Ігор Кураян протягом 30 років займався підприємницькою діяльністю у Херсоні. За день до широкомасштабного вторгнення Росії в Україну він вступив до лав місцевої тероборони та був одним з тих, хто прийняв бій з армією РФ на Антонівському мосту. Про те, що відбувалося на околицях міста в перші дні масштабного нападу Росії, про погрози від російських військових та в'язницю в Севастополі Ігор Кураян розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов'я».
«Проїжджали від Широкиного до Авдіївки»
Ігор Кураян корінний херсонець. До 24 лютого 2022 року війни він активно підтримував українських військових, які воювали на сході України. За словами чоловіка, спочатку це була волонтерська організація «Херсонська Чайка» – починали з облаштування адмінкордону з окупованим Кримом, а вже з листопада 2014 року почали їздити в зону АТО. Херсонець розповідає, що бував там двічі на місяць, а кошти для поїздок збирали разом з херсонцями. За поїздку вдавалося відвідати 8-10 військових підрозділів, каже волонтер.
– Ми проїжджали від Широкиного до Авдіївки, Торецька. Мінялися бригади, хлопці на ротацію, а ми знайомилися з новими і їздили по цих дислокаціях. З 2016 року ми їздили разом з дядею Гришею (волонтер із Херсону – ред.). Він більше збирав гроші, а я купував все необхідне.
«Перша зустріч з ворогом»
Повномасштабне вторгнення Ігор Кураян зустрів у Херсоні й без вагань долучився до лав місцевої ТРО.
– О 5-й ранку мене розбудили та сказали, що обстріляли Каховську ГЕС, а колони з технікою вже йдуть в сторону Херсону. У мене не було ніяких роздумів, я взяв обручки, свою та жінки, закопав їх на городі, зібрав речі й пішов у військкомат. І вже ввечері з автоматом ми зустрічали ворога на Антонівському мосту.
Коли підрозділ Кураяна прибув до Антонівського мосту, там вже йшов бій російської армії та українських бійців, які, за словами херсонця, відходили від Раденська і утримували міст.
Ми йшли від траси праворуч, а ракета впала вліво. Якби вона попала вправо, то нас би там і не знайшли
– Був великий обстріл, стріляла артилерія ворожа, ракети летіли. Одна ракета впала, ми йшли від траси праворуч, а ракета впала вліво. Якби вона попала вправо, то нас би там і не знайшли.
Ігор розповів, що за кілька годин їх підрозділ натрапив на роту нацгвардійців, які повідомили, що «міст прорвали».
– Ми побачили, що від мосту відступають наші гармати та танки – вже був прорив мосту. В цей момент треба було підірвати міст, якщо це відбулося б, я думаю не було б і захоплення Маріуполя, і ми б зупинили ці війська тут, на лівому березі, і у нас би був час підготуватися, як це було в Миколаєві.
«Обстрілювали БТРи й «Тигри»
На запитання чому провалилась оборона Херсону, Кураян відповідає: «Це зрада і непрофесійність керівників області». Чоловік розповідає, що спілкувався з прикордонниками, які розповіли про те, що відбувалось перед вторгненням на кордоні.
Якщо вони порушували наш кордон, якщо вони залетіли на нашу територію, вони повинні бути збиті
– За добу до вторгнення вони (російські військові – ред.) почали насипати дороги, засипати ями, до кордону прибуло 500 одиниць техніки. Літали безпілотники, розвідували шляхи. Наказ був не збивати дрони, щоб не спровокувати росіян. Але що значить не спровокувати, якщо вони порушували наш кордон, якщо вони залетіли на нашу територію, вони повинні бути збиті.
Херсонець зазначив, що на наступний день, 25 лютого, разом зі своїм підрозділом він захищав Дар’ївський міст. Проте на той момент українські військові вже були оточені
– Нас обстрілювали БТРи й «Тигри», які стояли на окружній. Ми через міст залізничний, по залізничним коліям поповзли й потрапили в Херсон. А частина наших тероборонівців відійшла до однієї з бригад, яка була біля Миколаєва.
«Шансів на спротив не було»
1 березня захисники прийняли бій у Херсоні, розповідає Ігор Кураян. Саме того дня в Бузковому парку загинули херсонці, які тримали оборону міста.
– Нас чисто зрадили. Коли потрібно було, нам не видали зброю, а потім цілі склади в Херсоні залишилися ворогу – і автомати, і кулемети, і РПГ, і все це залишилося ворогу.
У кожного було по 4-5 рожків максимум на 5 хвилин бою
За словами Кураяна, 25 лютого в Херсоні вже не було працівників СБУ, прокуратури та Нацполіції. Бійці відчували себе покинутими, згадує чоловік.
– 25 лютого Херсон був повністю оточений. Нас залишалося десь близько 500 чоловіків тільки з автоматами. У кожного було по 4-5 рожків максимум на 5 хвилин бою. І ми розуміли, що шансу на те, щоб чинити реальний спротив не було. І залишитись живими теж.
- Раніше повідомлялося, що окупанти змогли швидко захопити Херсонську область через зраду працівників СБУ. Один з них – Ігорь Садохін. Офіцер координував антитерористичну діяльність Управління СБУ у Херсонській області. Його також підозрюють у державній зраді. А саме в тому, що він міг передати російським військовим карту мінних полів та координати об’єктів оборони для російської військової авіації.
