Олександр Палікот
КИЇВ – Перемкніться з одного українського каналу на інший, і ви побачите ту саму програму, з якої щойно вийшли.
Протягом багатьох років українське телебачення було різноманітним. Канали хотіли показати свою незалежність або просунути інтереси багатих власників та їхніх політичних союзників.
Війна змінила це – причому кардинально.
Відколи Росія розпочала повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, головні канали транслюють спільний контент – цілодобовий телемарафон «Єдині новини», який вони створюють у співпраці з високопоставленими представниками влади.
Спочатку телемарафон розглядався як елемент захисту від спроби Росії підкорити Україну. Але поки війна триває вже сімнадцятий місяць і не видно її кінця, зростає занепокоєння щодо надмірного контролю та впливу держави на ЗМІ.
«Марафон пропаганди» перетворився на «парад виступів і символічних промов, які не дають відповіді на більшість запитань, які громадяни ставлять щодня», – написала головна редакторка незалежного видання «Заборона» Катерина Сергацкова у колонці минулого місяця.
«Питання національної безпеки»
20 липня президент України Володимир Зеленський заявив, що запропонував прем’єр-міністру Денису Шмигалю «розглянути заміну» Олександра Ткаченка на посаді міністра культури й інформаційної політики. Ткаченко – ключова фігура телемарафону. Через кілька годин він заявив, що подав заяву про відставку ще до того, як дізнався про пропозицію Зеленського звільнити його.
Ткаченко протягом місяців стикався з критикою з боку громадянського суспільства з низки питань. Останньою краплею стало невдоволення громадськості витратами міністерства, зокрема витратами на виробництво фільмів і серіалів, що фінансуються державою.
Відставка Ткаченка має бути схвалена парламентом. Наразі не зрозуміло, як його відхід вплине на телемарафон.
В інтерв’ю Радіо Свобода 21 липня Ткаченко відкинув критику своєї медіаполітики, заявивши, що на неї дивляться з «неправильної перспективи».
«Ми перебуваємо в стані війни, і це змінило мислення і поведінку всіх ЗМІ в Україні, – сказав Ткаченко. – В умовах воєнного стану всім потрібно дотримуватися обмежень, запроваджених військовими заради безпеки, і надавати пріоритет офіційним заявам».
В постанові від 19 березня 2022 року, яка наклала «єдину інформаційну політику» в умовах воєнного стану, Зеленський назвав нову політику «питанням національної безпеки» і визначив телемарафон як «єдину інформаційну платформу для стратегічних комунікацій».
Українське законодавство дозволяє владі під час воєнного стану контролювати ЗМІ, зупиняти їхню роботу та запроваджувати військову цензуру. Прихильники влади стверджують, що політика Зеленського щодо ЗМІ є поміркованою.
Телемарафон, як сказав Ткаченко в інтерв’ю Радіо Свобода, є «просто ефективним рішенням координації офіційної інформації у воєнний час».
«Щось схоже на диво»
Об’єднання найбільших українських телекомпаній у перші дні вторгнення, коли російські війська наступали на Київ, багато хто сприйняв не просто як необхідність, а як «щось схоже на диво», сказала Радіо Свобода Яна Люшневська, старший аналітик київського офісу BBC Monitoring.
В той час, коли Росія масово поширювала дезінформацію, багато журналістів виїхали з Києва. Швидку і точну інформацію було важко отримати, і телемарафон забезпечив продовження прямого ефіру. На думку прихильників, марафон допоміг зупинити початковий російський наступ і зберегти українську державність.
«Марафон пропаганди» перетворився на парад виступів і символічних промов, які не дають відповіді на більшість запитань, які громадяни задають щодняКатерина Сергацкова
Цілодобова трансляція складається з шестигодинних блоків. У цих блоках беруть участь різні канали, які не залежать один від одного. Це призводить до неоднозначної якості висвітлення подій, сказала Люшневська. Вона додала, що на момент створення телемарафону перевірена інформація від репортерів з місця подій, а також новини від влади та військових виявилися вирішальними, а іноді навіть життєво важливими.
Концепт телебачення під час воєнного стану, створений продюсерами телемарафону, включає сповіщення про повітряну тривогу, QR-коди для збору коштів на потреби армії, аналіз ситуації на фронті з картами та даними про російські втрати, патріотичні анімаційні ролики, які нагадують рекламні ролики, і багато розмов.
