Дмитро Живицький очолював Сумську область 1, 5 роки. Його призначили головою Сумської ОДА влітку 2021 року. Вже тоді загроза повномасштабного вторгнення «десь в повітрі відчувалася», каже Живицький. Проте, українські військові підрозділи, які дислокувалися на Сумщині, за два тижні до російського вторгнення, вийшли з регіону. За словами Живицького, війська пішли на підсилення східних і південних рубежів.
Вранці 24 лютого, 2022 року російську армію у Сумській області «зустрічала» територіальна оборона з гвинтівками та місцеві «партизани» зі свіжими «коктейлями Молотова». Так Сумщина протистояла російській навалі тиждень. А потім Живицький публічно звернувся до центральної влади за допомогою: він вимагав захисту та зброї, яку згодом, зерновозами та «бусіками» привозили з Донеччини до Сумщини, згадує Живицький у розмові з Радіо Свобода.
Рік тому, 8 квітня 2022 року російські війська повторили свій фірмовий «жест доброї волі» на Сумщині і повністю залишили область.
24 січня 2023 року Володимир Зеленський підписав указ про звільнення Дмитра Живицького. Сам Живицький каже, що причину звільнення йому не озвучили і припускає, що його звільнили «за компанію».
Компанія, дійсно, була чимала: того дня Зеленський звільнив голову Київщини Олексія Кулебу, який пішов на підвищення в Офіс президента, а також голів Херсонської, Запорізької і Дніпропетровської областей, до яких назбиралося чимало питань стосовно їхньої ефективності та доброчесності.
У політичних колах Живицького називають кадровим державним службовцем, який потрапив в обойму політичних передряг і, в результаті, позбувся посади. Перш ніж очолити Сумщину він устиг попрацювати керівником апарату Сумської ОДА, потім перейшов в уряд – спочатку був першим заступником міністра Міністерства розвитку громад та територій України, а згодом – заступником міністра інфраструктури. Наразі Живицький – безробітний, а обов'язки керівника Сумщини, тимчасово, виконує його заступник.
Із колишнім очільником Сумщини ми хотіли поговорити одразу після його відставки, але розмова декілька разів переносилася і , зрештою, припала на річницю звільнення Сумської області від російських окупантів.
– Якщо передивитися архіви новин річної давнини, то якраз на початку квітня з’явилися перші повідомлення про те, що російські війська виходять з Сумської області. А вже 8 квітня від вас було повідомлення про те, що російська війська повністю покинули Сумську область. Як за цей рік Сумщина змінилася? Які ключові тенденції ви можете відзначити?
– Сумщина змінилася серйозно. І в першу чергу це те, що багато людей виїхало з Сумщини. Стало менше людей, стало менше машин. Люди пережили окупацію, пережили російський терор. Дуже багато зруйнованих будинків, об’єктів інфраструктури. І обстріли продовжуються практично щоденно.
Обстріли продовжуються практично щоденно
Рік не було ні авіабомб, ні «Шахедів» у нас. Але пару тижнів тому були серйозні обстріли, бомбардування Сумського району, Білопілля і вперше з початку війни були використані крилаті бомби.
І бізнесова інфраструктура змінилася, і військова інфраструктура змінилася.
Бо Сумщина має 564 кілометри кордону з країною-агресором. І це накладає певний міліарний відбиток.
Бо кордон – він насправді умовний. Це той самий кордон, який сьогодні знаходиться на лінії зіткнення десь в Бахмуті, де йдуть бої, де йде окопна війна, а в нас наші війська знаходяться на нашій території, а російські знаходяться на їхній території. І це просто умовна межа, яку може в будь-який момент ворог спробувати змістити.
– Взагалі в Сумські області говорять про ось цю перспективу можливого повторного вторгнення? Чи це вже відійшло на задній план?
– Ця загроза залишається. Ніхто не знає, куди ворог перекине свої сили, з якого боку він почне атакувати. Те, що ми зараз бачимо і розуміємо по подіях, є якісь ключові напрямки по Донецькій, по Луганській областях, де концентрується сьогодні основна військова сила і Росії, і України, але що буде завтра?
Ми можемо прогнозувати десь на два тижні вперед.
