240 років тому, 19 квітня 1783 року, був ухвалений маніфест про приєднання Кримського ханства до Російської імперії. Коли Росія окупувала й анексувала Крим в 2014 році, то російські пропагандисти заявляли, що «Крим завжди був російським», а тому мовляв «повертається». Проте казати про «завжди» немає жодних підстав.

По-перше, в складі Російської імперії, а відтак СРСР півострів перебував лише 208 років. Натомість під верховною владою Османської імперії – близько 300 років, а генуезці Південним узбережжя Криму володіли близько 210 років. Тобто історія не дає підстав казати про «завжди».

По-друге, навіть якщо 240 років тому Крим був приєднаний до Російської імперії, він автоматично не став етнічно російським, питомо російським регіоном. Наприклад, через 100 років після приєднання Криму до Російської імперії відомий російський вчений-літературознавець Олександр Пипін нарікав, що російські письменники і художники мало пишуть про Волгу, мало малюють головну російську ріку. А натомість художники їдуть в Естонію і малюють вітряки або в Криму малюють брили каміння. Тобто наприкінці ХІХ століття для освіченої російської людини Крим – це як Естонія: провінція Російської імперії, але не етнічна Росія. Утім, зараз в абсолютній своїй масі росіяни вважають геть інакше.

Про те, як Крим робили російським, «Історичній Свободі» розповів історик Андрій Іванець, який 9 років тому був змушений залишити півострів.

Андрій Іванець: Зауважу, що 19 квітня 1783 року маніфест про приєднання Криму, Кубані й Тамані російська самодержиця Катерина ІІ підписала, але не оприлюднила.

У них із Григорієм Потьомкіним був план, відповідно до якого спочатку треба було підкорити місцеву знать і духовенство. Лише після того, як ті склали присягу, оголосили цей маніфест. Отакий був політичний процес.

Наприкінці ХVІІІ століття Крим зустрівся з першою анексією Російською імперією. Ми у 2014 році зустрілися з другою «анексією» таким же протиправним способом. Чому ми можемо казати про те, що наприкінці ХVІІІ століття ці дії Російської імперії були протиправними? Тому що менше ніж за 10 років до того в Кючук-Кайнарджийському мирному договорі Російська імперія взяла на себе зобов’язання, як і Оттоманська імперія, поважати незалежність Криму, не втручатися в його внутрішні справи. Але насправді росіяни Крим перетворили на протекторат. Російська імперія намагалася півострів поглинути і анексувала його.

Щодо ідеологеми «Крым – исконно русская земля», яку ви доречно згадали і яку повторив Путін у березні 2014 року, то це абсолютний міф. Великороси, як етнос, сформувалися в міжріччі Оки і Волги – оце «исконно» російська земля. Звісно, в Росії до революції добре усвідомлювали, що Крим – це інша країна, яка потрапила під скіпетр Романових і послідовно колонізувалася.

– Кілька років тому у нас була передача про те, як саме Росія приєднувала Крим, як останній кримський хан зрікся влади. А ми давайте поговоримо про період постанексійний. Як влада була організована після анексії?

– Був перехідний період. Російська імперія завела війська. І вже за присутності російського війська вона провела так звані присяги від дворянства і духовенства влітку 1783 року. На території колишнього Кримського ханства було незадоволення, був спротив.

Наприклад, ногаїв, які входили до Кримського ханства, спочатку перевели на Кубань, а потім наказали їм переселитися на Урал. Ногаї повстали, бо не хотіли йти з Причорномор’я і Приазов’я. І це повстання було просто потоплене у крові Суворовим. Зараз представники ногайського народу згадують ці події як геноцид 1783 року.

У самому ж Криму безпосередньо Російська імперія використовувала вже апробовану на багатьох інших регіонах тактику. Були надані права і привілеї для вищих станів: мурзам і беям були надані всі права російського дворянства, окрім володіння кріпосними християнами. Вони стали привілейованим прошарком населення. Так само вище духовенство отримало позбавлення від податків.

Також імперія намагалася загравати із широкими колами кримськотатарського населення. Обіцяли, що не будуть втручатися в релігійні справи, що не буде рекрутчини. Варто зазначити, що на момент анексії в Криму проживало понад 90% кримських татар.

Буквально за кілька років почалася чергова російсько-турецька війна. І бачимо відразу хвилю еміграції кримських татар. Це була одна з двох найбільших їх хвиль. А взагалі їх буде шість. Це результат якраз політики Росії на поступове витіснення корінного населення.

– Росія стимулювала їх виїздити чи вони самі вирішили, що нам в цій державі некомфортно?

– Було і некомфортно, була і стимуляція – за понад 130 років були різні ситуації. Наприклад, Потьомкін ще до анексії Криму обмірковував ідею виселення всіх кримських татар, але хтось же мав утримувати військо, хтось мав підтримувати економіку.

У 1787 році була здійснена така демонстративна акція – поїздка Катерини ІІ до Криму.

– Відома акція. Під неї у Бахчисараї ханський палац перебудували тоді.