Ведучі новин вітають гостей студії гаслом «Слава Україні!» і гості відповідають: «Героям слава!». Інтерв’ю часто завершуються словами «Смерть ворогам!». Часто вживаються такі фрази, як «разом сильніші», «після перемоги», «наші хлопці». Так само використовуються слова «орки» або «рашисти» на означення російських військ.
Тільки за запрошеннями
Спочатку в телемарафоні брали участь шість каналів: парламентський канал «Рада», канал «Суспільне» та чотири комерційні канали: «ICTV/СТБ», «1+1», «Інтер» та «Україна 24», які тісно пов’язані з олігархами Віктором Пінчуком, Ігорем Коломойським, Дмитром Фірташем та Рінатом Ахметовим.
За словами Ткаченка, який у минулому був керівником медіа-групи «1+1», ідея телемарафону виникла у «керівника одного з каналів». Але багато хто в медіа індустрії сумнівається в цьому. Дехто – включно з людиною, знайомою з цим питанням, яка говорила на умовах анонімності, стверджує, що об’єднане мовлення було ініційоване офісом Зеленського та Ткаченком.
Світлана Остапа, заступниця голови організації медіа-моніторингу «Детектор медіа» та голова ради «Суспільного», розповіла Радіо Свобода, що в перший день повномасштабного вторгнення Ткаченко повідомив їй, що ефіри Суспільного мовника перейдуть до державного телеканалу «Рада», не надавши жодного офіційного рішення.
Окрім непрозорого початку, не всі великі медіа були запрошені до участі в телемарафоні. Зокрема, «5 канал» і «Прямий», які пов’язують з колишнім президентом Петром Порошенком, не були включені до телемарафону, так само, як і опозиційний канал «Еспресо TV». Ці три канали були відключені від національної системи цифрового мовлення у квітні 2022 року. Це обмежило їх супутниковим мовленням і онлайн-трансляцією.
В інтер’ю Радіо Свобода Ткаченко заявив, що ці канали не були включені до телемарафону, оскільки їхні керівники та міністерство «не змогли знайти компроміс». Подробиць він не надав.
Головний редактор телеканалу «Еспресо» Анастасія Равва сказала Радіо Свобода, що на початку повномасштабного вторгнення телеканал не отримав пропозиції долучитися до телемарафону.
«Тоді відсутність «Еспресо» в телемарафоні здавалася дивною», – сказала вона. Зараз Равва вважає, що «це на краще, тому що українські глядачі принаймні мають хоч якусь альтернативу».
Равва також зазначила, що влада так і не пояснила, чому припинили доступ каналу до цифрового ефіру. Цей крок призвів до значної втрати аудиторії каналу, і вона висловила сподівання, що влада «визнає свою помилку».
Рукою держави?
Критики стверджують, що влада не лише виключила деякі важливі медіа-організації з телемарафону, але й запровадила державний контроль над тими, які долучилися, координуючи їхню роботу та співфінансуючи їхню діяльність.
Ткаченко це заперечує.
«У мене немає однієї великої редакції, яку я міг би контролювати, – сказав він Радіо Свобода. – Є шість каналів зі своїми журналістами та редакційними принципами». Він додав, що шестигодинний блок відображає їхню автономію.
Остапа зазначила, що канали, які беруть участь у телемарафоні, формують свої редакційні плани незалежно, а Суспільне, яке було створене після протестів Євромайдану, які у 2014 році відсунули від влади промосковського Віктора Януковича, і яке зараз набуває все більшої популярності, намагається подавати приклад журналістських стандартів та неупередженості для інших каналів.
Вона також зазначила, що теоретичний вихід з телемарафону, може створити значні проблеми та зупинити розвиток «Першого каналу», який є спорідненим каналом Суспільного, оскільки він не потрапить до об’єднаного мовлення, а буде змушений виходити в ефір самостійно.
Більше того, людина, обізнана з роботою телемарафону, на умовах анонімності через делікатність теми ствердила, що Ткаченко має прямий вплив на редакційні рішення.
