Перейменувати Російську Федерацію у Московію чи у Московську федерацію... після того, як відповідна петиція набрала необхідну кількість голосів, президент України доручив уряду розглянути це питання. Може, й не ухвалити рішення, але принаймні вивчити і дати свої пропозиції.

Таке не вперше стається, що деякі країни змінюють назву. Але так, щоб одна країна перейменовувала для внутрішнього вжитку іншу, пригадати складно.

Як і чому держави змінювали назви? Розібратися в цьому питанні «Історичній Свободі» допоміг експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.

– Як на вашу думку, наскільки доцільно Росію перейменовувати у Московію?

– Ідея насправді не нова. На початку ХХ століття, коли новопостала УНР ще себе мислила частиною майбутньої Російської Федерації – не царської, а федерації вільних народів, – то намітилася така тенденція, коли розрізняли те, що в російській мові називається «русский» і «российский». Тоді в українській мові це почало розрізняти таким чином, що «русский» (те, що стосується «великоросів» в тодішній термінології) почали називати «московський», а «российское», тобто загальноросійське, загальнодержавне в рамках цієї уявної федерації, продовжували називати української мовою «російське». Якщо взяти тодішні документи або діаспорну літературу, то побачимо цей нюанс, тобто існувало розрізнення московського і російського.

Повертаючись до сучасного перейменування Російської Федерації на Московію. А раптом Російська Федерація розпадеться, і нам треба буде розрізняти теперішню Російську Федерацію і якесь етнічне російське ядро? Може, нам варто приберегти назву «Московія» для якогось меншого і більш компактного утворення навколо Москви, щоб не називати всю цю державу, яка навряд чи збережеться в таких кордонах, як зараз?

– Хто його знає, збережеться чи ні? Але з вашої відповіді зрозумів, що, як казав один кіноперсонаж, поспішати не треба.

– Так. Можуть бути цікаві варіанти.

– Головний посил цієї теми, популярної в наших довколаісторичних колах, що Росія вкрала назву: мовляв, Русь – це Україна, а Москва вкрала назву і переробила на грецький манір, адже це грецька вимова – Росія.

– Переробили насправді не вони. Тут дійсно такий підхід класичних мов – латини і греки – коли назви регіонів чи країн адаптуються, отримують закінчення «-ія». Тобто Русь перетворилася на Росію або на Русію. Потім наголос змінився. Так само Молдова стала Молдавія. Якщо ми подивимося на давні карти України, то там теж часто така латинізована форма зустрічається, коли Україну пишуть як «Укранія». Тобто переставляють літери, щоб було на «-ія» закінчення. Це досить характерний прийом.

Росія спочатку не була монополістом цієї назви, хоча російські володарі претендували на спадщину Русі ще в ті часи, коли усталених назв держав не існувало, а існували титулатури. Була титулатура – «князь всія Русі», «цар всія Русі». І претензії на спадщину Русі були як у московітів, так і, наприклад, у галицьких володарів, у польських чи навіть в угорських володарів – так само були! Щоправда, в угорських – у форматі згадки Галичини і Ладомерії, але тут все одно йдеться про спадщину Русі.

Популярна теза про те, що нібито в 1721 році привласнили цю назву, в принципі, не зовсім вірна. Тому що «всія Русі», «Росія», якщо говорити про монаршу титулатуру, то стабільно це вживалося московитами з кінця ХV століття. Вже на початку ХVІІ століття назва «Росія» устійнилася, і невдовзі з’являються «Біла і Мала»...

А в 1721 році проголосили Російську імперію. Відтак Петро І і його наступники доклали неабияких дипломатичних зусиль, щоб переконати Європу, переконати увесь світ, що вони – не Московія, а саме Російська імперія. Вони переконували своїх сусідів, щоб їх так називали. Це була цілеспрямована політика, бо сусіди здебільшого називали їх Московією, за назвою столичного міста. Назва «Московія» дійсно часто вживалася, але не в самій Московії. Вони себе майже ніколи так не називали. А за кордоном у допетровські часи, зокрема в Речі Посполитій, це була поширена назва цієї країни.

