ЛЬВІВ – До кінця року у Львівській області не буде жодного пам’ятника з радянською символікою, який прославляє СРСР. Їх усіх демонтують. Це обіцяє керівництво Львівської області. На сьогодні знесли 120 таких монументів, а залишилось майже стільки ж. Щотижня у Львівській області демонтують радянський монумент чи скульптуру.
Замалювати радянський пам’ятник синьо-жовтою фарбою і написати зверху на словах «українські буржуазні націоналісти» – «Слава Україні!», зверху червоної зірки намалювати Тризуб – не рятує від демонтажу, бо зміна кольору не є охоронним документом. Усі символи тоталітарного режиму на Львівщині зносять.
Спершу робоча група з питань декомунізації нарахувала, що в містах і селах Львівської області є 180 радянських пам’ятників. Нині у списку – 261 об’єкт. В одному з сіл нарахували 9 радянських пам’ятників.
Ці пам’ятники – це частина релігії рашизмуОлег Радик
«Ці пам’ятники – це частина релігії рашизму. Зараз це рашизм, колись російський комунізм, більшовизм. Ми зносили пам’ятники Першій кінній армії Будьонного. В честь чого вони там? Танкістам, які загинули у 1939 році: 4 танкісти і керівник партбюро. Що він там робив у тому танку? Хто їх спалив? Люди вигадували пам’ятники, щоб був у кожному селі, віддавали їм шану. Два зносимо, а два виявляємо. Багато на балансі не стоїть, багато громад їх ховають. З двох причин: ми недооцінюємо, скільки нащадків комуністів і енкаведистів проживає у Львівській області, і людська байдужість, мовляв, нехай стоїть», – розповідає Олег Радик, представник робочої групи з питань декомунізації у Львівській області.
В окремих селах громади пояснюють, що не мають грошей для демонтажу пам’ятника, тому і не зносять. Активісти стверджують, що сума в середньому становить 1000 гривень. Але ці гроші вдається знайти, до того ж і громадяни роблять добровільні пожертви у справу декомунізації. Також окремі громади не погоджуються на демонтаж пам’ятника, пояснюючи, що він встановлений на честь місцевих жителів, які воювали в роки Другої світової війни проти нацизму.
Великого спротиву у Львівській області щодо знесення радянських пам’ятників немаєОлег Радик
«Великого спротиву у Львівській області щодо знесення радянських пам’ятників немає. На загал, це людська байдужість. Наша ціль – всі радянські пам’ятники мають бути демонтовані: чи скорботна мати, чи «родина-мать». Був конфлікт, що не можна зносити, бо нібито там поховані воїни. Хоча не було жодного напису і доказів, що це так. Є написи – «вбиті українсько-німецькими буржуазними націоналістами». Таке почали робити в 50-х роках ХХ століття. Є багато вигаданих імен, написів», – каже Олег Радик.
У Дрогобичі проти знесення постаменту Героєві Радянського Союзу
Конфліктна ситуація сталась у Дрогобичі. Адже у переліку пам’ятників, які підлягають дерусифікації, є погруддя Григорію Геврику, Герою Радянського Союзу. Дрогобицька міськрада проти знесення постаменту і комісія ухвалила рішення залишити пам’ятник, посилаючись на рекомендацію Інституту українознавства імені Крип’якевича НАН України. Згідно з якою з постаменту приберуть радянську символіку і зроблять напис «Дрогобичанин Григорій Геврик – герой Другої світової війни», а не СРСР. У Дрогобицькій міськраді наголошують, що пам’ятник вшановує не абстрактну постать «радянського солдата» як такого, а реальну особу, жителя Дрогобича, який боровся за звільнення рідного міста.
Особа Григорія Геврика не є однозначна. Спершу він служив у дивізії СС «Галичина», брав участь, як дивізійник, у липні 1944 року у бою під Бродами між 13 корпусом 1-ої танкової армії Вермахту, до складу якої входила 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина». Після звільнення Дрогобича від німецьких військ Григорій Геврик був призваний до лав Червоної Армії і вже з вересня 1944 року був радянським кулеметників. 29 березня 1945 року загинув на фронті. 29 червня 1945 року його посмертно нагородили званням Героя Радянського Союзу. Такі випадки, як з Григорієм Гевриком, коли він дивізійник врятувався тим, що пішов воювати у складі Червоної армії, за словами істориків, були поодинокі. Але у такий спосіб він врятував своє життя.
Це людина, яка потрапила між двох тоталітарних режимівМикола Посівнич
«Він у дивізії став гарним кулеметником, навіть був в ОУН. Він потрапив під мітлу, коли всіх брали на фронт. Він так себе сховав, ніхто про нього нічого не сказав, не здав. Бо всіх, хто був в дивізії брали у полон і розстрілювали. Геврик загинув на війні. Це людина, яка потрапила між двох тоталітарних режимів, стратегія виживання була у кожного своя, він теж мав свій меркантильний інтерес. Вирішив, мабуть, краще бути кулеметником, ніж розстріляним», – говорить історик Микола Посівнич.
У місті Дрогобичі встановили бюст Героєві Радянського Союзу Геврику в 1970 році. У 2009 році це погруддя пошкодили.
Робоча група з питань декомунізації Львівської військової обласної адміністрації заявляє, що постамент підпадає під декомунізацію і його необхідно демонтувати. Дрогобицька міськрада відстоює своє рішення – залишити бюст.