Дуже високі показники довіри до ЗМІ в Україні, і вони свідчать про наш успіхОлександр Ткаченко
Ткаченко таке звинувачення відкинув, але сказав, що він «підтримує зв’язок» з кількома людьми, які працюють над телемарафоном. За його словами, часткове фінансування каналів державою – в бюджеті на 2023 рік на телемарафон виділено близько 600 мільйонів гривень (16 мільйонів доларів) – не впливає на їхню редакційну незалежність.
«Державне фінансування телебачення в Україні – це все копійки, порівняно з тим, що роблять росіяни для фінансування своєї пропаганди», – сказав він.
Ткаченко каже, що «цифри говорять за все». За результатами опитування незалежної організації з розвитку ЗМІ «Інтерньюз», 36% українців отримують новини з телебачення, близько 94% знають про телемарафон, 96% з них дивляться його щодня, а 84% йому довіряють.
«Це дуже високі показники довіри до ЗМІ в Україні, і вони свідчать про наш успіх», – сказав він. Але не так вважають критики.
Опитування, проведене сайтом «Детектор-медіа», яке ставило інший набір запитань, показує зовсім інші результати. Згідно з цим опитуванням, близько 45% українців вважають, що трансляція єдиної офіційної точки зору є – навіть у воєнний час – неприйнятною, а майже 70% українців шукають інформацію з інших джерел через відсутність різноманітних точок зору в телемарафоні.
«Масштабна PR-акція»
Критики кажуть, що поки триває війна, телемарафон стає, за словами Люшневської, «масштабною PR-акцією» для Зеленського, його політичних союзників і партії «Слуга народу», яка має більшість у Верховній Раді.
Опозиційні сили, особливо фракція, пов’язана з Порошенком і його партією «Європейська солідарність», часто піддаються критиці і не мають можливості захистити себе на телемарафоні.
Бачимо кінець епохи, в якій олігархи мали великий вплив на ЗМІ в Україні. Їхня втрата впливу на телебачення – це тектонічний зсув для українських ЗМІБорис Давиденко
Згідно з результатами «Детектор-медіа», із січня до березня цього року близько 65% депутатів Верховної Ради, запрошених до студії, були представниками партії «Слуга народу», яка має в парламенті 241 місць – близько 59%. Ще 17% – від партії «Голос», 6% – від «Батьківщини», 4% – від партії «Довіра» та 4% – від «Європейської солідарності», яка була на телемарафоні недостатньо представленою, оскільки вона має 27 місць у парламенті – це 6%.
Тим часом кілька близьких співпрацівників Зеленського з його кар’єри коміка та актора тепер мають власні шоу на телемарафоні. Деякі з них виступали в «Слузі народу» – ситкомі виробництва каналу «1+1», в якому Зеленський зіграв головного героя. Назва політичної партії збігається з назвою шоу.
Знайомі обличчя «Слуги народу» – Євген Кошовий та Олександр Пікалов – ведуть сатиричну програму новин «Байрактар Ньюз», яка висміює російську пропаганду та транслює політичні тези, що виходять далеко за межі аполітичного та об’єднавчого духу телемарафону.
«Студія Квартал 95», співзасновником якої є Зеленський і яка в минулому була відома своїм гострим політичним гумором, продовжує виробляти і транслювати комедійні шоу, які підбадьорюють владу і висміюють її опонентів.
Телемарафон також критикували за надання голосу журналістам, які були пов’язані із проросійськими позиціями, зокрема, тим, які співпрацювали з каналами, підконтрольними найбагатшій людині України – Рінату Ахметову. Деякі з них пішли після того, як петицію із закликом до їхнього звільнення підписали десятки відомих українських медіа. Інші залишилися, незважаючи на те, що Ахметов оголосив про закриття всіх своїх каналів у липні 2022 року.
У листопаді колишні співпрацівники каналу Ахметова «Україна 24» створили новий канал «Ми Україна», який наразі бере участь у телемарафоні і, за словами Остапи, має теплі стосунки з офісом Зеленського.
«Тектонічний зсув»
Поява телемарафону, можливо, стала кінцем епохи, в якій олігархи мали великий вплив на ЗМІ в Україні. Їхня втрата впливу на телебачення – це «тектонічний зсув для українських ЗМІ», сказав Радіо Свобода Борис Давиденко, головний редактор українського видання журналу Forbes.
Магнати сильно постраждали від повномасштабного вторгнення. Їхній бізнес був у деяких випадках зруйнований, а економіка країни опинилася в кризі.