– Можна сказати, що попервах на назву «Русь», «Росія» не було авторського права, тому кожен користувався, як хотів, вважаючи, що це його також...

– А вони хотіли стати монополістами. За часів Петра І Московія не те, щоб привласнила цю назву, а вирішила стати монополістом цієї назви і єдиним правовласником бренду «Росія».

– Гірше, ніж зараз, українсько-російські відносини уявити важко. Але в Росії все рівно зауважили цю ініціативу з перейменуванням і образилися. Хочуть Україну перейменувати теж, в якесь «Дике поле» тощо.

Чому так образливо для росіян бути Московією? Наприклад, українці німців називають німцями, хоча вони себе називають deutch, а Німеччину – Deutschland. Хоча, якщо розібратися, то етимологія тут не дуже хороша: німець від слова «німий», мовляв, говорити по-нашому не вміє. Але німці не ображаються, що вони – німці. А чому так образливо для росіян бути московитами?

– Тому що в намаганні привласнити бренд Русі, вони боролися з назвою Московія. Для росіян це був важкий здобуток. А повернення до Московії – це певний відкат, тобто вони відчувають, що у них намагаються відібрати цю спадщину. Вони відчувають, що є інші претенденти, які мають на Русь не менше прав. І вони це сприймають дуже гостро, як спробу порушити їхню монополію. Справа не в тому, що вони не шанують місто Москва, а в тому, що просто оголяється Москва і забирається цей шарм, статус, яким вони заволоділи раніше.

– Мені здається, навіть на більш серйозному рівні така суперечка була між двома сусідніми країнами – Грецією і тепер вже Північною Македонією, але яка хотіла бути просто Македонією. Проте Греція послідовно від моменту, як Македонія вийшла зі складу Югославії, наполягала, що ви – не Македонія. Хоча вони казали: ми – Македонія. А греки все одно заперечували, мовляв, нам видніше. Чому для греків так важливо, щоб Македонія була не Македонія, а принаймні Північна Македонія?

– Це один з тих прикладів, коли назва регіону тотожна назві держави. Інколи виникає такий парадокс, коли з’являються нові держави. В Греції є історична область Македонія, є дві адміністративні одиниці з назвою Македонія. І тут у 1991 році з’являється якась держава Македонія!

Це можна порівняти з тим, коли постала Молдова на території історичної Бессарабії, тобто між річками Прут і Дністер. Натомість у той час, за Прутом, на території Румунії є свій історичний регіон – Молдова. Так само це можна порівняти з Іраном і Азербайджаном. В Ірані є дві провінції: Східний Азербайджан, Західний Азербайджан. І тут розпадається СРСР, і постає незалежна республіка Азербайджан.

Це три такі приклади дуже схожі. Але якщо іранці й румуни до цього ставляться досить спокійно, то греки були абсолютно проти. Тому що у греків змагання за бренд «Македонія» на етнічному рівні. Адже республіка Македонія – це слов’янська держава, а греки – не слов’яни, а самобутня нація. І це змагання між слов’янами і греками за спадщину Македонського у цьому, серед іншого, проявилося. Крім того, історичний регіон Македонія охоплював широку територію: це і ті території, які Греція у своєму складі вважає Македонією, і республіка Македонія, і Піринська Македонія в Болгарії. Цей регіон був тривалий час яблуком розбрату, за нього сперечалися. Македонський рух спочатку був складовою панболгарською руху, але пізніше вмонтувався у федеральну югославську систему.

Але Греція, крім того, що хотіла застовпити за собою бренд Македонії і всю античну велич, також переживала за територіальні претензії до неї. Тобто ці слов’яни, які над нею нависали і претендували на бренд Македонії, реально певний час висували ідею «Великої Македонії», яка мала б вихід до Егейського моря. Тому греки боялися, що використання назви Македонія потягне за собою певні територіальні претензії.

