До річниці звільнення Київщини 31 березня Укрпошта створила нову серію марок «Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель». Знімки фотокореспондента Радіо Свобода Сергія Нужненка використали для зображень Ірпеня та Бучі.
Поштовий набір містить три марки:
- фото зі знищеною російською технікою у Бучі,
- зруйнована переправа через річку Ірпінь, що слугувала основним шляхом для евакуації цивільних,
- зображення літака АН-225 «Мрія» на аеродромі у Гостомелі (автор малюнка Олександр Нікітюк).
«Бувають марки круті, бувають легкі, а бувають важкі. Ті, які дуже непросто даються, бо за ними стоїть біль та історія, яку важко передати в одному невеликому творі», – написав генеральний директор «Укрпошта» Ігор Смілянський.
За рік широкомасштабної війни Росії проти України Укрпошта випустила кілька марок, що користуються попитом, і за якими навіть стояли черги. Це, зокрема, марки «Русский корабль», «Воїни світла», «Пес Патрон», «Кримський міст», «Мрія» та інші.
Про марку
На одній із марок зображення, як облетіло усі світові агенції. Повністю знищена колонна російської бронетехніки металевим брухтом перекрила усю вулицю міста. Це була перша російська колона, яка в’їхала до Бучі, і була знищена оборонцями України.
Фотокореспондент і воєнкор Радіо Свобода Сергій Нужненко зробив цю фотографію 1 березня 2022 року. А через два дні після того, російська армія таки окупувала Бучу і почала чинити там воєнні злочини.
«Ми вийшли на вулицю Вокзальну: на невеликій ділянці вулиці згоріло кілька десятків різної російської техніки. Поряд ходили місцеві та били ногами розкидані снаряди. Майстри намагалися відремонтувати кабельний інтернет. У залишках згорілої техніки сидів собака – від неї ще йшло тепло, і він грівся. Ми зустріли місцевих, які ховалися у підвалах, поки йшов бій. Вони йшли від своїх зруйнованих будинків з речами, що залишилися. Усі були розгублені, і ніхто не розумів, що відбувається, і що буде далі. Мовляв: дали світло, обіцяли тепло...Через 2 дні місто буде окуповане, поряд із Вокзальною [пролягає] вулиця Яблунська, на якій загине більшість цивільних. Іноді я задаю собі питання: «Серед тих, з ким я спілкувався і просив евакуюватися, а вони сказали, що все «буде добре», чи вони живі?», – так розповідає про ситуацію, в якій була відзнята ця фотографія Сергій Нужненко.
Міст, якого не було
Для ілюстрації іншої марки до річниці звільнення Київщини Укрпошта взяла інше фото Сергія Нужненка. Вже з Ірпеня, відзняте 7 березня 2022 року.
На цій фотографії цивільні, жінки і діти, долають річку Ірпінь по уламках підірваного моста, тікаючи від російських окупантів.
У цей день Міноборони РФ заявило про припинення вогню, щоб нібито забезпечити гуманітарні коридори для евакуації цивільного населення. Хоча 6 березня російські війська відкрили вогонь по людях, які намагалися перейти Ірпінь. Як повідомив кореспондент Радіо Свобода, тоді щонайменше троє людей загинули, в тому числі – двоє дітей, ще одна людина в тяжкому стані через поранення.
Буча, Ірпінь та Гостомель 33 дні перебували під окупацією російських військ, а після звільнення весь світ дізнався про воєнні злочини, які творили солдати РФ.
24 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння Бучі, Ірпені та Гостомелю звання «Місто-Герой України».
Про Сергія Нужненка
Революція гідності змінила життя Сергія Нужненка, яку він знімав для власного архіву. До цього Нужненко працював у логістиці, а фотографією займався у вільний час.
«Фото було моїм хобі десь з 2006 року: знімав різні волонтерські проєкти. Після Майдану вирішив спробувати перевести це у професійне русло», – розповідає Сергій.
Під час Революції гідності, 1 грудня 2013 року, шестеро «беркутівців» побили Нужненка, звинувативши його у порушенні порядку. Сергій отримав черепно-мозкову травму, забої та гематоми. Однак замість надання допомоги Нужненка затримали.
«Нас [його та ще восьмеро затриманих] поклали на землю і забороняли піднімати голову. Я лежав на животі, руки були за спиною. В основному ходили працівники «Беркуту», працівники міліції стояли осторонь і дивились. А били і знущались саме «беркутівці». Ми пролежали на землі близько 2-3 годин. Одному хлопцю стало погано, він почав втрачати свідомість, вони перелякалися, гадали, що він може померти, а це в їхні плани, схоже, не входило. Викликали швидку, і приїхав лікар, який поступив шляхетно. Він сказав, що або він забере всіх, або нікого. Вони поступилися, і нас всіх забрали. Мене повезли у лікарню на Братиславській», – продовжує він.
За кілька днів усіх з лікарні забрали до будівлі Шевченківського районного суду Києва, де протримали до ночі. Тоді Нужненка арештували на два місяці. Лише через 10 днів після вироку Апеляційний суд Києва змінив арешт на особисте зобов’язання.
З цього моменту Сергій ділить своє життя на до та після.
«Те минуле життя було в принципі зруйноване повністю. Були проблеми з роботою. Знайомі, які були в тому житті, теж відійшли, бо в нас розійшлися погляди на життя, на події», – розповідав Нужненко Радіо Свобода у 2014 році, до того як сам згодом почав співпрацювати з редакцією.
Додає, що Майдан дав можливість перевірити себе і своє ставлення до багатьох речей. Після того, як Нужненко вийшов з лікарні, повернувся на Майдан допомагати іншим.