Останки перенесуть на цвинтар
Якщо радянські пам’ятники в області планують знести до кінця року, то з перенесенням радянських поховань, які є на центральних площах і вулицях міст і сіл, процедура складніша.
Меморіально-пошукове товариство «Доля» проводить ексгумацію на місцях поховань. Вже завершено роботу у Мукачево Закарпатської області і Вінниці.
На Львівщині є багато радянських місць похованьСвятослав Шеремета
«У Мукачево провели ексгумацію і перепоховали останки з центральної площі загиблих у роки Другої світової війни та солдатів радянської армії та партизан на кладовище. Завершено декомунізацію Європейської площі і у Вінниці, де були загиблі в роки Другої світової війни, а також продрозверстники невизначеної боротьби 1917-1921 років, які грабували українських селян і для потреб Червоної армії того часу боролись проти УНР.
Останки ми перенесли на кладовище. На Львівщині є багато радянських місць поховань. У Мостиськах була могила у парку і після ексгумації перенесли на цвинтар. Це були поховання у роки Другої світової війни і повоєнного періоду, зокрема НКВД і партпрацівників у липні 1944 року. Їх перепоховали у 70-х роках під меморіал. А тепер вони поховані на цвинтарі», – каже Святослав Шеремета, керівник Меморіально-пошукового товариства «Доля».
Якщо поховання розташоване посеред населеного пункту, то спершу має бути рішення громади про ексгумацію і перенесення останків на кладовище, зроблений проєкт перенесення пам’ятки історії, ухвалене рішення обласної науково-методичної ради і тоді документи скеровуються на погодження в Мінкультури, яке видає наказ на перенесення пам’ятки історії з центральної частини чи вулиці на цвинтар. Багато органів місцевого самоврядування або ж отримали дозволи або в процесі. Така процедура триває від півтори до двох місяців, раніше – роками.
Цивілізовано ми демонтували понад 100 пам’ятокАндрій Годик
«Доводиться підштовхувати органи місцевого самоврядування. Цивілізовано ми демонтували понад 100 пам’яток. Органи місцевого самоврядування вирішують, що з ними робити: чи у музей передати, чи на будівельне сміття, чи залишити десь», – говорить Андрій Годик, заступник голови Львівської військової обласної організації.
За даними робочої групи з питань декомунізації, у більшості сіл та міст Львівської області перелік прізвищ на пам’ятниках не відповідає дійсності. Це прізвища, як жителів села, які загинули чи пропали під час Другої світової , так і енкаведистів, які були ліквідовані українськими підпільниками.
Більшість радянських меморіалів встановлені у радянський час на честь «жертв українських буржуазних націоналістів», які боролись з українським спротивом, а не солдатів, які воювали проти нацизму у роки Другої світової війни.
Комуністична влада ці пам’ятники старалась зробити сакральними символамиЮстин Бойко
«Коли мова про пошанування померлих, які поховані в тих чи інших місцях, які навіть займали різну позицію щодо України, то померлого належить похоронити. Ця людина вже отримала оцінку історії і людей, проходить суд Божий. Інше питання – меморіали і пам’ятники, де ніхто не похований. Ці пам’ятники комуністичної доби є творенням комуністичних міфів, на них багато прізвищ вигаданих або тих людей, які жахливо ставились до місцевого населення, що бачу по селах. Народ мусів це терпіти. Комуністична влада ці пам’ятники старалась зробити сакральними символами, замінивши людям церкву», – зауважив священник УГКЦ Юстин Бойко.
Знесені у Львові та на Львівщині радянські пам’ятники поповнюють фонд Музею тоталітарних режимів.
Маємо залишатись людьми за будь-яких обставин, з’ясувати, що це пам’ятник, ким створений, яке навантаження несеЯрослав Грицак
«Пам'ять – це хвороба. З могилами не можна воювати, як і пам’ятниками, які поставлені людям, які справді загинули на війні, а не кадебістам, енкаведистам, Жуковим. Маємо залишатись людьми за будь-яких обставин, з’ясувати, що це пам’ятник, ким створений, яке навантаження несе. Якщо це нейтральний пам’ятник і присвячений саме воїнам, які загинули, раджу його утримати. Змінити, скажімо, форму. Тим паче, якщо загиблі – місцеві українці. Ставлення до могил визначає рівень цивілізованості кожного народу і це слід пам’ятати», – наголосив у коментарі Радіо Свобода професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.
- У рамках декомунізації, Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендує розглянути перейменування міста Червоноград, селища міського типу Красне і ще 22 села у Львівській області, назви яких не відповідають нормам української мови або ж стосуються російської імперської політики.
- Місцева влада протягом пів року має довести доцільність чинних назв чи запропонувати нові. Якщо пропозицій від міської ради не буде, то парламент змінить назву села, згідно з рекомендацією комісії. Однак з перейменуванням міст чи сіл у громадах неоднозначне ставлення.
- Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімів» набуде чинності 27 липня. Згідно з цим документом, керівники військових адміністрацій зможуть видавати розпорядження про демонтаж памʼятників і перейменування вулиць, якщо органи місцевого самоврядування чи голови територіальних громад ігноруватимуть законодавство чи зволікатимуть із ухваленням рішення.