– Ви згадали, що регіон має більше ніж 500 км спільного кордону. Якщо порівнювати взагалі Сумщину в контексті війни з якимись іншими регіонами, то тут дуже перегукується Київщина. Київська область стала театром бойових дій. І так само Сумщина стала театром бойових дій, тому що звідти вже російські війська намагалися прорватися на Полтаву і Харків.
– Вони пробували і хотіли пройти в напрямку Полтави, Харкова і Києва. І була одна відмінність від Київської області. У нас практично не було на початку війни регулярних військ на території області. Їх зупинили на Сумщині. Вони далі не пройшли.
Їх зупинили на Сумщині. Вони далі не пройшли
І це був один з трьох основних напрямків – Чернігівщина, Сумщина і Київщина. І саме на сумському напрямку вони зав’язли. На початку війни у нас навіть з’явився такий військовий жарт про те, що одна з найпотужніших армій світу хотіла перетворити Америку на ядерний попіл, але застрягла в невеликому селі на Сумщині.
– Насправді про тероборону Сумської області ходять легенди, що вона у перші дні війни фактично відстояла регіон і не дала просунутися російським військам. Але ж не все так гладко. Наприклад, 1 березня ви публічно звернулися до всього світу, але в першу чергу – до керівництва країни. Ви сказали (тиждень війні!): нам потрібні тепловізори, нам потрібні снайперські гвинтівки, патрони, нам потрібні рації, нам потрібний захист (бронежилети, каски), нам потрібен тактичний одяг, нам потрібні гранатомети! Що вас спонукало публічно, через телеграм звертатися до кого? До ЗСУ? До української влади?
– До всіх. Насправді до всіх.
– А що сталося. На початку взагалі не було ніякої комунікації ні з ким?
– Комунікація була. Але ця комунікація зводилася до того: зрозумійте, у нас фронт від Білорусі до Криму. Не було, мабуть, такої задачі і прогнозів, що вони будуть так потужно заходити з Сумської області.
Бо частково військові частини, які дислокуються на території області, за місяць, за два тижні до цього пішли на підсилення на східні і південні рубежі. Ми зрозуміли, що нам треба з людьми зупиняти цю навалу.
Перші три дні те, що ми чули – «коктейлі Молотова».
І коли я говорив особисто і з міністром внутрішніх справ, і з паном Залужним, головнокомандуючим, з його заступниками, потім він переключив на своїх заступників, з якими ми спілкувалися.
Перші три дні те, що ми чули – «коктейлі Молотова».
Ми просили зброю, ми вимагали зброю. Ми хотіли зброю. У нас були люди, була Тероборона, були прості люди, які мали досвід бойових дій, які готові були працювати і з важкою зброєю, і з протитанковою, і проти броні. Але нічого цього не було.
3,5 тисячі «коктейлів Молотова» було вже готових до використання
У нас були підрозділи тероборони, які були озброєні автоматами. І просто людям були відкриті склади і по паспорту громадянина України тоді бригада тероборони видала зброю.
Було ухвалене військовим керівництвом і командиром бригади тероборони таке рішення. І це правильне рішення. Бо тоді ці прості люди з автоматами в руках, молодь, студенти з «коктейлями Молотова»... На 24 лютого у нас по області (ми такий вели облік і точки, де концентрувалися, де збиралися люди, які готували «коктейлі Молотова») 3,5 тисячі «коктейлів Молотова» було вже готових до використання.
– Їх завчасно готували?
– Ні. 24-го зранку почали готувати. Студенти збирали пляшки по вулицях. Ми дали команду відкривати пункти прийому склотари і секонд-хенду для того, щоб можна було швидко знайти багато пляшок. В гаражах, на складах, на СТО, вздовж доріг.
Це в основному були шиномонтажі, де просто хтось був готовий їх робити, виготовляти, а хтось був готовий... Ми поділити людей на тих, хто готує, і ті, хто готові були ставити собі в машини і кидати, використовувати.
– Це виявилося дієвим механізмом?
– Так. Це виявилося дієвим, але не достатнім механізмом. І тоді ми почали пошуки зброї. І станом на 3 березня в область вже заїхали перші фури з західних регіонів, з Хмельницької області зі складів. Ми збирали зброю тоді по всій Україні. Шукали по власних контактах, підключали.