У 2015 році Сергій Нужненко починає займатися фотографією професійно. Його фотографії публікували українські та закордонні медіа, як от Reuters та Associated Press.
Цінність світлини – правдиве фіксування миті, історії
«Чому саме фотографія? Вона жива і справжня, її не можна повторити – у тебе є умовний момент, секунда (говорю саме про репортажне чи документальне фото). У цьому полягає і цінність світлини – правдиве фіксування миті, історії. Ти не маєш право втручатися в історію, ти її тільки фіксуєш. Макс Левін ще казав: «Кожен фотограф в Україні мріє зробити фото, яке зупинить війну», – розповідає Сергій Нужненко.
У 2016 році Нужненко почав співпрацювати з Радіо Свобода як фрілансер, а у 2021 долучився до команди як штатний фотограф. Нужненко робив репортажі з мітингів, акції пам’яті, традиції Водохреща та Маланки, підготовку до тоді ще ймовірної повномасштабної війни, сутички під судами та Офісом презединта та навіть про погоду.
У 2020 році Сергій Нужненко знімав акцію під Шевченківським судом, де 15 червня обирали запобіжний захід одеському активісту Сергію Стерненку. Тоді між правоохоронними органами та активістами відбулися сутички – фотограф Радіо Свобода зафіксував, як поліцейські б'ють мітингувальника, який лежить на землі.
У цьому ж році світлина стала обкладинкою аналітичної доповіді Центру прав людини ZMINA «Становище правозахисників та громадських активістів в Україні у 2020 році».
Пізніше Нужненко написав у Facebook, що його персональні дані опинилися у відкритому доступі після публікації фото.
«Через кілька годин після того, як світлина обійшла мережу, мені телефонує заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко із запитанням, чи це я зробив фото. (...) Увечері мені пише блогер і автогонщик Олексій Мочанов. У приватні повідомлення шле номер мого особистого телефона. На моє запитання, звідки в нього мій номер, він сказав, що хтось прислав йому і що, мовляв, керівництво МВС знає мої контакти», – повідомив Нужненко.
Це не вперше, коли журналіст стикнувся із неправомірними діями зі сторони правоохоронних органів. У 2018 році співробітник поліції застосував газовий балончик проти Сергія Нужненка – він у цей момент вів фото- та відеозйомку подій під Верховною Радою. Лікарі діагностували хімічний опік.
Коли ти в Бахмуті працюєш за декілька сотень метрів від росіян, боятись вже немає сенсуСергій Нужненко
У той день поліція проводила слідчі дії у наметовому містечку, яке встановили ще у 2017 році, аби скасувати депутатську недоторканність, створити Антикорупційний суд та ухвалити новий закон про парламентські вибори.
У грудні 2019 Нужненко знову стикнувся із неправомірними діями поліції – тоді між правоохоронцями та учасниками акції протесту проти запровадження ринку землі сталися сутички між поліцією та учасниками акції. Нужненку розбили камеру та окуляри.
«Працівник поліції на мій вигук «преса» звертає на мене особливу увагу і намагається вибити камеру і телефон, зрештою збиває з мене окуляри і, відштовхує мене назад, я падаю на землю. Під час розгону і знесення наметового містечка працівники правоохоронних органів з такої сили б’ють мене в спину, що я відлітаю на декілька метрів від місця, де стояв, і падаю на асфальт (пошкодили камеру) прямо під ноги бійців Нацгвардії. Більше 10-15 з них пробігаються по мені, не даючи піднятись», – написав тоді у себе на сторінці у фейсбуці Сергій Нужненко.
Додав, що при написанні заяви у відділі поліції один із працівників сказав, що «це не обов’язок визначати, чи професійна техніка у людини і чи це журналіст перед ними».
Пізніше Радіо Свобода направило запит у Державне бюро розслідувань щодо справи Сергія Нужненка – там відповіли, що не бачать підстав розслідувати звернення фотокореспондента про неправомірні дії силовиків у 2019 році.
«Перевіривши обставини, зазначені у наявних матеріалах, встановлено, що на даний час підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні, про що повідомлено заявника», – йдеться у відповіді на запит.
Сергій Нужненко підтвердив, що розслідування щодо справ 2018 і 2019 років не проводилися.
З лютого 2022 року Сергій Нужненко стає воєнним фотокореспондентом Радіо Свобода. Нужненко знімав події на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, а зараз переважно працює на Донбасі.
«До повномасштабної [війни] багато знімав різні акції протесту, де були бійки, Майдан, життєві історії, також багато мандрував Україною з наметом, і це мене морально підготувало до роботи [на фронті]. Раніше це була акція протесту під Радою і бійки, зараз це умовні розбиті вулиці Бахмута – ти просто виконуєш свою роботу. До того ж я себе налаштував так, що коли ти в Бахмуті працюєш за декілька сотень метрів від росіян, боятися вже немає сенсу»
«Поки моя робота як фотографа є потрібною, щоб показувати правду про війну в моїй країні, я буду це знімати», – каже Сергій Нужненко.
Роботи Сергія Нужненка доповнили міжнародну виставку #OntheFrontlinesofTruth, яку організували громадська організація Інститут масової інформації та міжнародна організація в галузі розвитку незалежних медіа Internews. Фотографії виставили на вокзалі у Вільнюсі.
Також знімок Нужненка про російську агресію в Україні увійшов у 100 фотографій 2022 року за версією журналу Time.
Фоторепортажі Сергія Нужненка можна знайти тут
«Вогонь запеклих не пече»: як воюють танкісти на Донеччині (фоторепортаж)
«Тримаємо, що можемо. Що не можемо – теж тримаємо. Тримаємо все». ЗСУ боронять Бахмут
365 днів війни очима воєнкора Радіо Свобода