Про затримання, підвал, тортури
Подальший місяць Ігор Кураян провів у окупованому Херсоні. Він каже, що займався розвідувальною діяльністю, ходив на проукраїнські мітинги та чекав можливості розпочати партизанську діяльність.
– У мене була зброя цілого взводу – близько 300 пляшок «коктейлів Молотова», гранати. Але наказ командира бригади був – ніяких дій не робити. Тому я гуртував біля себе людей, які відстали від своїх частин.
6 квітня херсонця затримали. За словами чоловіка, його звинуватили у «спробі терористичного акту та вбивстві російських військових».
Заарештували, повезли на підвал і почали бити, катувати
– Я отримав дзвінок від командира заводу, що треба зустрітися. Прийшов на зустріч, де мене зустріли ФСБшники. Затримали, повезли на підвал і почали бити, катувати. На цей момент вони вже знали про мене все – про волонтерську діяльність, що в мене є зброя, кількість зброї, все знали.
Після затримання Кураян разом з військовими тероборони перебував в управлінні Національної поліції Херсонської області. Кураян розповідає, що там російські військові катували полонених та проводили допити.
– Вони хотіли, щоб я з ними співпрацював, навіть пропонували бути мером Херсону. Проте я нікого не здав і ніяке співробітництво, ніякий папір не підписав. Хоча мені погрожували, що вб'ють або відправлять в «ДНР» (незаконне збройне угруповання – ред.).
«Показова вʼязниця» у Севастополі
18 квітня російські військові повідомили херсонцю, що відправляють його на територію підконтрольну угрупуванню «ДНР». За словами херсонця, всю дорогу в нього були завʼязані очі, а руки сковані кайданками.
– Коли вийшли, я вдихнув морське повітря, почув чайок, я зрадів. Я розумів, що це Севастополь, це наш Севастополь. Я дуже любив до нього їздити, я там працював колись, але потрапив туди в’язнем.
Кураян розповів, що в'язниця, в якій він перебув, була показовою. Туди приїжджали журналісти та знімали сюжети про утримання українських військовополонених, стверджує херсонець.
– Вони знімали сюжет про те, як гарно почуваються українські військовополонені і я потрапив в об'єктив, хоча відмовився від інтерв'ю. Так мене впізнали в Херсоні, це дало змогу моїм рідним працювати з відповідними службами щодо мого повернення.
«Обміняли прямо на полі бою»
28 квітня, через 10 днів після фільмування сюжету російськими телеканалами, чоловіка, разом з 10 військовополоненими обміняли.
– Це був якийсь незапланований обмін. Нас обміняли на 7 «орків» (військових РФ – ред.), прямо на полі бою біля Посад-Покровського (38 кілометрів від Херсону – ред.). Ми навіть чули вибухи артилерії.
За словами Кураяна, в Севастополі військовополонених не катували, відбувалися лише допити, після яких вирішувалася доля полоненого – «або обмін, або по етапу в Таганрог».
«Повільно вмирав у камері»
Ігор Кураян розповідає, що до Криму перевозили й інших полонених херсонців, серед них ексочільник Херсону Володимир Миколаєнко, який з початку широкомасштабного вторгнення теж долучився до лав ТРО.
– Я його побачив у військкоматі [Херсону] зі зброєю і мені було дуже приємно, хоча я його достатньо критикував за його господарську діяльність у Херсоні. Проте він не втік і не сидів там мовчки, взяв зброю і пішов захищати рідне місто. Його, кажуть, направили на Таганрог. Але це не точні дані, так зі слів в'язня.
При затриманні йому зламали грудну клітку і він повільно вмирав у нашій камері
Кураян розповів, що разом із ним у полоні також утримували бійців «Азову», морських піхотинці, працівників Державної прикордонної служби та працівників Національної поліції з Бердянська, які відмовились співпрацювати з російськими військовими.
– З нами в камері був Денис Миронов (боєць Херсонської ТРО, який захищав Херсон – ред.). Це героїчна людина. При затриманні йому зламали грудну клітку і він повільно вмирав у нашій камері. Це відбувалося протягом трьох тижнів. І потім вже в Севастополі, коли його забрали в госпіталь, він помер.
«Ми звільнимо Україну»
Після полону українець приїхав у Миколаїв, де на той момент відновлювалась частина херсонської тероборони. Він вступив до її лав. Чоловік вже побував під Харковом і в Донецькій області. Наразі він пройшов відновлення у військовому госпіталі. Каже, що російський полон не пройшов безслідно, проте він готовий залишатись у військовій справі.
– Нам треба звільняти і Херсонську область, і Крим, і Донбас. Треба бути здоровими. Ми звільнимо Україну.
- Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей. Україна і Захід засудили такі незаконні дії Кремля.
- Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ. Україна заявляє, що збройним шляхом боротиметься за повернення окупованих територій під свій контроль. 11 листопада 2022 року Міноборони України повідомило, що Херсон повертається під контроль української армії. Російські військові відступили з правого берега Дніпра, де, зокрема, розташований обласний центр.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