– А взагалі, як держави собі обирають назву? Скажімо, у ХІХ столітті виникла держава Румунія. Вона виникла шляхом об’єднання князівства Валахія і князівства Молдавія. Чому Румунія?

– «Романія», або «Цара Романеску» – це назва, яка стосувалася Валахії, тобто однієї з двох складових. Романство цієї території, народу, який на ній проживає – це була така певна очевидна річ, адже вони зберегли варваризовану латинську мову, тобто мову Римської імперії.

Навіть сама назва Валахія, якщо розібратися, то теж натякає на романську спадщину. Вона однокоренева з назвою «влохи», як поляки називають італійців. І коли обирали нову назву для об’єднаної держави Валахії та Молдавії, то обрали назву, яка не була офіційна, але яка, як і назва Україна свого часу, час від часу спливала, потрапляла на карти. Також вона підтягувала під себе величну римську спадщину. І це була нова об’єднавча назва, яка була символом єднання цих двох гілок румунського народу.

– А от Грузія ініціювала власне перейменування на Сакартвело. А чим Грузія для грузин виявилася незручною?

– Грузія не перейменовувалася на Сакартвело. Вона і була Сакартвело грузинською мовою.

– На міжнародному рівні попросили: називайте нас не «Джорджія», не «Грузія», а «Сакартвело».

– Це питання того, що дійсно є така ситуація, коли в різних мовах різні країни називаються абсолютно по-різному. Та ж сама Росія абсолютне не задоволена тим, що її хочуть називати в сусідній країні Московія, то ми можемо звернутися до фінської мови, де вона називається «Веняйя» (Venäjä). Або, наприклад, в латвійській – «Крієвія» (Krievija). Ніби росіяни не висувають претензій ні до Латвії, ні до Фінляндії, що давайте називайте нас Росією. А тут вони образилися.

А що стосується Грузії, то вона гостро переживає нав’язані їй форми. Оскільки Грузія – це слово з російської мови, це адаптований варіант перської назви грузин, як і «Джорджія», «Георгія». Асоціація зі святим Георгієм, який дійсно шанується грузинами. У них прапор і герб пов’язані зі святим Георгієм. Але все-таки походження не від святого Георгія. Грузія і Джорджія – це походження від одного кореня, який у перській мові. Але саме русифікована версія – Грузія – грузинів дратує, вони хочуть її позбутися. Тому започаткували таку кампанію, щоб у різних мовах їх називали власною назвою – ендонімом, а не екзонімом. Поки що на це відгукнулася Литва – почали по-литовськи називати Сакартвело.

– Тобто, можна сказати, це така деколонізація?

– Так, абсолютно. І взагалі деколонізацію можна у ширший контекст вписати. Скажімо, країни Африки змінювали назви після здобуття незалежності. Наприклад, Верхня Вольта стала Буркіна-Фасо. Зовсім свіжий приклад, здається, у 2018 році Свазіленд став Есватіні. Зрештою, цей процес не тільки в Африці. Наприклад, Цейлон став Шрі-Ланкою. Навіть пострадянська Тува сказала: ми тепер Тива.

Не обов’язково бути формальною колонією для того, щоб переживати вплив колоніалізму. Можемо взяти Османську імперію, яка ніби не була колонією, але тим не менше змушена була послуговуватися назвою Константинополь. Хоча турки уже тривалий час користувалися назвою Стамбул, але скрізь міжнародна документація наполягала на Константинополі.

– Аж до 1930 року офіційно зберігалася ця назва.

– Так. А вони боролися за те, щоб відмовилися від грецьких назв, які турки вважали архаїчними, не тюркськими. І дійсно, цей перелом, коли називайте нас саме так, відбувся вже пізніше.

Можемо ще згадати перейменування Персії на Іран. Це теж цікавий приклад, хоча там інша історія. Іран і Персія – це не колоніальні назви, це назви, притаманні цій державі й культурі. Але Іран – вона ніби більш інклюзивна. Персія – це один регіон біля Перської затоки, який об’єднував всі інші. Ніби як Голландія і Нідерланди. Голландія – це ж провінція, а Нідерланди – це ширша територія. Ось так Іран – це ширша територія, а Персія – це вужче поняття. Хоча певний час вся ця територія називалася Персія.