Ми збирали зброю тоді по всій Україні
Благо, у нас така серйозна команда, у мене був досвід роботи в уряді, і я знав багатьох заступників міністрів, знав керівників центральних органів виконавчої влади, була комунікація з Офісом президента. І ці зв’язки тоді допомогли нам просто знайти цю зброю. І без супроводу, без нікого перші фури вже на початку березня почали заїжджати в область. Але це були гранатомети, це були гранати, були набої.
Зробили проміжний склад, а звідти полями, лісами, багажниками, «бусіками» возили цю зброю
Ми і з Бахмату зі складів брали тоді зброю, привозили її. І це теж були такі окремі спецоперації. Я своєму колезі Кириленку з Донецької області [Павло Кириленко, голова Донецької ОДА – ред.] телефонував і кажу: ми знайшли зброю у вас на складах в Бахмуті, знайди мені машину, мені треба її завантажити, привезти на Сумщину.
Він каже: немає у нас ні машин, немає ні фур. У вас посівна почалася? Ні, не почалася. Березень місяць – яка посівна? Я кажу: є зерновози? Завантажили не в дві фури, а в п’ять зерновозів цю зброю. Вона їхала через Дніпропетровську область. Їх там ремонтували. Через Полтавську область.
Звертався до своїх колег з Полтавської, Дніпропетровської областей. І таким чином ми зробили проміжний склад. На Сумщину не можна було везти. Ми зробили проміжний склад в одному з міст Полтавської області. А звідти полями, лісами, багажниками, «бусіками» возили цю зброю. І розуміли, що цього не достатньо.
Коли ми йшли працювати, ми розуміли, що загроза повномасштабного вторгнення вже десь в повітрі відчувалася
Ми розуміли, що потрібна артилерія. Перші дні були більш-менш спокійні. А потім вже почався терор. І треба було щось робити. Коли ми йшли працювати, ми розуміли, що загроза повномасштабного вторгнення вже десь в повітрі відчувалася. Мабуть, коли ти береш на себе відповідальність за життя 1 100 тисяч людей-мешканців Сумської області, тоді всі засоби хороші.
І це звернення було зверненням нашої команди. Я його просто озвучив. Але ми його готували десь добу. І ухвалювали рішення командно. Спочатку передумали. А потім все ж таки вирішили, що треба виходити з цим зверненням. Це те, що може нас насправді врятувати.
Ну що, звільнять з посади? Це ж не та ціна, яку ми боялися заплатити за те, щоб ми все ж таки отримали цю підтримку. І буквально через добу-дві і прилетіли «Байрактари», і підтягнулася артилерія. І дійсно тоді почали досить серйозно...
Якби ми володіли інформацією за тиждень раніше про те, що 24-го буде вторгнення, ми почали би готуватися 20-го, коли отримали б цю інформацію.
– Ви, з одного боку, кажете, що прийшли на цю посаду в той час, коли перспективи вторгнення витали у повітрі. Це було літо 2021 року. І тут же ж ви кажете, що зранку 24 лютого всі люди, цивільні, студенти почали готувати «коктейлі Молотова». Якщо ви відчували перспективи вторгнення, то у чому тоді полягала підготовка, щоб 24-го оперативно не готувати ці «коктейлі Молотова»?
– Якби ми володіли інформацією за тиждень раніше про те, що 24-го буде вторгнення, ми почали би готуватися 20-го, коли отримали б цю інформацію. Бо про це говорили розвідки, про це була інформація, яка надходила від партнерів, у ЗМІ була. Я як людина державна розумію, що якщо я – голова прикордонної ОДА, то, як мінімум, коли буде така інформація, що є загроза і необхідно вчиняти певні дії, тоді мені про це скажуть.
– Хто вам про це мав би сказати?
– Є Кабмін, який є вищим виконавчим органом в Україні. Ми є нижчим органом виконавчої влади. І точно центральні органи виконавчої влади, які відповідальні за безпеку і оборону, якби вони...
