Московський вокзал, Санкт-Петербург. Щодня о першій годині дня сюди приїжджає потяг із Євпаторії. Саме цим поїздом прибувають українці з лівобережжя Херсонщини – до сьогодні окупованого Росією. Після підриву Каховської ГЕС багато з них втратили домівки і тепер вони вимушені виїжджати у пошуках притулку. Для більшості Санкт-Петербург – лише проміжна зупинка у подорожі, потім вони виїжджають у країни Євросоюзу. А там, на місці, вони отримують першу допомогу від волонтерів – одяг, їжа, нічліг тощо.
Проєкт Север.Реалии поспілкувався із українцями, які наважуються на евакуацію через територію країни-агресорки, а також – із волонтерами, які їм допомагають.
Зустрічі на пероні
Волонтерка Марина (ім’я змінено, – ред.) щодня зустрічає українських біженців на пероні вокзалу у Санкт-Петербурзі. Разом із нею, розповідає, працюють кілька людей одночасно.
Буває, у людей немає валіз, лише кілька поліетиленових пакетів з речамиросійська волонтерка
«Зустрічає не одна людина: якщо біженці залишаються хоча би на добу або до наступного ранку, то їх повинен хтось прихистити. Інколи це – різні люди. Потрібно, наприклад, зустріти, нагодувати купити найнеобхідніше: наприклад, якщо людина або сім’я зовсім без зв’язку, то їм потрібен телефон. Або, буває, у людей немає валіз, лише кілька поліетиленових пакетів з речами, які встигли врятувати від потопу. І потім українців відвозять до місця, де вони ночуватимуть», – пояснює волонтерка.
Власне, саме це і відбулося з сім’єю із Олешок – після кількох днів на даху будинку їх врятували і вивезли з села волонтери.
В усіх трьох – гумові шльопанці з глиною, яка в’їлася у взуття, обпечені сонцем лиця і рукиросійська волонтерка
«Я побачила їх, коли вони вийшли з вокзалу, – це були немолоде подружжя і син років 35. Їх мала погодувати інша волонтерка, а я вже приїхала з валізою, взуттям, парасолями. В усіх трьох – гумові шльопанці з глиною, яка в’їлася у взуття, обпечені сонцем обличчя і руки», – розповідає дівчина.
Паспорт одного із них, старшого чоловіка, був пошкоджений – після того, як документ упав у воду, в нього відклеїлося фото, а аркуші позгиналися. Марина розповідає: саме через пошкодження документа чоловіка спочатку не пропускали російські прикордонники, і вже на кордоні повертали назад у Санкт-Петербург. Українець зміг пройти кордон лише через день. Нині вся їхня сім’я проживає у Польщі.
Біженці поважного віку
Чимало біженців, які проїжджають через Санкт-Петербург – пенсіонери і люди поважного віку, кажуть волонтери. Усі вони – з українськими паспортами, не хотіли покидати свої домівки. У розмовах із волонтерами вони часто кажуть, що чекали, «коли це пекло закінчиться». Чи навіть сміливіше – «мріяли дочекатися на звільнення». Та тепер вони відірвані від рідної землі, їдуть у невідомий світ, де ніколи раніше не були. Зараз же вони прямують переважно до дітей, які давно благали їх виїхати, ще з початку окупації. Деяких волонтери зустрічають уже із кріслами колісними, іноді потрібні навіть ноші.
Всі речі діда Тараса потонули разом із його домом, усім його життям, могилою дружиниросійська волонтерка
«Дід Тарас 1940 року народження сидів на даху свого будинку в Олешках кілька днів, – каже Марина. – Сусіди на човні зняли дідуся з даху, і він приїхав до Петербурга за допомогою волонтерів. На ньому були обрізані калоші з устілкою, в яку в'їлася глина, штани і сорочка, видані волонтерами. Всі речі діда Тараса потонули разом із його домом, усім його життям, могилою дружини».
Жінка розповідає про діда Тараса: «дитина війни», важко працював усе життя – був і водієм швидкої, і трактористом, і завгоспом, і учителем праці у школі. Чоловік виїхав до Польщі, куди його вже давно кликав син. Але він, розповідає волонтерка, хотів померти на рідній землі.
