Які населені пункти Херсонської області будуть перейменовані у зв'язку з деколонізацією? Наскільки це тривалий і витратний процес? Чи погоджуються місцеві громади на такі перейменування, і чи змінилося їхнє ставлення до цих процесів через окупацію Херсонщини? Про все це – в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Із 27 квітня 2023 року набув чинності Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні й деколонізацію топонімії». Він задає правову рамку для процесу, який активно триває в Україні вже понад рік та отримав назву «деколонізація».
- Національна комісія зі стандартів державної мови спершу визнала назви 43 сіл і селищ Херсонщини невідповідними лексичним нормам української мови. Перелік населених пунктів опублікували 28 червня на офіційній сторінці комісії.
- Однак вже 30 червня Нацкомісія оновила і скоротила список сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають стандартам державної мови. До нового списку включені 10 населених пунктів Херсонщини. Зокрема, села Чайкине, Надеждівка, селища Пойма і Первомайське Херсонського району. Також ідеться про селище Питомник, Скворцівку, Первомаївку Каховського району. Крім того, у переліку є село Муравейник Генічеського району, Первомайське Бериславського району, а також село Ольгине.
«Культурна колонізація українських земель»
Представниця Уповноваженого з захисту державної мови на півдні України Ярослава Вітко-Присяжнюк у коментарі «Новинам Приазов'я» зазначила, що Україна протягом тривалого часу була у складі Російської імперії та Радянського Союзу. Росія проводила колонізаційну політику щодо України, цим і пояснюється велика кількість назв, які пов'язані з цими історичними періодами, пояснює вона.
Вітко-Присяжнюк зазначила, що після 1991 року, попри здобуття Україною незалежності, тривала «культурна колонізація» українських земель.
«Українське суспільство довгий час втягувалося в цю російськомовну культурну парадигму. Вже після отримання Україною незалежності з'являлися пам'ятники російським діячам, яких можна назвати не стільки історичними постатями, скільки ідеологемами. Вони були частиною ідеології Російської імперії, «русского мира» – той самий пам'ятник Катерині в Одесі, Суворову», – зауважила вона.
«Українці готові до змін»
Після повномасштабного вторгнення Росії до України велика кількість громад самостійно ініціювала перейменування обʼєктів, які так чи інакше стосуються Росії, каже експертка.
Після 24 лютого 2022 року в низці доволі великих населених пунктів перейменовувалися вулиці, демонтувалися пам'ятники російським діячамЯрослава Вітко–Присяжнюк
«І от власне топоніміка все те, що нас оточує навколо, тим чи іншим чином впливає на наш світогляд. Вона і є тим елементом культурної колонізації України. Після 24 лютого 2022 року дуже прикметним стало таке явище, як потужний вибух української патріотичної, національної самосвідомості. І дуже велика кількість органів місцевого самоврядування, місцевих громад, активістів ті чи інші перейменування робили за власною ініціативою. Ми всі пам'ятаємо, як в низці доволі великих населених пунктів перейменовувалися вулиці, демонтувалися пам'ятники російським діячам. Отже, цей закон про деколонізацію став логічним продовженням цих процесів», – наголосила представниця уповноваженого з мовної політики.
Херсонщина активно включилася до процесу дерусифікації, розповідає Вітко-Присяжнюк. Вона впевнена, що всі ці процеси в даному регіоні пройдуть дуже швидко, без жодних заперечень та збурювань місцевих громад. Це стосується не тільки півдня, але і всієї України, оскільки українське суспільство вже тривалий час готове до таких змін.
Процес перейменувань зазвичай не потребує великої кількості як матеріальних, так і організаційних ресурсів, додала представниця уповноваженого.
«Насправді це залежить від місцевої громади, наскільки це буде вартісно. Від ініціативи цієї громади й власне від самосвідомості мешканців. Тому що, грубо кажучи, яка табличка висить на приватному будинку людини, залежить від господарів цього будинку», – зауважила вона.
«Війна на всіх фронтах»
Начальник Херсонської районної військової адміністрації Михайло Линецький сказав, що назви деяких населених пунктів будуть переглянуті у цьому районі, зокрема, Первомайське Білозерської територіальної громади. Є ще низка населених пунктів, які рекомендовано до перейменування після дотримання процедурних питань, і такі, що не виходять за межі державної мови, але назви мають дещо суперечливий характер, каже посадовець.