– Так. І багато чого ще зробили. Бо це була акція державного масштабу.

До війни в Криму проросійські сили називали це «першою туристичною поїздкою в Крим». На цю «туристичну» поїздку було витрачено 15 мільйонів рублів у цінах ХVІІІ століття. Для порівняння: весь річний бюджет Російської імперії в ті роки складав приблизно 35-40 мільйонів. Тобто ви уявляєте, наскільки колосальна сума була витрачена на цей політико-пропагандистський хід!

– Десь третина бюджету!

– Навіть трохи більше. З нею тоді був і австрійський імператор. Росія показувала, що вона несе цивілізацію на захоплену територію, що вона її освоює, що будує флот, що тут з’являються нові поселення з тими усіма «потьомкінськими селами». Зараз російська пропаганда намагається всіляко спростувати, ніби не було ніяких «потьомкінських сіл», що все це вигадки. Але є розповідь графа Ланжерона, який після смерті Потьомкіна керував цими регіонами. І саме він згадує про макети поселень, які робились на віддалі, де проїздив кортеж Катерини ІІ.

Так ось, після цієї «туристичної» поїздки Туреччина оголосила війну. Катерина ІІ була в Криму у травні 1787 року, а вже влітку Османська імперія оголосила війну Російській. І одна з вимог була – звільнення Криму. Кримськотатарський народ знову опинився заручником ситуації. Тому що частину кримських татар відселяли з прибережних регіонів, у тому числі й за межі Криму.

– Через неблагонадійність чи через що?

– Так, побоювалися, що вони підтримають османські війська, якщо ті з’являться. Вилучали в кримських татар зброю, були й інші тяготи, пов’язані з війною. Але так сталося, що Російська імперія перемогла, й Османська імперія була вимушена визнати, що Кримське ханство увійшло до складу Російської імперії.

– Шість хвиль еміграції кримських татар. Коли перша і коли остання?

– Перша почалася відразу після анексії Криму. Її можна датувати 1783–1800 роками. Є різні оцінки щодо того, скільки виїхало, оскільки немає єдиної точки зору, скільки проживало в Криму на момент анексії. Бо з огляду на попередні дії Російської імперії з метою дестабілізувати Кримське ханство – там були перевороти, повстання – ще до того почали виїздити. А після анексії ще більше людей емігрувало. Тому ми можемо сказати, що це, мінімум, десятки тисяч кримських татар.

– А яка хвиля була наймасштабнішою?

– Наймасштабнішою була хвиля в середині ХІХ століття. Це дуже трагічна історія. Тому що вона нанесла найбільший демографічний удар по кримськотатарському народу в період «чорного століття». Хакан Киримли, турецький історик кримськотатарського походження, так називає період 1783–1883 років: зруйнована державність, масові міграції, упадок культури, утиски релігійні. І коли розпочалася Кримська війна, яку ініціювала Російська імперія…

– Російська імперія напала на Османську імперію, а за османів вступилися Британія, Франція і Сардинія.

– Абсолютно точно. Бойові дії на території Криму розпочалися восени 1854 року. І в цій ситуації приїхав один з нащадків династії Гераїв у складі військ союзників. Невелика частина кримських татар на заході Криму його підтримала. Але він недовго пробув у Криму. Більшість кримських татар, наприклад, Таврійське магометанське духовне правління, його не підтримало.

Утім, шовіністично налаштована частина російського військового та адміністративного істеблішменту, поставила питання про виселення кримських татар. Восени 1854 року було рішення відселити з узбережжя кримських татар. Але його не вдалося реалізувати, бо британські, французькі і турецькі війська швидко діяли. Тому тоді цей план не вдалося реалізувати.

Проте кримські татари сповна відчули тяготи війни й упереджене, нерівноправне ставлення до себе. Наприклад, у зоні бойових дій подушні податі зменшили: для росіян приблизно з 10 рублів на 7 рублів, а для кримських татар – з 10 на 2 рублі. Забирали в селян кримськотатарських тяглову силу, їх грабували, вони зазнавали здирництва з боку військ. Всі ці тяготи, які впали на кримськотатарський народ під час війни, призвели до виїзду з Криму до Османської імперії. В 1854 році вже почався цей процес.

Наступного року вражений поразками у Кримській війні помирає Микола І. Трон займає новий цар – Олександр ІІ. І до нього звертається кримська влада: що робити з виїздом кримських татар? Він це прокоментував десь так: оскільки кримські татари шкідливе населення, то не заважати, сприяти виїзду. Нагадую, що це самодержавна монархія. Слово монарха визначає політику. А дійшло воно вниз у ще більш жорстких інтерпретаціях. Тому виштовхування кримських татар відбувалося.

Ще в цей період йдуть кавказькі війни. І частина тих нещасних біженців з Кавказу, яких виганяли з власних земель в процесі колонізації, теж проходить через Крим. Це теж стимулює кримських татар. Ходять чутки, що будуть виселяти кримських татар із Криму.

