формі, вважає Ілія Куса. «Щоб принаймні вони не поглиблювали свою співпрацю з Росією і тримали дистанцію: не інвестували у великі інфраструктурні проєкти разом з нею, не приймали великі інвестиції від Росії, не будували, наприклад, ядерні реактори, як це вони роблять в Єгипті, не передавали технології та не створювали додатковий капітал», – пояснив експерт.
Амбіцій, каже, приєднати країни Глобального Півдня також до західних санкцій Україна не має, але сподівається, що після відвертих розмов і досягнення спільного розуміння у необхідності досягнення справедливого миру більше країн докладатимуть зусиль, щоб принаймні через них Росія не могла обходити західні санкції та підтримувати роботу воєнної машини.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