Я не знаю, чи мали вони таку інформацію, що буде вторгнення в Сумську область, не мали? Я по сьогоднішній день не знаю, хто і якою інформацією володів. У нас такої інформації не було.
Те, що наприкінці 2021 року почалася активна підготовка, розгортання бригад ТРО по всій Україні, це було і по всіх регіонах. Розпочався в грудні місяці активний процес пошуку приміщення, обладнання, кімнати зберігання зброї. Є ціла купа вимог до цих кімнат. Їх треба було перебудувати, зробити вікна, ґрати і так далі, знайти ці приміщення, знайти кошти на ці приміщення.
Громади не завжди це хотіли. Бо говорили, що оборона – це задача державна. Хоча голова громади є керівником територіальної оборони в себе в громаді. І почався активний процес створення і розгортання бригади тероборони. Це те, що було в наших повноваженнях. І ми це робили.
Був випадок, коли, відверто кажучи, ми вже не знали, що робити, ми телефонували церкві, телефонували протестантським пасторам і просто просили молитися.
– А можете взагалі оцінити кількість людей на Сумщині, які були задіяні до спротиву в період активних бойових дій?
– Це ті, які взяли до рук зброю?
– Так, і «коктейлі Молотова».
– Я думаю, що 10 тисяч людей, мабуть, було. Були партизани. Були групи, які взагалі ніким не координувалися. Це теж окрема історія.
Коли був режим припинення вогню і були гуманітарні коридори для евакуації, а про це люди в селі без зв’язку просто не знали, і були ризики, коли вони почали підривати російські БТРи в 5 км від того місця, де їхала колона з тисячею людей на евакуацію. Це могло теж мати наслідки досить серйозні.
Ми бачили, що в багатьох областях відбувається під час евакуації, коли прилітали ракети, коли розстрілювалися колони людей, які евакуйовувалися.
І ми на Сумщині змогли евакуювати близько 85 тисяч людей організовано гуманітарними коридорами.
На щастя, всі залишилися живі. Були і провокації, виїжджали і танки, і БТРи. Був випадок, коли, відверто кажучи, ми вже не знали, що робити, ми телефонували церкві, телефонували протестантським пасторам і просто просили молитися.
– Які міста в Сумській області найбільш зруйновані внаслідок війни?
– Охтирка, Тростянець, Боромля.
Зараз прикордоння, практично всі села. Багато є пошкоджених об’єктів, багато є зруйнованих.
Лебедин бомбардували у перші дні. Найбільші руйнування – це якраз авіаційні бомбардування на початку війни, на початку військових дій.
Коли були бої за Тростянець, то серйозно постраждав Тростянець. Бо там були якраз артилерійські дуелі, були артилерійські бої. І багато об’єктів є по Конотопському району.
Якраз Конотопський район був частково окупований. І коли з Київщини і з Чернігівщини вибивали, гнали вже російські війська, то там теж є багато постраждалих об’єктів і зруйновано житлових будинків. Але Охтирка і Тростянець – це дві такі найболючіші точки у нас в області.
– На Київщині, зокрема в Бучі, Бучанському районі досі знаходять цивільних людей, які загинули. А чи ідентифіковано і знайдено всіх людей, які загинули в Сумській області?
– Ні, не всі. У нас близько 160 людей зараз вже остання цифра є. Не знаю. Бо, на жаль, люди гинуть в результаті артилерійських обстрілів.
Чи їх вбили, чи їх забрали у полон – доля їхня невідома
Буквально вчора-сьогодні в результаті обстрілів загинули мирні мешканці. На момент мого звільнення було 160 людей, мирних загиблих і близько 50-ти людей, які зникли безвісти. Їх досі не знайшли. Хтось може перебувати на території Російської Федерації. Бо це люди, до яких просто приходили додому і забирали, і виводили у невідомо напрямку. Чи їх вбили, чи їх забрали у полон – доля їхня невідома.
– А що нам відомо про колаборантів на Сумщині? Якого рівня це були люди? Чи були серед них, наприклад, державні службовці, керівники громад і так далі?
– Є. Є вже і обвинувальні вироки по Сумській області. Були (колаборанти – ред.) і серед місцевих депутатів. Найбільший рівень, мабуть, це голова Середино-Будської громади. По ньому зараз йде слідство і обраний запобіжний захід – тримання під вартою.
