ЛЬВІВЩИНА – Рік тому українські вертолітники розпочали польоти в оточений російськими військами Маріуполь Донецької області. Загалом екіпажі на 16 гелікоптерах здійснили шість успішних місій і доставили оборонцям Маріуполя медикаменти, зброю, харчі.
Однак був ще один – сьомий героїчний виліт із великим ризиком для життя вертолітників. Пілотам не вдалося добратись до Маріуполя, але вони старались і, як розповіли, пройшли половину шляху під постійними російськими обстрілами з окупованої території.
Із першого дня повномасштабного нападу Росії на територію України командир 12-ї окремої бригади армійської авіації, пілот Ігор (прізвище не називаємо з міркувань безпеки) здійснював польоти над Києвом.
Ми виконували дуже багато вильотівІгор
«Тоді ворог намагався окупувати українську столицю, але ми старались цього не допустити. Не лише пілоти, але всі військові підрозділи. Мене війна застала саме там. Були дуже інтенсивні дні, багато роботи. І ми виконували дуже багато вильотів», – розповідає вертолітник Ігор.
Однак найскладнішим за всю службу був політ у Маріуполь. І не лише для Ігоря, розповідає, але всіх вертолітників. Місії планували Командування армійської авіації та Головне управління розвідки. Тоді висадка з гелікоптера вже була єдиною можливістю допомогти бійцям в Маріуполі, шлях через море був недоступний. Першу спробу дістатись углибину окупованої Росією території льотчики здійснили на початку березня, але ця спроба була невдалою. Вже наступний політ був успішний і вертолітники доставили на «Азовсталь» медикаменти, зброю, а також і підкріплення – 72 бійців полку «Азов».
Шість місій були успішними. Наприкінці квітня Ігор очолив екіпаж, який мав здійснити сьомий політ у Маріуполь, щоб доправити вантаж, який так був потрібний українським оборонцям, і мали забрати поранених військовослужбовців і цивільних осіб. Ігор за штурвалом Мі-8 літає з 2009 року. Але розумів, що цей політ у Маріуполь на 90% був ризиком для життя його екіпажу. Оскільки під обстрілами противника потрібно було пройти 150 км.
На половині шляху, а весь був 150 км, я ухвалив рішення повернутисьІгор
«Тоді було поставлене завдання, як сказали, так і робили. Я не про себе думав, а думав про інших. Ми перетнули лінію зіткнення, пройшли по ворожій території десь 30 км. Мало що бачили, бо йшли вночі, дуже низько і почався обстріл. Вони стріляли знизу. Ворогові важко було нас вичислити, бо летіли низько і нас не було видно, лише чути. Почали підсвічувати, пускали ракети, але нас вони не зачепили. Якщо виконуєш вогневе завдання з ураження певної цілі, стараєшся, дивишся і на велику дальність не підходиш, тим себе убезпечуєш. А при польоті на Маріуполь – це транспортне завдання, але справа в тому, що ми йшли по ворожій території дуже великий відрізок шляху і не знали, що на нас чекає. У Росії було велике скупчення військ і у будь-який момент вони могли підтягнути нові сили. На половині шляху я ухвалив рішення повернутись. У цей момент ми летіли на висоті 30-50 метрів. Нереально було нам долетіти в Маріуполь. Ми для ворога були легкою мішенню», – говорить командир екіпажу.
У складі екіпажу з Ігорем був молодий пілот Богдан. Коли почалась повномасштабна війна Росії проти України він лише завершив навчання і політ у Маріуполь, каже, став «бойовим хрещенням».
Головне було допомогти хлопцям, які там лишилисьБогдан
«Головне було допомогти хлопцям, які там лишились, щоб вони максимально тримались, максимально врятувати життя, вивезти поранених і завезти, щоб вижили, медикаменти і озброєння, щоб продовжили боротьбу. Летимо 20 км до лінії, 10 км, 5 км над лінією. Тиша. Летимо далі. Нас обстрілювали. В окулярах нічного бачення бачили, як російські військові сиділи біля багаття, їхню техніку. Але вони нас не бачили. Був такий адреналін, що нічого в цей момент щодо ризику не розумієш, усвідомлення прийшло потім. У цей момент дякуєш Богові, що екіпаж повернувся живим. Після нас були ще одна чи дві спроби долетіти до Маріуполя, але вони навіть до лінії не доходили. Противник настільки пристосувався, що весь час обстрілював лінію, привозив засоби ППО, збільшував спостережні пости», – говорить військовий льотчик Богдан.
Не всі повернулись
За словами начальника пресслужби 12-ї окремої бригади армійської авіації Андрія Поваленого, були здійснені шість успішних вильотів у Маріуполь і сьома місія змушена була повернутись. Щоразу вилітали по два екіпажі на «Азовсталь» із різних підрозділів армійської авіації.
Безвісти зникли троє людей – два льотчики і борттехнікАндрій Повалений
«Шоста місія була ускладнена, тому що ворог із кожним разом ставав більш досвідчений і враховував моменти, які не були допрацьовані у попередні рази. На зворотній дорозі екіпаж одного гелікоптера здійснив вимушену посадку за 7 км до лінії розмежування. Невідомо, що з екіпажем, тіл не знайшли. Інформація з Росії відсутня, безвісти зникли троє людей – два льотчики і борттехнік. А інший екіпаж повернувся і зробив героїчний вчинок – доставив поранених», – каже Андрій Повалений.
За офіційною інформацією Головного управління розвідки, кожен із екіпажів здійснив від двох до чотирьох вильотів протягом усієї місії у Маріуполь. Противник збив два гелікоптери. Невідома доля кількох членів екіпажів. Точну кількість загиблих українських пілотів не озвучують.
На запитання, як війна змінила пілотів сьомої місії – Ігоря та Богдана, вертолітники відповіли:
«Можливо, всі звикли до екстремальних відчуттів, спершу було важкувато, а зараз легше переносиш. Але ми стоїмо за своє і будемо стояти, тому ніяк і не змінила війна».
«Більше став холоднокровним. Це дуже важко – втрачати друзів, близьких, рідних, які разом з тобою вчились в університеті, разом вилітали, ходили відпочивати, але мить – і нема. Цього не мало статись. Але війна робить людину більш черствою, ти немов собі пояснюєш, що це війна, і тому загинули рідні люди. Це найгірше, що може бути», – кажуть вертолітники.
Після розмови пілоти сіли в Мі-8 і полетіли на чергове завдання. Щоразу це ризик, і вони це знають. Щоразу це порятунок інших людей і своєї країни, а це, кажуть, мотивує.
«Я насолоджуюсь польотом. Мрію про час, коли зможу знову просто спокійно летіти», – зауважив Ігор.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