«Первомайське стане Першотравневе або я б від 1 травня теж відходив, враховуючи ще вимоги закону про декомунізацію» – зазначив він.
Чиновник вважає, що процес перейменування зараз проводити цілком доречно.
Знайдемо і ресурс, і можливості, і обґрунтування для того, щоб безболісно для населення цих населених пунктів це пройшлоМихайло Линецький
«Війна іде на всіх фронтах – хлопці на фронті б’ються, в гарячій фазі, проливають кров за нашу перемогу. Але війна іде і в інформаційному просторі, і в мовному просторі. Роз’яснювальну роботу лиш розпочато, тому зрозуміло, будуть різні думки і якась частина населення буде посилатися на складнощі з документами, зміною назви адреси. Але знайдемо і ресурс, і можливості, і обґрунтування для того, щоб безболісно для населення, для жителів цих населених пунктів це пройшло», – запевняє посадовець.
Линецький сказав, що низку населених пунктів мають перейменувати до кінця цього року, решту – після закінчення війни.
«Позбутися не лише радянської спадщини»
Історик із Херсону Артем Петрик зазначив, що завдяки процесу декомунізації низку населених пунктів вже перейменували і повернули їм історичні назви.
Було підкреслення у назві населених пунктів унікальності місцевої топонімікиАртем Петрик
«Підготовлені комісією пропозиції базувалися на доцільності. По-перше, відродження назв зниклих населених пунктів, історія яких була тісно пов’язана з тими, що підлягають перейменуванню. По-друге, було підкреслення у назві населених пунктів унікальності місцевої топоніміки, то могли бути балки, ліси, річки тощо. Наступне – це врахування географічних, економічних, наприклад, етнічних особливостей населених пунктів або вшанування подій, постатей, безпосередньо пов’язаних з даними населеними пунктами», – розповів історик.
За його словами, пріоритет в обранні назв робився на козацьку добу і на період революції 1917–1921 років. Було також відновлено чимало історичних назв, які належали до культурної спадщини корінних народів у місцях їхнього компактного проживання, в першу чергу, кримськотатарського народу, болгар, греків, євреїв тощо, сказав Петрик.
Зараз на часі позбутися не лише радянської спадщини, а й російськоімперської та спадщини часів Московського царства, зауважив історик.
«Все що має або мало, або була надана російська назва чи якось пов’язана з російською мовою, культурою, минульщиною, одразу трактується в Росії як те, що належить їм самим. Як цей відомий вислів кінця 19-го початку 20 сторіччя одного з діячів, що «росіяни все на світі називають слов’янським навколо себе, щоб потім все слов’янське назвати російським». Де стояв чобіт російського солдата, де майорів російський прапор, все це оголошувалося російським», – зазначив Петрик.
Російська окупація сприяла усвідомленню людей, що процеси дерусифікації й деколонізації вкрай необхідні Україні, наголосив він.
Боротьба ведеться ворогом проти нас за повне знищення українськості, повне знищення української державиАртем Петрик
«Якщо навіть хтось і мав, то втратили ілюзії якісь з приводу того, хто поряд з ними. Боротьба ведеться ворогом проти нас не за міста, села і території, вона ведеться за повне знищення українськості, повне знищення української держави. Питання підтримки, чи не підтримки взагалі не має стояти, це питання виживання нації, виживання держави. Я думаю, що більшість українців усвідомлює це», – наголошує історик.
- Після повномасштабного нападу Росії на Україну в багатьох українських містах почали проводити так звану «дерусифікацію» – зокрема, перейменовувати назви вулиць, пов’язаних із країною-агресором.
- Крім того, Україною котиться хвиля знесень пам’ятників, зокрема, російському поету Олександру Пушкіну, через що виник термін «пушкінопад» – за аналогією з «ленінопадом», який був після Революції гідності.
- 21 квітня президент Володимир Зеленський підписав закон «Про внесення змін до Закону України «Про географічні назви», пов’язаний з деколонізацією топонімії та впорядкуванням використання географічних назв у населених пунктах України.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