Середина-Буда – це якраз на самій півночі області, така прикордонна громада. На жаль...
На жаль, я думаю, їх набагато більше, але їх не всіх знайшли, бо інформації є і находило дуже багато про людей, які допомагали. Наприклад, коли приходили, ходили по хатах у громаді і конкретно в ту хату, де є зареєстрована мисливська зброя, то значить, що в них була інформація. Вони володіли інформацією з правоохоронних органів чи з якихось реєстрів, у кого є зброя, вилучали і забирали у людей мисливську зброю.
Є багато прикладів. У нас навіть не так давно звільнений голова Сумської держадміністрації, незаконним рішенням перебравши на себе повноваження президента, Верховної Ради – призначив т.в.о. Краснопільської громади громадянина Російської Федерації.
Московський патріархат – це взагалі анклав
На жаль, було звернення від обласної військової адміністрації до СБУ. Але на момент, поки я працював, відповіді ми не отримали.
В місті Суми є депутатка міської ради, яка є громадянкою Російської Федерації. І по сьогодні ніяких рішень чи слідчих дій я по них не чув і не знаю. Ну і, звичайно, Московський патріархат – це взагалі анклав!
– Потужний вплив має на Сумщині?
– Ну, кількість прихожан у них до війни було в разів п’ять більша, ніж у ПЦУ. І багато громад, які вже попереходили в ПЦУ, багато яких вже думають і хочуть переходити, але багато залишається, ті, які мають свої приходи і проводять там лекції та проповіді, які спрямовані в бік виправдання російського вторгнення.
Навіть на початку війни, коли люди ховалися в церквах, у підвалах, вони вели дуже хитру інформаційну політику.
Вони говорили: «так, війна – це погано, Росія погана, що напала, але для того, щоб тут не вбивали мирних мешканців, вашим друзям, знайомим кажіть, що не треба брати зброю, якщо хтось десь там у вас в теробороні чи військові, хай складуть зброю – треба припиняти війну, не треба чинити опір, треба здатися, тоді буде мир».
Прикордонні російські території, от на Курщині, мабуть, є більш проукраїнськими, ніж українські прикордонні території проросійськими.
– А якщо говорити про Сумщину, наскільки коректно казати, що це проросійський регіон?
– Ні, точно ні.
– Обґрунтуйте. Бо, знаєте, спільний кордон з Росією, 500 км, там люди не те, щоби в гості ходили
– У гості ходили. Так і є.
– Чому це не проросійський регіон?
– Прикордонні російські території, от на Курщині, мабуть, є більш проукраїнськими, ніж українські прикордонні території проросійськими.
Саме росіяни з Курської області давали нам інформацію про те, що завелися літаки
Бо коли не було ППО в області на початку війни, треба було знати і якимось чином попереджати людей, давати повітряну тривогу про те, що можуть бути бомбардування, то саме росіяни з Курської області давали нам інформацію про те, що завелися літаки.
І ми знали, що треба давати повітряну тривогу, десь через 20-30 хвилин вони почнуть бомбардувати. Або піднялися літаки. І у нас було додатково 2 хвилини для того, щоб дати повітряну тривогу по месенджерах, телефонах, в соцмережах, через ЗМІ. Ми відразу організували чат-боти з усіма місцевими ЗМІ і через інтернет поширювали цю інформацію.
На Сумщині добре знають повстанські пісні. «А москаль північний – то наш ворог вічний..»
Завдяки цьому у тому числі нам вдалося врятувати багато життів. Бо з огляду на ті руйнування, на ті події, які були в нашій області і в інших областях, то коли я прочитав офіційний звіт уповноваженого Верховної Ради з прав людини про кількість загиблих, то на жовтень місяць в Україні зафіксовано офіційно загиблих близько 8 тисяч мирних мешканців. І Сумщина – один з регіонів, який постраждав найбільше. У нас було 150 людей. Це, звичайно, дуже багато. Але наша задача була врятувати людей. І росіяни нам в цьому теж допомагали. Це могли бути люди, які колись переїхали, одружилися чи мають родичів. І ця комунікація нам дуже допомагала.