«Як результат вони мало що зробили, щоб протистояти тимчасовому захопленню їхніх медіа-активів, які приносили прибуток лише їм», – каже Давиденко.
Розпад медіа-імперії Ахметова став посліднім кроком драматичної конфронтації донецького бізнесмена і Зеленського, яке розпочалося перед повномасштабним вторгненням через так званий «антиолігархічний закон», спрямований на обмеження медіа-впливу олігархів.
У лютому 2021 року, перед тим, як почалася політична боротьба навколо цього закону, Зеленський відключив три телевізійні мережі, підконтрольні Віктору Медведчуку, топ-політику, який підтримує тісні стосунки з президентом Росії Володимиром Путіним і був заарештований за звинуваченням у державній зраді, а потім переданий Росії в рамках обміну полоненими. Через місяць Україна запустила державний російськомовний телеканал Freedom, який до сьогодні продовжує працювати.
У 2014 році, після того, як Росія окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі, Україна заборонила більшість російських телеканалів. У 2017 році влада запровадила мовні квоти на радіо і телебаченні та заборонила російські соцмережі, такі, як «ВКонтакте».
З початком повномасштабного вторгнення телебачення та інші традиційні ЗМІ поступово витісняються соцмережею Telegram, зазначила Люшневська. Згідно з опитуванням «Інтерньюз», 74% українців обирають соціальні мережі, переважно Telegram, коли хочуть отримати актуальні новини. 42% обирають новинні вебсайти, 36% телебачення, 11% радіо і 3% друковані ЗМІ.
Ткаченко висловив переконання, що «золота ера телебачення закінчилася» і що після війни медіа-ландшафт України буде «безумовно іншим». Відкидаючи критику щодо посилення державного контролю над телебаченням, він сказав, що Україні «потрібно більше інструментів для боротьби з російською дезінформацією», таких, як регулювання соціальних медіа-платформ і комунікаторів, а також координація стратегічної інформації з ЄС і НАТО.
Давиденко, навпаки спостерігає, що з продовженням війни суспільству може сподобатися фігура сильної людини – наприклад, Зеленського – і телемарафон може стати корисним інструментом для політиків з автократичними тенденціями.
«Але це ще залишається на далекому горизонті», – сказав він.
«Трагічний процес»
Наразі для українських ЗМІ є деякі обнадійливі знаки, сказала Радіо Свобода Катерина Дячук, аналітик київського Інституту масової інформації.
У перші кілька місяців російського наступу єдність була настільки сильною, що критика влади практично зникла. Багато журналістів зізналися, що зосередилися на висвітленні реалій воєнного часу та іноді обирали самоцензуру.
Серед українських журналістів та працівників ЗМІ є багато болю та гніву, але також є відчуття оптимізмуКатерина Дячук
Але ЗМІ поступово повертаються до своєї традиційної ролі розслідування корупції. Поряд з повідомленнями про вбивства, жорстоке поводження та різні форми правопорушень, які Росія завдає українцям під час війни, знову з’явилися повідомлення про внутрішні проблеми.
Незважаючи на війну та економічні проблеми – понад 230 ЗМІ були закриті через російську окупацію, фізичні погрози або фінансовий тиск – Україна цього року піднялася зі 106-го на 79-те місце у Світовому індексі свободи преси, який щорічно складає організація «Репортери без кордонів».
Це сталося на тлі того, що Дячук назвала «найтрагічнішим судовим процесом в історії українських ЗМІ».
Згідно з програмою Моніторингу російських воєнних злочинів Інституту масової інформації, з початку повномасштабного вторгнення російські війська вбили 63 українських журналістів і працівників ЗМІ – 10 з них під час роботи, а решту або під час виконання служби в армії, або за інших обставин. Крім того, 18 журналістів були поранені, 14 зникли безвісти, а 22 були викрадені.
Російські війська також захопили або зруйнували 10 редакцій, обстріляли 16 телевеж і відключили українське мовлення на окупованих територіях.
Інститут занотував 519 злочинів проти журналістів та ЗМІ в Україні з початку повномасштабного вторгнення.
«Серед українських журналістів та працівників ЗМІ є багато болю та гніву, але також є відчуття оптимізму, – сказала Дячук. – Незважаючи на всі втрати, ми стаємо сильнішими».
Матеріал спершу був опублікований англійською