Все це призводить до того, що пік цього переселення, яке почалося за Кримської війни, припадає на початок 1860-х років. В 1860–1862 роки з Криму і з Північної Таврії (Крим входив до складу Таврійської губернії) виїхало 192 тисячі осіб! Для того часу це дуже велика цифра. Наприклад, під час депортації навесні 1944 року з Криму виселили теж приблизно 190 тисяч осіб.

У 1860–1862 роках виселяли і кримських татар, і ногаїв з Північної Таврії. Але здебільшого це були кримські татари, понад 130 тисяч. Крим обезлюднів дуже сильно. Знелюдніло 784 села, з яких понад 300 сіл цілком стояли пусткою. Люди за безцінок розпродавали своє майно. Саме цінне забирали, але потім не могли навантажити на кораблі, кидали. При переїзді люди гинули, при переселенні в самій Османській імперії теж були проблеми, теж люди гинули. Це була колосальна трагедія для Криму, для кримськотатарського народу.

І в цей момент починається демографічний злам. Хоча кримські татари навіть після цієї колосальної еміграції – все ще становили більшість у Криму, трохи понад половина.

– А кого і як Російська імперія стимулювала переїздити до Криму? В 1861 році скасували кріпацтво. Поміщик вже не міг, отримавши чи придбавши землю, переселити туди селян-кріпаків. Вже треба було кожного окремо якось стимулювати.

– Попервах Крим колонізували за допомогою того, що туди завозили і поселяли відставних солдат. Їм завозили жінок кріпосного стану.

Наприкінці ХVІІІ століття влада Російської імперії думала: чи не запросити до Криму каторжників з Англії?

– Навіть так! Щоб їх далеко в Австралію не везти...

– Так, щоб тільки заселяти цю територію.

А реально з кінця ХVІІІ століття переселялися греки з Османської імперії, з архіпелагів. Причому, варто зазначити, кримських греків, яких виселили до анексії Криму, назад на півострів не пускали. Тобто не створювали їм умов для повернення, а навпаки, заважали.

– Це ті греки, які заснували Маріуполь.

– Так.

Крім того, переселялися болгари, німці…

Одна з причин, чому така була масова міграція кримських татар – це процес обезземелення. Більшість населення Криму займалася в той момент сільським господарством. І тут приходить Російська імперія. Старі форми землекористування вже не працюють. І дуже багато людей не мають документів за російським правом, не знають російської мови, не знають російських законів. Цим користуються. І просто вилучали величезні масиви землі і роздавали російським вельможам, а відтак почасти колоністам. Іноді це робилося у дуже брутальний спосіб. Класична історія в цьому сенсі відбулася в Байдарській долині, де графу Мордвінову виділили землю. Зайшли війська, оточили 12 сіл і просто сказали: ви більше у своїх хатах не живете, це володіння Мордвінова. Просто викинули тих людей з їхніх власних домівок. І вийшло в результаті так, що більшість кримськотатарських селян на 1917 рік були безземельними.

– Послухав вас і зрозумів, чому для Олександра Пипіна наприкінці ХІХ століття Крим був чимось на кшталт Естонії. Бо тут і кримські татари лишаються, і греки з німцями переселяються. А коли все-таки для росіян настав «кримнашизм»?

– Якщо навіть почитати Макса Волошина, його статтю про «розорений мусульманський рай», то навіть на початку ХХ століття все-таки було відчуття, що Крим – це точно не Великоросія. Це окрема сутність, окрема територія від Великоросії.

У ментальному плані серйозний зсув стався після Кримської війни. Війна була програна, потрібна була гіперкомпенсація – і запустили міф про «Севастополь – місто російської слави». Почалося культурно-ментальне освоєння Криму поступове.

Хоча, попри катастрофу з еміграцією під час Кримської війни і після неї, перепис 1897 року показував, що кримські татари залишаються відносною більшістю – понад 35% населення. Але вже було росіян 33%, українці складали майже 12%. Тобто навіть понад столітня колонізація Криму все рівно не змінила докорінно ситуацію. І це впливало на сприйняття Криму як іншої від Великоросії території. Проте на початку ХХ століття, в 1901–1903 роках, відбулася остання хвиля кримськотатарської еміграції. І після того відносною більшістю на півострові стали росіяни.

Сам Крим, коли його ще завойовували, фактично був частиною грецького проєкту. Російська монархія прагнула завоювати Константинополь, протоки Босфор і Дарданелли.

– Відродити Візантію під російським протекторатом.

– Саме так. І оця ідея захоплення Константинополя, Босфору і Дарданелл існувала до кінця існування Російської імперії.

– І не тільки!

– Так. При Сталіні це вже окрема історія. Безумовно, Сталін продовжував вже в «червоному» варіанті традиції Російської імперії. Під час Другої світової війни він прагнув взяти під контроль Босфор і Дарданелли та вів про це переговори з Гітлером, а потім продовжував виношувати такі плани, вже будучи в альянсі із західними союзниками.

– Очевидно, Друга світова війна і депортація кримських татар – це остаточний тріумф «кримнашизму».

– Абсолютно так.