Ми – козацький, партизанський і стовідсотково проукраїнський край. І ми, й росіян забули, мабуть, про це колись і думали про те, що хтось буде ворога зустрічати.
На Сумщині добре знають повстанські пісні. «А м*скаль північний – то наш ворог вічний..» – це знає багато людей.
– І Сумщина зараз разом з Київщиною є регіонами України, де немає очільників. Є виконувачі обов’язків. (на час публікації цієї розмови, уряд підтримав призначення нового голови Київської ОВА – ред)
– Так і є.
– 24 січня Володимир Зеленський підписав указ про ваше звільнення. Чому вас звільнили?
– Не знаю. Але мені здається, що десь ми попали в якийсь загальний процес кадрових змін в державі, «за компанію», якщо так жартома можна казати.
– А ви коли дізналися про своє звільнення?
– За день до указу.
– З новин?
– Ні.
– Подзвонили?
– Так. Я написав заяву «за згодою сторін». І мене було звільнено.
– А як це відбувається? Вам дзвонить хто, Денис Анатолійович (Шмигаль – ред.)особисто чи профільний міністр, чи людина з Офісу президента?
– Давайте я про цю внутрішню кухню не буду зараз говорити. Є керівництво, яке ухвалює рішення. Якщо керівництво вже ухвалило рішення, то його треба виконувати.
– Ви сказали, що вас звільнили «за компанію». Там компанія така «непогана» зібралася. Коли вас звільнили, звільнили й голову Дніпропетровської області. Там над ним вже висіла кримінальна справа через корупцію на дорогах. Звільнили Олександра Старуха. Це голова Запорозької області. Довкола нього теж було дуже багато скандалів, зокрема через розкрадання гуманітарки. Звільнили Ярослава Янушевича. Це голова Херсонської області, в якого теж, м’яко кажучи, з репутацією було не дуже. Ось в якій компанії ви були.
Звільнили також Олексія Кулебу (Київська область), який однак пішов на підвищення в Офіс президента. Ви тут себе до якої компанії відносите? І де ви тут?
– Точно не до першої. А до другої – з часом буде видно. Бо це те, що я вмію робити. Це те, що може робити наша команда. І за час роботи на державній службі, коли ти знаєш багато людей, що вони можуть зробити, то це треба точно використовувати на користь людям і державі.
Я себе людиною Кирила Тимошенка не вважав і не вважаю. Можливо, хтось так вважає.
– Коли вас звільнили, у той же ж день також звільнили заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, який відповідав за регіональну політику. Була така думка, що ви, нібито, його людина. І тому якби «під шумок» звільнили його і звільнили всіх його людей. Як вам такий варіант?
– Я з Тимошенком познайомився і бачив до цього три рази в житті, до призначення на посаду голови ОДА.
І познайомився навесні 2020-го чи 2021 року. Я не пам’ятаю. Але ми до цього, до мого призначення бачилися всього рази три.
Звичайно, ми з ним працювали як із заступником голови Офісу президента, щоденно практично на зв’язку. Це щотижневі, по декілька бувало селекторних нарад, нарадив офісі і так далі.
Тобто комунікація була у всіх голів ОДА, я думаю, найбільша, найтісніша саме з ним. Але я себе людиною Кирила Тимошенка не вважав і не вважаю. Можливо, хтось так вважає.
– Але коли вас звільняли, вам не казали, що ось, іде людина, яка курувала регіональну політику, тому ви також маєте піти слідом?
– Ні-ні-ні. Я ж вже сказав, що причина не була озвучена. Є рішення. Я ж можу знати стільки, а люди, які ухвалюють рішення, знають набагато більше. І чим вони керуються – це можуть бути якісь суб’єктивні причини, можуть бути об’єктивні. Але вони мені станом на сьогодні невідомі.
– Ви давно на державній службі. А це взагалі така звична практика звільняти державних службовців ось так, за добу, несподівано повідомляти про звільнення і не повідомляти про причину? Це так нормально в Україні?
– Така практика є. Але, мабуть, це не зовсім правильно. А чому така практика? Різні управлінці по-різному ухвалюють рішення. Може бути така практика. Комусь можуть раніше повідомляти, комусь можуть вказувати на проблеми, давати випробувальний термін, хтось звільняє швидко.