«У Тараса зір мінус 12. Я мріяла про диво – раптом підходящі лінзи є в наявності і ми зробили б Тарасові нові окуляри. Але, на жаль, таких лінз немає, виготовлення займе кілька днів. А Тарас та ще дві бабусі із затоплених територій наступного дня виїхали до кордону. Тому ми лише протерли лінзи, купили футляр та спрей для окулярів. І ще встигли купити валізу та сумки на колесах для бабусь», – згадує вона.
Без «все не так однозначно»
З села з-під Олешок також зміг виїхати і 28-річний Андрій. У чоловіка потонуло все. Марина допомогла йому підібрати речі, допомогла купити сумку і телефон. Андрій самостійно поїхав до кордону – він поспішав до Польщі, де на нього чекала дружина і троє малюків. Наймолодший син народився лише місяць тому. Свою сім’ю Андрій не бачив дев’ять місяців.
«Було страшно, ми позичили грошей, щоби вивезти родину до кордону з Росією, а там уже волонтери допомогли. Я залишився, бо боявся їхати: до 2017 року я служив у ЗСУ, спочатку строкова служба, потім за контрактом, було небезпечно світитися. Працював на полях, допомагав матері – нас у неї троє дітей, я наймолодший», – розповідає хлопець.
Вибух греблі Каховської ГЕС застав його в дорозі.
Коли вода сходити почала, російські поліцейські попросили бути понятими – щоб опізнавати трупибіженець Андрій
«Вода нас наздогнала, коли ми з полів їхали, потік був такий сильний, що машину повело, ледь не перекинуло, вода стрімко прибувала, було страшно, – згадує Андрій. Попросив у сусідів човен, і три дні з приятелем знімав з дахів старих, жінок, тварин. Якось навіть забрали виводок курчат, які сиділи на якійсь дошці. А коли вода сходити почала, російські поліцейські попросили бути понятими – щоб опізнавати трупи. Загиблих людей і тварин було багато... А взагалі, у нас у селі до потопу всі розділилися. Бабусі деякі за гуманітарку билися і хотіли російські паспорти, а молодь вся була проти Росії. Але деякі бабусі також навіть гуманітарку цю російську брати не хотіли», – згадує Андрій.
Нині Андрій уже встиг покинути Росію. Марина згадує, як чоловік постійно повторював: «Коли росіяни прийшли, росіяни шукали, росіяни стріляли».
Ці люди мають чітке розуміння того, хто в цій історії на кого напавросійська волонтерка
«Цей «каховський потік» практично весь такий – без «все не так однозначно», що я чула навіть від деяких маріупольських біженців, які втратили будинки і близьких. Ці люди, які їдуть зараз транзитом із затоплених територій Херсонщини, які прожили більше року в окупації, мають чітке розуміння того, хто в цій історії на кого напав», – каже Марина.
- Точну кількість загиблих внаслідок спричиненого діями російської армії руйнування греблі Каховської ГЕС наразі встановити неможливо. Велика частина територій, які були затоплені, досі перебуває в окупації. Місцеві жителі розповідають, що потопельників виловлюють, а тіла потім спалюють.
За даними Міністерства економіки України, через руйнування Каховської гідроелектростанції Україні було завдано щонайменше 2 мільярди доларів прямих збитків. Відповідно до аналізу KSE Institute:
- житлове господарство отримало збитків на $950 млн – попередньо у зону підтоплення потрапити близько 20-30 тис. будинків у Херсонській області та понад 500 приватних будинків у Миколаївській області;
- енергетика –$624 млн збитків, зруйновано Каховську гідроелектростанцію, яка не підлягає відновленню, збитки від якої в загальних збитках сектору сягають $586 млн. Потреби на побудову нової ГЕС складуть близько $1 млрд.;
- збитки транспортної інфраструктури складають $311 млн збитків – від повені постраждали понад 290 км доріг;
- збитки промисловості оцінюються у $105 млн – затоплено 28 великих промислових об'єктів, розташованих на правому і лівому берегах Дніпра;
- сільському господарству завдано збитків на $25 млн.;
- довкіллю та екології було завдано втрат на $1,5 млрд втрат – 150 тонн нафти витекло під час вибуху дамби.
- рівень солоності Чорного моря біля Одеси тепер майже втричі нижче норми.