– З усіх прикладів, які ми розглянули, зрозумів, що зміна назви до певної міри супроводжує зміну змісту. Тобто це нове розуміння себе, нове розуміння своєї держави, хто ми і куди йдемо.

– Закладається певна доцільність, чому має змінюватися назва. Тут можемо повернутися до ближчих аналогій. Наприклад, Чечня…

– Ічкерія, коли стали незалежними.

– Так. Спочатку, коли проголосили незалежність, то була просто Чеченська Республіка. Інколи казали Чеченська республіка Нохчійчо, але це повторення: Нохчійчо – це і є Чечня. Проте вони вирішили змінити назву через конфлікт за статус Чечні. Чечня претендувала на те, щоб бути незалежною і фактично була незалежною. А Росія цього не визнавала і в конституції прописала суб’єкт федерації неіснуючий на той момент – Чеченська Республіка. І коли це було закріплено вже в новій конституції, то дудаєвське керівництво дійшло висновку, що необхідно розмежувати оцей віртуальний суб’єкт Російської Федерації Чеченську Республіку і нашу незалежну державу. І до назви додали «Ічкерія». Ічкерія – це один з історичних гірських регіонів Чечні на сході країни. Він відомий тим, що це осередок непримиренного чеченського опору Російській імперії, руху Шаміля та інших лідерів горців. Найбільш войовничий і непримиренний регіон – Ічкерія. Його просто вписали в назву всієї республіки.

– У нас теж часто кажуть, що треба не просто Україна, а Україна-Русь чи навіть Русь-Україна.

– Це дві сторони однієї медалі: хочемо позбавити Росію спадщини Русі й хочемо цю спадщину закріпити за собою. Тобто ми витягуємо цей елемент із назви сусідньої держави і додаємо його собі. По суті, то це одне і те ж саме середовище, яке вимагає і Росію перейменувати, і Україну перейменувати, із відповідним додатком. Власне, що можна про це сказати? Вважаю, що нема чого соромитися назви Україна у будь-якому разі. Тому що це вже така виборена, вистраждана і відстояна нами назва, за неї вмирали тисячі патріотів і більше навіть. Це назва зі славних козацьких часів, романтизована й оспівана в думах. Як на мою приватну думку, назва Україна абсолютно повноцінна й самодостатня.

Можна доповнювати, але оці складні назви, через рисочку, громіздкі. Хоча дехто на це йде. Наприклад, якщо ми знов-таки повернемося до історії суб’єктів Російської Федерації, то Північна Осетія в тому ж самому році, що і Чечня, змінила назву, ставши Північна Осетія-Аланія.

Тут дуже схожа ситуація з Руссю, тому що аланська спадщина – це те, за що осетини воюють зі своїми сусідами. З одного боку, воюють з інгушами за аланську спадщину, а з іншого – з балкарцями. Для того, щоб виграти в цій конкуренції, вони перейменували свою республіку. А інгуші натомість збудували нову столицю і назвали її на честь міфічної столиці Аланії – Магас. Тобто теж по-своєму відповіли.

– А наскільки подібного роду перейменування приживаються внутрішньо?

– Давайте теж не на прикладі назви країни, а на прикладі назви столиці подивимося, що робиться в Казахстані. У них взагалі ціла чехарда з цими перейменуваннями: Акмола, яка потім стала Астана, потім зовсім трошки побула Нур-Султаном… Але відбулася чергова зміна вітрів, сенсів, змістів – знову Астана. Власне, небезпека таких ініціатив у тому, що вони можуть не прижитися. І потім якось так незручно виходить.

– У росіян був аналогічний випадок: Санкт-Петербург в умовах війни з німцями перейменували у Петроград, потім перейменували у Ленінград, а потім знову у Санкт-Петербург. Ось таке коло у ХХ столітті зробили.

– Так. Спочатку дегерманізація, а потім декомунізація.