Один з гуру менеджменту, американець Ден Кеннеді говорить: «Наймай повільно, звільняй швидко».
Один з найбільших платників податків «Монделіс Україна» (це якраз виробництво «Орео», «Барні», всі відомі торгові марки, шоколад «Корона») серйозно були розбомблені, розбиті росіянами
– Чи можете ви зараз назвати, скільки загальних збитків зазнала Сумщина внаслідок війни?
– Оцінити дуже важко. Бо багато руйнувань, сьогодні їх важко порахувати. Але це точно більше 100 мільярдів гривень. Ми рахували дуже приблизно, дуже умовно на момент звільнення Сумщини, то близько 20 мільярдів гривень.
Але це дуже умовна цифра, бо порахувати збитки інфраструктурні ще можна, а збитки, які потрібні для відновлення і фізичного здоров’я, і психологічного здоров’я, відновлення економіки, відновлення підприємницької активності.
Багато інвесторів постраждали. Один з найбільших платників податків «Монделіс Україна» (це якраз виробництво «Орео», «Барні», всі відомі торгові марки, шоколад «Корона») серйозно були розбомблені, розбиті росіянами. І сьогодні вони не працюють.
Але якщо після звільнення області у них були плани тільки релокуватися і переїхати з Сумської області, то вони ці плани відклали. Ще не ухвалили рішення про остаточне відновлення виробництва, але стовідсотково, що вони релокуються, то цього рішення немає.
Одне з крупних підприємств, яке знаходиться десь в 5 км від кордону, яке постійно обстрілювали з території Російської Федерації, на жаль, ухвалило рішення про те, щоб переїхати в центральні регіони України. Бо на самому кордоні важко працювати.
– Я їх розумію.
– Аграрні підприємства щоденно під обстрілами. Але знову ж ми засіяли десь до 95% земель. Це в окупованій, заблокованій області з бойовими діями від попереднього року.
У 2022 році було засіяно до 95% земель 2021 року, тієї самої площі. І якраз ось ці 5-7%, які не були засіяні, то це ті якраз землі великих корпорацій, власники яких знаходяться десь закордоном далеко, вони кажуть: ми боїмося, у вас війна, ми сіятися не будемо.
Маленькі фермери відсіялися повністю. Якщо людина тут живе, вона живе тут під обстрілами, їздить у магазин на своєму автомобілі, то вона сідає у свій трактор чи комбайн і обробляє землю.
Близько 30-ти об’єктів, які мають статус культурної спадщини, зруйновані у нас в області.
У нас до самої межі, до самого кордону з Мордором практично були засіяні всі землі. Це теж такий окремий напрямок комунікації, бо військові забороняють біля кордону саджати кукурудзу, бо вона висока – їм не видно. А люди кажуть: а ми закупили кукурудзу, зерно. Тоді кажемо так: Романський район – можете сіяти кукурудзу, давай ріпак будемо сіяти, міняйтеся. А тобі паливо треба. А де взяти? Десь там хтось комусь позичає, якийсь обробіток для рослин і так далі.
– Які втрати понесла область, регіон щодо культурних пам’яток, пам’яток історії, пам’яток архітектури? Я бачила, здається, у Тростянці будівля вокзалу...
– В Охтирці повністю.
– В Охтирці будівля вокзалу. Вона дуже стара, ця будівля була. Багато хто шкодував. Що тут? Які тут втрати?
– Близько 30-ти об’єктів, які мають статус культурної спадщини, зруйновані у нас в області. В основному це Охтирка, Тростянець. Це садиба і комплекс Кеніга в Тростянці, Круглий двір, краєзнавчий музей, будівля колишньої дослідної станції, яка теж повністю була зруйнована, згоріла, розбомблена.
В Охтирці краєзнавчий музей серйозно постраждав, вокзал. Вокзал у Ворожбі. Конотопський район декілька об’єктів. Але це не настільки якісь катастрофічні втрати. Насправді все можна відновити. І по культурній спадщині у нас ситуація більш-менш.
Найбільше постраждало житло. В області на момент мого звільнення було близько 5 тисяч зруйнованих або ж пошкоджених об’єктів. І основна частина – це приватні будинки.
Близько 400 багатоквартирних будівників пошкоджені або зруйновані. На жаль, ці руйнації продовжуються. І пам’ятку можна буде відновити, можна буде зробити якісь інтерактивні музеї, а повернути людське життя чи повернути людям життя взагалі в зруйнований будинок, збудувати його по-новій, то це набагато важче і морально, і це зачіпає найбільшу кількість людей.
– Рік тому, коли російські війська зробили такий «жест доброї волі» і почали виходити, дуже багато іноземних гостей почало приїжджати в Україну. Деякі країни почали говорити про те, що вони беруть шевство над якимось конкретним регіоном. Чи були у вас такі потенційні шефи? І взагалі яка перспектива відновлення? Хто це може робити, за які гроші? Бо поки що це все дуже примарно. Я бачу лише гучні політичні заяви, за якими нічого не стоїть.
– Насправді стоїть. Насправді відновлення йшло і йде досить активними темпами. Допомагають міжнародні організації, допомагають країни. У Сумщини немає шефів.
– От знову! Навіть не доїхали до Сумщини.
– Не доїхали. Більшість приїжджають в Київ, з Києва з’їздили в Київську область. Я дуже радий за Київську область. Вона теж дуже сильно постраждала. І Буча, Ірпінь, Бородянка, інші міста – це, звичайно, теж біль всієї України, не тільки Київщини. Але до нас не доїжджали. До нас десь страшно – ми біля кордону.
Але ми фактично почали роботу. На жаль, через моє звільнення не відбувся великий форум, де мало бути біля десятка послів, вже було заплановано.
– Вони відмовилися їхати, тому що вас немає?
– Ми це планували з представництвом ООН в Україні. І багато було візитів і багато було вже проєктів розпочато, вже працюють у нас в області з ООН. Багато їхніх компонентів. У тому числі завдяки моїм заступникам. Мій заступник по соціальному напрямку був заступником міністра соціального захисту України.
– Я так розумію, у вас там уряд на мінімалках такий в Сумській області. Ви були в уряді, а після того туди перейшло дуже багато...
– Можна і так сказати. Ми збирали насправді команду з усієї України. І був запланований великий форум, куди мали приїхати представники і USAID, всі компоненти, і ООНівські всі проєкти, і посли. І для нас це робило представництво ООН в Україні. Тобто вони сказали: ми все організуємо, ми всіх запросимо. Вже дали перелік. Запитали, кого ми хотіли б бачити. Дали свій перелік пропозицій. Більше десяти послів вже підтвердили якраз на 9-10 лютого. У нас була вже програма. Були вже спікери, вже були дні розписані, приміщення, де мали відбуватися панельні дискусії, де мали відбуватися з громадами...
Будь-який форум – його треба завершувати домовленостями і конкретикою. У нас ця конкретика вже була спланована. Але керівництво ООН в Україні через те, що немає керівника ОДА, не те, що мене немає, а в принципі немає...
– Ось я вас слухаю і думаю: ви зараз себе нахвалюєте чи реально все зав’язано в регіоні під одну людину?
– Ні. Вони таке політичне рішення ухвалили, що буде новий керівник і, мабуть, з ним по-новому будуть вибудовувати. У нас були вибудовані відносини, а з новим керівником треба вибудовувати по-новій. Сьогодні домовитися з в.о, який завтра чи буде працювати, чи ні, ми не знаємо. Прийде новий голова – за законом, всі заступники пишуть заяву на звільнення. І новий голова ОДА або приймає цю заяву, або пропонує працювати далі.
– Але коли ви написали заяву на звільнення, то ваші заступники не написали, вони залишилися.
– Звичайно. У них було таке бажання насправді. І вони пропонували це зробити. Ми просто зробили би гірше людям, якби вони написали заяви і звільнилися б.
- Станом на 8 квітня 2022 року, прикордонна Сумська область – це єдина область в Україні, де немає повноцінного керівника обласної військової адміністрації.
- Щодня на території прикордонних з Росією громад Сумської області фіксуються десятки обстрілів. Гинуть цивільні
